Вікіпедія

Алювій: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
мНемає опису редагування
Рядок 6:
[[Файл:Rzekabiałka.jpg|міні|праворуч|300пкс|<center>Руслові алювіальні бари в руслі гірської річки [[Білка (річка)|Білка]], притоки [[Дунаєць (річка)|Дунайця]], [[Татри]]</center>]]
[[Файл:Cross-section of Nile river near Asuan.png|міні|праворуч|300пкс|<center>Геологічний розріз через алювіальну долину [[Ніл]]у поблизу Асуанської висотної греблі</center><br />Цифри в кружечках:<br /> 1- породи кристалічного фундаменту (гнейси і граніти);<br /> 2- глини з прошарками пісків і супісків;<br /> 3- крупнозернисті піски;<br /> 4- дрібно-середньозернисті піски і супіски;<br /> 5- галечники з гравійно-глинистим цементом;<br /> 6- суглинки і супіски косошаруваті;<br /> 7- галечники;<br /> 8- різнозернисті піски косошаруваті;<br /> 9- структурно-інженерні свердловини;<br /> 10- вікові індекси]]
Алювіальні відклади були вперше виділено в окремий тип англійським геологом [[Вільям Бакленд|Вільямом Баклендом]] [[1823]] року<ref>[http://books.google.com.ua/books?id=aKYWTSVPXxcC&printsec=frontcover&hl=ru&redir_esc=y#v=onepage&q&f=false ''William Buckland'' Reliquiae Diluvianae: or, observations on the organic remains contained in caves, fissures and diluvial gravel and on other geological phenomena, attesting the action of an universal deluge (1823)]</ref>. У російській імперії термін «алювій» вперше вжив відомий геолог-ґрунтознавець [[Докучаєв Василь Васильович|Василь Докучаєв]] [[1878]] року <ref>Докучаев В.&nbsp;В.&nbsp;Способы происхождения речных долин Европейской России.&nbsp;— СПб. (1878)</ref>. Відтоді збереглась традиція називати усі новітні континентальні відклади, утворені в [[голоцен]]ову епоху алювієм, хоча це не зовсім правильно, оскільки відомі [[лес|елювіальні леси]], [[пролювій|пролювіальні конуси виносу]], [[делювій|делювіальні]] «плащі», тощо.
 
== Утворення і поширення ==
Рядок 23:
* під час міграції річкових [[меандр]]ів і утворенні алювіальних відкладів услід за прирусловою мілиною луки, що зміщується, вздовж її внутрішнього берега.
 
Кількість тонкозернистого уламкового матеріалу, який переноситься річками (твердий стік), сягає великих значень: у випадку з [[Міссісіпі (річка)|Міссісіпі]] річний обсяг твердого стоку оцінюється у 406&nbsp;млн.&nbsp;т., [[Хуанхе]]&nbsp;— 796&nbsp;млн.&nbsp;т. <ref>[http://www.fao.org/docrep/009/t0377e/t0377e00.htm '''''Dill, William A.''''' (1990). Inland fisheries of Europe. Rome, Italy: UN Food and Agriculture Organization. ISBN 92-5-102999-7.]{{ref-en}}</ref>, [[Амудар'я]]&nbsp;— 94&nbsp;млн.&nbsp;т; [[Дунай]]&nbsp;— 82; [[Кура]]&nbsp;— 36; [[Волга]] і [[Амур]]&nbsp;— по 25, [[Об]] і [[Лена (річка)|Лена]]&nbsp;— по 15, [[Кубань]]&nbsp;— 8, [[Дон]]&nbsp;— 6, [[Дністер]]&nbsp;— 4,9; [[Нева]]&nbsp;— 0,4&nbsp;млн.&nbsp;т.<ref>[http://www.igras.ru/index.php?r=70&id=1884 Твердый сток]</ref>. Відповідно, потужність алювіальних відкладів в дельтах таких річок, як [[Міссісіпі (річка)|Міссісіпі]], [[Ніл]], [[Амазонка]], [[Конго]], [[Хуанхе]], [[Волга]] та ін. становить сотні і тисячі метрів, а об'єми&nbsp;— десятки і сотні км<sup>3</sup> теригенного матеріалу. Загалом, річний твердий стік усіх річок становить близько 17 гігатонн, що на порядок більше, ніж виноситься з континентів [[льодовик]]ами чи вітром<ref>Чистяков&nbsp;А.&nbsp;А., Макарова&nbsp;Н.&nbsp;В., Макаров&nbsp;В.&nbsp;И. Четвертичная геология. Учебник.&nbsp;— С.&nbsp;68</ref>. Майже 96&nbsp;% цього об'єму осідає в [[дельта]]х і на континентальному [[шельф]]і.
 
