|
Розташований за 25 км від районного центру, за 8 км від залізничної станції [[Отинія]]. Через село проходять залізниця і шосе.
У Лісному Хлібичині є середня школа, будинок культури, бібліотека,амбулаторія. Населення — 2340 чоловік.
У писемних джерелах село вперше згадується 1443 року як власність галицького каштеляна І. Колі. Лише за перше десятиліття польської окупації з села емігрувало 85 чоловік.
Не стоять пусткою тут і колишні колгоспні приміщення. Приміром, у колишній колгоспній майстерні розташувалося підприємство з виготовлення металопластикових вікон і дверей. У селі є дві пилорами, пекарня (нині на реконструкції), три кіоски, три крамниці, кондитерський цех. Для потреб коломийської районної лікарні хлібичинці щоосені збирають і відправляють вантажівкою картоплю, капусту, моркву, буряки. Будують і порядкують у селі переважно толокою. Навіть гуртом білили дерева від Черемхова до Глибокої перед Великоднем.
24 депутати на два села — це неабияка підтримка для сільського голови. Він не вважає свою роботу легкою, адже має справу з різними людьми. Є й такі, що годинами скаржаться на сусідських курей, які розпорпують їхні городи, чи на тих людей, що висипають сміття в недозволеному місці. А от оштрафувати зловмисників непросто — треба мати двох свідків, які не є депутатами і не працюють у сільраді, перш ніж справа дійде до суду. Отаке в наших селах самоврядування...
Запитуємо, чи є по світах видатні вихідці з Хлібичина. Сільський голова називає лише письменника і перекладача Михайла Григоріва, який живе в Латвії. А ще згадує добрим словом нині покійного художника Богдана Юркевича (його художні роботи прикрашають приміщення школи, Будинку культури, сільради), запрошує завітати до Ганни Урляк, яка все життя працювала в колгоспі та у вільний час вишивала для церкви хоругви і рушники, а для сільського хору, в якому співала, — сорочки... До речі, в селі збереглося багато старожитностей — давнього одягу і предметів побуту, тож є добра нагода створити музей історії села, який охопить відрізок часу в 565 років — рівно стільки, згідно з першою письмовою згадкою, виповниться Лісному Хлібичину наступного року...
Змінюються уряди і покоління, віють різні політичні вітри, намагаючись розірвати на клапті ментальну карту України, а біля підніжжя Карпат, при залізничному та битому шляхах як лежало, так і лежить село з поетичною назвою Лісний Хлібичин. Тож нехай ніколи не збідніють мешканці цього села на хліб і ліс. І нехай ніколи не зміліють цілющі хлібичинські джерела, які невтомно пульсують з глибин цієї покутської землі.
{{Ukraine-geo-stub}}
|
