Соната для скрипки і фортепіано № 9 (Бетховен)

Соната № 9 для скрипки і фортепіано ля мажор, op. 47 (1802), Крейцерова соната, один із найвідоміших камерних творів Людвіга ван Бетховена.

Соната для скрипки і фортепіано № 9
Композитор Людвіг ван Бетховен
Видано 1805[1]
Тональність Ля мажор
Інструментування фортепіано і скрипка

CMNS: Соната для скрипки і фортепіано № 9 у Вікісховищі
Титульна сторінка першого видання сонати (1805)

Складається з трьох частин:

  1. Adagio sostenuto — Presto — Adagio
  2. Andante con variazioni
  3. Presto

Загальна тривалість твору коливається, в залежності від виконавського трактування, в межах 37-40 хвилин, що незвично багато для сонатної форми початку XIX століття.

Історія прем'єри

ред.

Спочатку сонату було присвячено скрипалеві Джорджу Бріджтаверові, який і став її першим виконавцем 24 травня 1803 р. у Відні. Бетховен закінчив твір напередодні, ноти ще не встигли повністю переписати, тому Бетховен сам виконував фортепіанну партію частково за своїми чернетками, а частина твору була переписана в одному примірнику, і скрипалеві доводилося заглядати в ноти через плече піаніста. Фінал сонати, втім, був написаний раніше і призначався для Сонати для скрипки та фортепіано № 3 соль мажор, op.30. Повний текст посвячення мав жартівливий характер: «мулатська соната, складена для мулата Бріджтавера, великого блазня і мулатського композитора» (італ. Sonata mulattica composta per il Mulatto Brischdauer gran Pazzo e compositore mulattico) — це присвята збереглася на чорновому автографі в архіві композитора[2].

Існують різні версії щодо того, чому до друку соната потрапила з присвятою вже не Бріджтаверові, а Родольфо Крейцерові, що вважався перший скрипалем того часу. Широко поширена[3] історія про те, що ввечері після прем'єри Бетховен і Бріджтавер посварилися через жінку (іноді стверджується, що Бріджтавер образив якусь знайому Бетховена), і Бетховен зняв присвяту та перепосвятив сонату французькому скрипалеві. Цю версію іноді пов'язують з книгою «Життя Бетховена» Олександра Вілока Теєра[4], хоча вперше вона, мабуть, з'явилася в мемуарній статті скрипаля Трілуела в англійському журналі «Musical World» (грудень 1858)[5]. На думку Миколи Слонімського, це пояснення є абсурдною вигадкою Бріджтавера, і Бетховен змінив присвяту просто тому, що ім'я Крейцера мало більшу привабливість для публіки[6]. Натомість сам Крейцер ніколи не грав цю сонату - щобільше, вважається, що він вважав її незручною для виконання.

Музичні файли

ред.

Opus 47 — 1
Opus 47— 2
Opus 47— 3

Примітки

ред.
  1. Grove Music OnlineOUP. — doi:10.1093/GMO/9781561592630.ARTICLE.40026
  2. Suhne Ahn. Beethoven’s Op.47: Balance and Virtuosity. // The Beethoven Violin Sonatas: History, Criticism, Performance. — University of Illinois Press, 2004. — P.62.
  3. Див., наприклад, M. Church. Bridgetower: A Fable of 1807 // The Independent (London), 10 липня 2007. (англ.)
  4. Ludwig van Beethoven, Sonate für Violine und Klavier (A-Dur) op. 47, 1. Satz, Partitur, Autograph[недоступне посилання з травня 2019]: Коментар до автографа партитури першої частини сонати на сайті Будинку-музею Бетховена в Бонні. (англ.)
  5. Dominique-René de Lerma. George Augustus Polgreen Bridgetower. Архів оригіналу за 3 листопада 2011. Процитовано 31 жовтня 2010.
  6. Slonimsky’s Book of Musical Anecdotes. — L. — N. Y.: Routledge, 2002. — P.103. (див. також переклад російською [Архівовано 22 жовтня 2007 у Wayback Machine.])

Посилання

ред.
Скрипкові Сонати Людвіга ван Бетховена
№ 1 | № 2| № 3| № 4| № 5| № 6| № 7| № 8| № 9| № 10