== Класифікації ==
Вивченням та класифікацією алювіальних відкладів займались такі відомі дослідники [[Четвертинна геологія|четвертинної геології]], як [[Шанцер Євген Вергілійович|Є.&nbsp;В.&nbsp;Шанцер]], [[Фролов Володимир Тихонович|В.&nbsp;Т.&nbsp;Фролов]], Ю.&nbsp;П.&nbsp;Казанський, І.&nbsp;П.&nbsp;Карташов, В.&nbsp;В.&nbsp;Ламакін, М.&nbsp;І. &nbsp;Маккавєєв, та інші. Загалом, континентальні алювіальні відклади класифікують за [[Генезис (геологія)|генезисгенезисом]]ом (гірських і рівнинних рік), фаціальною належністю (русловий, заплавний і старичний), фазами формування, формами алювіальних тіл тощо. Слід зазначити, що класифікація алювію за фазами формування була розроблена в колишньому [[Радянський Союз|Радянському Союзі]] так званою «школою радянської геології», а класифікація алювіальних відкладів за морфологічними формами була розроблена і широко застосовувалась геологами Західної Європи і США, зокрема [[Харальд Редінг|Х.&nbsp;Редінгом]]<ref>Обстановки осадконакопления и фации / Под ред. Х.&nbsp;Г.&nbsp;Рединга, Дж. Д. Коллинсона, Ф.&nbsp;А.&nbsp;Аллена и др. М.: Мир, 1990.&nbsp;— Т.1., 351&nbsp;с. ISBN 5-03-000924-8</ref>.
 
=== За генезисом ===
Рядок 34:
[[Файл:Riverbed in Wadi al Khaynagh (5 of 10).JPG|міні|праворуч|300пкс|<center>Русловий алювій Ваді-аль-Хайнах, [[Ємен]]</center>]]
Залежно від гідрологічного режиму річки, обумовленого [[клімат]]ом, [[тектоніка|тектонікою]] і [[рельєф]]ом земної поверхні, алювіальні відклади поділяють на два основних генетичних типи: алювій гірських річок і алювій рівнинних річок. Алювій рівнинних річок суттєво відрізняється від алювію гірських, що дозволяє легко розрізняти давні алювіальні відклади і створювати [[палеогеографічні реконструкції]]. До окремих типів відносять алювій тимчасових (пересихаючих) рік [[аридний клімат|аридного клімату]] і відклади [[перигляціальний алювій|перигляціального алювію]].
 
==== Алювій гірських річок ====
Гірські ріки течуть з великою швидкістю, їх алювій представлено [[валуни|валунами]] і [[галька|галькою]] (русловий алювій). Заплавний алювій майже повністю відсутній, або має невелику потужність і обмежене поширення. Найчастіше він зустрічається на розширених ділянках [[долина|долини]] і представлений грубозернистими пісками і [[супісок|супісками]], які залягають на руслових [[галечник]]ах. Проте, потужності заплавного алювію [[Черемош]]а в межах Покутських Карпат сягають до 30-35&nbsp;м, що ймовірно свідчить про періодичну зміну коливальніх [[Неотектоніка|неотектонічних]] рухів регіону.<ref>Гофштейн И.&nbsp;Д. &nbsp;Неотектоника Карпат. –&nbsp;— К.: изд-во АН УССР, -&nbsp;— 1964. –&nbsp;— С. 146</ref> Потужності гірського алювію змінюються від перших метрів до кількох кілометрів. Так, для карпатських річок загалом характерна незначна потужність алювію, яка не перевищує 3-6&nbsp;м. Проте, на певних ділянка, як у Верхнесиньовидненській улоговині, де [[Опір (річка)|Опір]] впадає до [[Стрий (річка)|Стрия]], потужність алювіальних відкладів (за даними буріння) сягає до 25&nbsp;м. <ref>Гофштейн И.&nbsp;Д. &nbsp;Неотектоника Карпат. –&nbsp;— К.: изд-во АН УССР, -&nbsp;— 1964. –&nbsp;— С. 146</ref> Для алювіальних відкладів гірських рік характерні такі ознаки<ref>Чистяков А.&nbsp;А.&nbsp;Горный аллювий.&nbsp;— М.: изд-во «Недра».&nbsp;— 1978.&nbsp;— 287 с.</ref>:
* грубоуламковий матеріал з переважанням [[галечник]]у ([[галька]], [[гравій]], [[валун]]и)
* поліміктовий склад з вельми непостійним співвідношенням основних породотвірних компонентів
Рядок 51 ⟶ 52:
 
