Відкрити головне меню
Сочевицеподібне ядро
Gray741.png
Два ракурси смугастого тіла (з правої сторони мозку): A - латеральний ракурс; B - медіальний ракурс
Gray678.png
Схема базальних ядер.
Латинська назва nucleus lentiformis
Анатомія Грея subject #189 834
MeSH Corpus+Striatum

Commons-logo.svg Сочевицеподібне ядро у Вікісховищі

Сочевицеподібне ядро  (лат. Nucleus lentiformis) — парне ядро, яке відноситься до базальних гангліїв і складається з лушпини і блідої кулі. Це відносно велика лінзоподібна маса сірої речовини латеральніше внутрішньої капсули.

СтруктураРедагувати

На горизонтальному розтині, деякою мірою, форма ядра дещо нагадує двоопуклу лінзу, а на корональному розтині його центральної частини, контур виглядає трикутним.

Сочевицеподібне ядро коротше, ніж хвостате ядро і не виступає так далеко вперед.

МежіРедагувати

Сочевицеподібне ядро знаходиться латеральніше хвостатого ядра і таламуса, і його видно тільки в розтинах півкулі мозку.

Латеральніше самого ядра знаходиться пластинка білої речовини, що називається зовнішньою капсулою (лат. capsula externa), за нею ще латеральніше — тонкий шар сірої речовини, що називається огорожа (лат. claustrum).

Передній кінець ``сочевицеподібного ядра`` переходить без розриву в нижню частину голівки хвостатого ядра і прилягає до передньої продірявленої речовини (лат. substantia perforata interpeduncularis anterior).

КомпонентиРедагувати

На вінцевому (корональному) розтині через середину ядра проходять дві медулярні пластинки, що поділяють його візуально на три частини.

Латеральна більша частина має червонуватий колір, і відома як лушпина, в той час як медіальна і проміжна мають жовтуватий відтінок, і разом складають бліду кулю; всі три частини відрізняються тонкими радіальними волокнами, які найменш виражені в лушпині.[1] 

Сучасні поглядиРедагувати

Довгий час бліду кулю однозначно пов'язували з лушпиною. Проте, деякі сучасні дослідники вважають, що вони є структурами неоднорідної анатомічної сутності, й лушпина є частиною стріатума, а не палідума.[2] [3][4][5][6] Зв'язок з pars reticulata чорної субстанції було підкреслено ще в ранніх дослідженнях через схожість в дендритних розгалуженнях (через що вони іноді й називаються палідонігральною системою[7]), але, незважаючи на переконливі докази, це твердження залишається спірним.

Додаткові зображенняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Theme atlas of anatomy: head and neuroanathomy. 
  2. Theme atlas of anatomy: head and neuroanathomy. 
  3. Percheron, G.,Yelnik, J. and François.
  4. Yelnik, J., Percheron, G., and François, C. (1984) A Golgi analysis of the primate globus pallidus.
  5. Fox, C.A., Andrade, A.N. Du Qui, I.J., Rafols, J.A. (1974) The primate globus pallidus.
  6. di Figlia, M., Pasik, P., Pasik, T. (1982) A Golgi and ultrastructural study of the monkey globus pallidus.
  7. Surmeier, D.J., Mercer, J.N. and Savio Chan, C. (2005) Autonomous pacemakers in the basal ganglia: who needs excitatory synapses anyway?

ПосиланняРедагувати