=== За фаціями ===
За фаціальними ознаками алювіальні відклади рівнинних річок розділяють на три основні групи [[фація|фацій]] (або макрофації)&nbsp;— руслову, заплавну і старичну<ref>Холмовой Г. В. О фациальніх типах перигляционного аллювия равнинных рек // Вестн. Воронеж. ун-та. &nbsp;— Сер. Геология. &nbsp;— 2000. &nbsp;— Вып. 5(10). &nbsp;— С.38-41 {{ref-ru}}</ref>. Ця класифікація розроблена в основному для алювіальних відкладів [[антропоген]]у і частково &nbsp;— [[неоген]]у. Для давніх алювіальних відкладів ([[Крейдовий період|крейдових]], [[Юрський період|юрських]], [[Кам'яновугільний період|карбонових]], [[Девонський період|девонських]]) розділення алювію на русловий і заплавний не завжди можливо і часто фаціальна диференціація явно відсутня<ref>Холмовой Г. В. О влиянии на строение аллювия различных стадий перигляциального режима // Бюл. Комиссии по изучение четвертичного периода. -&nbsp;— 1988.&nbsp;— - №57№&nbsp;57. -С.90-100. {{ref-ru}}</ref>.
 
==== Руслова ====
Рядок 59 ⟶ 60:
* пристрижневої зони;
* прируслової мілини;
* [[перекат]]ів;
* перлювіальну;
* алювіально-делювіальну;
Рядок 98 ⟶ 99:
{{main|Перстративний алювій}}
 
Утворення алювіальних відкладів, в долинах річок з виробленим поздовжнім профілем. Ці відклади формуються за рахунок перемиву верхніх горизонтів алювію нормальної потужності, який утворюється під час переходу від стадії врізання до стадії рівноваги. Перстративний алювій залягає на субстративному ([[плотик]]овому) алювії і представлений, як правило, повним набором алювіальних фацій: русловою, заплавною і старичною.
 
<blockquote class="toccolours" style="text-align:justify; width:40%; float:left; padding: 10px 15px 10px 15px; display:table;">«В итоге образуется аллювиальная толща ограниченной мощности, величина которой близка разности высот между дном русла и уровнем паводковых вод. Нижняя, главная часть этой толщи слагается фациями руслового аллювия, состоящего из отложенных в смещающемся русле реки хорошо промытых косослоистых песков, реже гравием, содержащих в основании гальку и постепенно изменяющих свой гранулометрический состав снизу вверх по разрезу от относительно более грубого ко все более мелкозернистому»
<p style="text-align: right;"> &nbsp;— Є.&nbsp;В.&nbsp;Шанцер<ref>Стратиграфия СССР. Четвертичная система. Полутом 1 / Под&nbsp;ред. Е.&nbsp;В.&nbsp;Шанцера.&nbsp;— М.: Недра, 1982. &nbsp;— С.&nbsp;77&nbsp;—78.</ref></blockquote><br />
Загальна потужність перстративного алювію складає звичайно 3-6&nbsp;м.
 
[[Файл:Констративний алювій.png|міні|праворуч|300пкс|<center>Схема констративної фази алювіальної акумуляції</center><br />Цифри:<br /> 1&nbsp;— русловий алювій;<br /> 2&nbsp;— заплавний алювій;<br /> 3&nbsp;— старичний алювій;<br /> 4&nbsp;— відклади вторинних водойм заплави;<br /> 5&nbsp;— загальний напрямок міграції русла річки.<br /> Букви:<br />М&nbsp;— нормальна потужність алювію;<br /> Ms&nbsp;— загальна потужність алювію]]
 
==== Констративна ====
Рядок 126 ⟶ 127:
 
==== Морфологічні форми в руслах ====
 
===== Алювій руслових островів і мілин (барів) =====
* '''''Поздовжні руслові [[Бар (смуга суходолу)|барбари]]и'''''&nbsp;— є найбільш яскраво вираженими [[морфологія|морфологічними]] формами руслового алювію. Ця форма типова для верхніх частин річок. Початково утворююся через відокремлення галечного матеріалу. Поверхня барів поперечно-ребриста з невисоким рельєфом, що пов'язано з [[дахівка|дахівчастою]] укладкою гравійно-галькового матеріалу. Уламки орієнтуються довшими вісями поперек течії. На поверхні барів спостерігається також поступове зменшення розмірів зерен кластичного матеріалу вниз за течією. При виході на поверхню води, бар може покриватися піском з брижами, що орієнтовані за течією. Внутрішня структура масивна, шарувата, галечник часто заповнений гравійно-піскуватим [[матрикс]]ом. Фронтальне скочування зерен призводить до утворення косо-шаруватих пачок [[пісковик]]у, або [[гравеліт]]у.
* '''''Прикріплені до берега бари'''''&nbsp;— характерні морфологічні елементи руслового алювію як гірських, так і рівнинних річок. Можуть змінювати русло ріки, перегороджуючи їй шлях з одного берега до іншого. Зазвичай, нижній кінець бару є довгим безперервним [[перекат]]ом чи серією дрібних перекатів, які розділені поверхню верхівки бару. Перекати є важливими місцями акумуляції гравійно-піскуватих осадів, які утворюють шаруватість, витягнуту паралельно гребеню бара, проте вони мають часто обмежені розміри в напрямку зростання потужності. Внутрішня будова такого бару не має якоїсь чіткої структури, хоча іноді у верхніх частинах розрізу вдається встановити слабку градаційну шаруватість, а також дахівкоподібну укладку гальки. Іноді можна спостерігати косу шаруватість. Розрізнити поздовжні і прикріплені до берега бари тільки за розрізом алювіальних відкладів неможливо.
* '''''Поперечні бари'''''&nbsp;— такі форми руслового алювію типові для рівнинних річок з переважно піщаним дном, проте можуть зустрічатись на річках з [[гравій]]ними донними відкладами. Поперечні бари є характернішою формою в низинах річок, де вплив поздовжніх барів не такий сильний. Ця зміна пов'язана зі зменшення розміру зерен матеріалу. У порівнянні з [[дюни|дюнами]] поперечні бари є більшими морфоструктурами руслового алювію. Вони зазвичай мають фронтальні поверхні скочування зерен, що нахилені за течією і пологу верхню поверхню при значно меншому співвідношенні висоти до довжини, ніж в дюнах. Поперечні бари деякі дослідники за формами поділяють на язикоподібні, такі, що перетинаються, чергуються і&nbsp;т.&nbsp;п.
* '''''Піщані мілини'''''&nbsp;— ці складні форми є найбільшими морфологічними структурами дна рівнинних річок. Вони зустрічаються як посеред русла, так і по краях, і називаються відповідно «серединними барами» і «береговими барами». Ці форми не мають своїх власних фронтальних поверхонь скочування, а поступово знижуючись, переходять в сусідні частини русла. Піщані мілини є комбінованими акумулятивними тілами, що поступово утворюються шляхом об'єднання мілких форм, переважно поперечних барів, а також росту з ядра, утвореного при виході на поверхню води частини поздовжнього бару. Такі ділянки можуть зберігатись протягом довгого часу і укріплюватись рослинністю. Подекуди мілини розділяють русло з утворенням островів, які збільшуються у висоту, за рахунок вертикальної [[акреція|акреції]] дрібнозернистого осаду.
* '''''Руслові дюни'''''&nbsp;— великі [[морфоструктури]] дна рівнинних річок, що повторюються. Розповсюджені на дні річок, особливо у відносно глибоких [[русло|руслах]] і [[плесо|плесаплесах]]х. На припіднятих ділянках дна ріки, зокрема в тильних частинах поперечних барів і на піщаних плоских поверхнях зустрічаються рідко.
 
[[Файл:Meanders.png|міні|праворуч|300пкс|<center>Осадонакопичення алювію у меандруючих руслах</center><br />Букви: A- [[плесо]];<br /> B- прируслова мілина, або побічниця;<br /> C- [[перекат]];<br /> 1-1'&nbsp;— лінія геологічного розрізу;<br /> E- [[берег]], що підмивається течією]]
Рядок 145 ⟶ 147:
===== Алювіальні конуси виносу =====
{{Main|Конус виносу}}
[[Файл:Alluvial fun.png|міні|праворуч|300пкс|<center>Схематичний [[гідрогеологічний розріз]] [[Конус виносу|алювіального фену]]</center><br />Цифри в кружечках:<br /> 1-Дочетвертинні корінні відклади;<br /> 2-Алювіальні піски і гравійно-галечники;<br /> 3-Глини і суглинки;<br /> 4-Рівень ґрунтових вод;<br /> 5-Структурна пастка прісних вод;<br /> 6-Сухі свердловини;<br /> 7-Гідрогеологічна свердловина в алювіальних відкладах з прісною питною водою;<br /> 8-Гідрогеологічна свердловина в зоні фаціального переходу колектор-водотрив, можливо з мінералізованою водою]]
Конуси виносу, в яких серед поверхневих процесів переважають течії в руслах, називаються також «гумідними конусами виносу». Однак цей термін не є вдалим, оскільки властиво річкові конуси виносу можуть утворюватись і в семіаридній обстановці, де відбуваються раптові паводки. Власне річкові конуси виносу є одними з основних місць [[седиментація|осадонакопичення]] слабозвивистих річок і, певною мірою, вносять суттєвий внесок у створення [[геологічний розріз|геологічного розрізу]]. Діапазон їх розмірів значний&nbsp;— від кількох десятків метрів до сотень кілометрів у радіусі. Всі вони характеризуються досить плавним виположувнням при звичайно меншому похилі в порівнянні з семіаридними конусами виносу.
 
==== Морфологічні форми міжруслового простору ====
 
===== Прируслові вали =====
Такі форми алювіальних відкладів фактично є [[гряда]]ми з похилом від русла в бік заплави і особливо поширені на увігнутих берегах меандр, що розмиваються течією. Вони затоплююся лише за максимально високих рівнів [[паводок|паводків]]. При менших паводках вони можуть виявитись єдиними незатопленими водою ділянками суходолу серед заплави. Коли паводкові води виходять з берегів турбулентнфсть потоку спадає, що спричиняє випадіння дрібнозернистого осаду. При цьому більш грубозернисті піски і [[алеврит]]и осаджуються поряд з руслом, а дрібніший матеріал&nbsp;— далі на заплаві.
Рядок 154 ⟶ 157:
===== Заплави =====
{{Main|Заплава}}
Осадонакопичення і постседиментаційні перетворення, які відбуваються в заплаві, залежать від клімату і від відстані до активного русла. [[Заплава]] може затоплюватись паводковими і повеневими водами кілька разів на рік. Швидкість заплавного осадонакопичення доволі мала через відносно високу швидкість течії заплавних вод і низьку концентрацію зваженого осаду під час максимуму паводку. [[Седиментація]] відбувається головним чином із водної [[суспензія|суспензії]], і у відкладах відмічається тенденція до зменшення зернистості по мірі віддаленості від русла ріки. Лише значні паводки здатні відкладати осади, потужністю більше 10-15 &nbsp;см, і то не суцільним покривом, а плямами. Рослинність допомагає визначити місце як [[седиментація|седиментації]], так і ерозії на поверхні заплави. У період між повенями і паводками заплавні відклади висихають, при цьому утворюються тріщини усихання, та інші характерні ознаки субаеральної експозиції.
 
===== Тераси =====
Рядок 166 ⟶ 169:
* наявність червоноколірних порід
* наявність типових руслових форм
* однонаправленість палеотечій, особливо у відносно крупнозернистих [[Пласт (геологія)|пластпластах]]ах [[пісковик]]ів і [[конгломерат]]ів
* ознаки субаеральної експозиції&nbsp;— палеоґрунти і тріщини усихання ([[десквамація]]), особливо в глинистих відкладах.
Проте, жодна з вище перелічених ознак зокрема не є вичерпним діагностичним критерієм, позаяк усі вони можуть зустрічатися і в морських мілководних, або прибережно-морських седементаційних обстановках.
 
Відклади гірських річок відомі майже виключно четвертинного і [[неоген]]ового віку. Алювіальні відклади відомі і надійно ідентифіковані [[мезозой]]ського віку, і лише відклади нижньої течії рівнинних рік збереглися, починаючи з середнього [[палеозой|палеозою]]<ref>Д.&nbsp;В.&nbsp;Налівкін ставить під сумнів існування річок до палеозою і в докембрії. На його думку, цілком можливо, що їх тоді не існувало, і уся ерозійна діяльність відбувалась за допомогою тимчасових водних потоків</ref>. На думку Ю.&nbsp;П.&nbsp;Казанського, закономірності поширення складу розчиненого і твердого стоку в річковій воді для сучасних рік, загалом зберігались протягом [[кайнозой|кайнозою]], [[мезозой|мезозою]], [[пермський період|пермпермі]]і, [[Кам'яновугільний період|карбону]], і пізнього [[Девонський період|девону]]<ref>'''''Казанский Ю. П.''''' Седиментология М.: Изд-во «Наука», 1976 {{ref-ru}}</ref>.
 
== Значення ==
[[Файл:Childrenmining 300.jpg|міні|праворуч|200пкс|<center>Шукачі алмазів у річковому алювії, [[Сьєрра-Леоне]]</center>]]
[[Файл:Vallee fertile du Nil a Louxor.jpg|міні|праворуч|200пкс|<center>Алювіальна долина [[Ніл]]у біля [[Луксор]]а</center>]]
У [[гідрогеологія|гідрогеології]] (пошуки та розвідка підземних вод) алювіальним відкладам приділяють особливу увагу, позаяк в межах древніх терас і в долинах річок крупнозернистий алювій (від гальки до піску) завжди [[водонасиченість|водонасичений]] і є добрим [[Колектор (гірська порода)|колекторколектором]]ом питних [[підземні води|підземних вод]].
 
У русловому алювії часто знаходять [[Розсипне родовище|розсипи]] [[алмаз]]ів ([[Республіка Конго|Конго]], [[Сьєрра-Леоне]]), [[золото|золота]]<ref>[http://gold.prime-tass.ru/aurum79/deps/bodbalu.html Аллювиальные россыпи бассейна р.&nbsp;Бодайбо (Ленский золотоносный район)]{{ref-ru}}</ref>, [[платина|платини]], [[ільменіт]]у ([[Іршанський титанорудний район|Іршанське родовище]]), [[монацит]]у, [[циркон]]у, та інших корисних копалин і [[мінерал]]ів, а також родовища будівельних пісків, гравію і гальки. Для утворення цих розсипних родовищ конче важливі гідродинамічні умови переносу річкових наносів і міграційна здатність мінералів. Максимальною міграційною здатністю володіють [[алмаз]] та [[циркон]], мінімальною&nbsp;— [[золото]] і [[платина]]. Проміжне положення між ними посідають [[монацит]], [[магнетит]], [[Шеєліт|шеєліт]], [[каситерит]], та інші. [[Розсипні родовища]] золота і платини приурочені, як правило, до грубоуламкового руслового алювію однорукавних русел, що сформований в найактивнішій гідродинамічній обстановці.
 
У древніх осадочних товщах алювіальні відклади як правило зцементовані і складені твердими уламковими породами&nbsp;— [[Конгломерат (порода)|конгломератами]], [[гравеліт]]ами і [[пісковик]]ами, які за сприятливих геологічних умов (наявність нафтоматеринських порід в розрізі древнього седиментаційного басейну, достатня ступінь їх зрілості, структурно-просторові характеристики дислокацій, наявність/відсутність неантиклінальних пасток і&nbsp;т.&nbsp;п) є колекторами [[нафта|нафти]] і [[Природний газ|газгазу]]у.
 
Сучасні алювіальні відклади рівнинних річок часто бувають багаті на поживні речовини, тут формуються родючі [[алювіальні ґрунти|заплавні ґрунти]] (заплави [[Ніл]]у, [[Межиріччя]], [[По]], [[Інд]]у, [[Ганг]]у).
Рядок 211 ⟶ 214:
* Наливкин&nbsp;Д.&nbsp;В. Учение о фациях.&nbsp;— М.: изд-во АНСССР, 1956 {{ref-ru}}
* Обстановки осадконакопления и фации / Под ред. Х.&nbsp;Г.&nbsp;Рединга, Дж.&nbsp;Д.&nbsp;Коллинсона, Ф.&nbsp;А.&nbsp;Аллена и др.&nbsp;— М.: Мир, 1990.&nbsp;— Т.1., 351&nbsp;с. ISBN 5-03-000924-8{{ref-ru}}
* Павлов Г. Г., Гожик А.&nbsp;П. &nbsp;Основи літології. &nbsp;— Посібник. -&nbsp;— К.: вид-во КНУ, 2009. (укр.)
 
* Петтиджон Ф.&nbsp;Дж. Осадочные породы / Ред. И.&nbsp;М.&nbsp;Симанович.&nbsp;— М.: Недра, 1981.&nbsp;— 751&nbsp;с.{{ref-ru}}
* Россинский К.&nbsp;И., Дебольский В. &nbsp;К. &nbsp;Речные наносы. М.: Наука. 1980. 216 с. {{ref-ru}}
* Рычагов&nbsp;Г.&nbsp;И. Общая геоморфология: учебник.&nbsp;— 3-е изд., перераб. и доп. / Г.&nbsp;И.&nbsp;Рычагов.&nbsp;— М.: Изд-во Моск. ун-та: Наука, 2006.&nbsp;— 416 с. {{ref-ru}}
* Шанцер&nbsp;Е.&nbsp;В. Аллювий равнинных рек умеренного пояса и его значение для познания закономерностей строения и формирования аллювиальных свит // Труды Геологического ин-та АН СССР. Вып. 135. геол. сер. (№ &nbsp;55). &nbsp;— 1951. &nbsp;— 274 с.{{ref-ru}}
* Шанцер&nbsp;Е.&nbsp;В. Очерки учения о генетических типах континентальных осадочных образований.&nbsp;— М., 1966.{{ref-ru}}
* Чистяков&nbsp;А.&nbsp;А. Горный аллювий.&nbsp;— М.: изд-во «Недра».&nbsp;— 1978.&nbsp;— 287 с.{{ref-ru}}
* Чистяков&nbsp;А.&nbsp;А., Макарова&nbsp;Н.&nbsp;В., Макаров&nbsp;В.&nbsp;И. Четвертичная геология. Учебник&nbsp;— М.:ГЕОС, 2000.&nbsp;— 303&nbsp;с. ISBN 5-89118-123-1 {{ref-ru}}
* Charlton Ro. Fundamentals of fluvial geomorphology. -&nbsp;— Routledge, New York,- 2008
* Die Erde: Zeitschrift der Gesellschaft für Erdkunde zu Berlin, Von Gesellschaft für Erdkunde zu Berlin Veröffentlicht von Gesellschaft für Erdkunde zu Berlin, 1963 {{ref-de}}
* Donald R. Prothero, Robert H. Dott. Evolution of the Earth. NY. 2002. 600 p. ISBN 0-07-366187-2 {{ref-en}}
* Edgar W. Spenscer. Earth Science. NY. 2003. 518 p. ISBN 0-07-234146-7 {{ref-en}}
* Encyclopedia of Geomorphology: Volume 1(A–IA-I) / Edited by A.S. Goudie. -&nbsp;— Taylor & Francis e-Library, 2006. ISBN 0–415–32737–70-415-32737-7 {{ref-en}}
* Металічні і неметалічні корисні копалини України. Київ-Львів: "«Центр Європи"». тт. 1-2. -&nbsp;— 2005.(укр.)
 
== Посилання ==
Рядок 252 ⟶ 255:
* [http://www.mining-enc.ru/a/allyuvij/ Стаття '''Алювій''' у Гірничій енциклопедії] {{ref-ru}}
* [http://elibrary.ru/item.asp?id=9510180 '''''Стефановский&nbsp;В.&nbsp;В.''''' Древний аллювий межгорных депрессий западного склона Среднего Урала]{{ref-ru}}
* [http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/342618.html '''''Фігура&nbsp;Л.&nbsp;А.''''' Літологія і золотоносність четвертинних алювіальних відкладів басейну річок Чорний і Білий Черемош : Автореферат Дис… канд. наук: 04.00.21 &nbsp;— 2008.] (укр.)
 
{{медаль}}
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Алювій