Система Договору про Антарктику

Система Договору про Антарктику – сукупність міжнародних нормативно-правових актів (режимів), які регулюють різні види діяльності в Антарктиці, доповнюючи і конкретизуючи положення Договору про Антарктику як головного системоутворюючого документа сучасного міжнародно-правового режиму Антарктики[3].

Ключовими елементами системи Договору про Антарктику є:

Конвенція про збереження антарктичних тюленів (м. Лондон, 1972 рік), що встановлює обмеження на комерційний промисел тюленів і містить механізм його контролю;
Конвенція по збереженню антарктичних морських живих ресурсів (м. Канберра, 1980 рік), що визначає режим охорони та раціонального використання морських живих ресурсів на базі екосистемного підходу. Для реалізації положень Конвенції створено спеціальну Комісію зі збереження морських живих ресурсів Антарктики, штаб-квартира якої знаходиться в м. Хобарт (Австралія);
Протокол про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику (м. Мадрид, 1991 рік), який проголошує Антарктику природним заповідником, призначеним для миру і науки, і визначає режим всеосяжної охорони навколишнього природного середовища Антарктики, а також природоохоронні принципи здійснення діяльності в Антарктиці[4].
Рекомендації (узгоджені заходи, рішення, резолюції), ухвалені Консультативними нарадами держав-Сторін Договору про Антарктику з метою виконання окремих положень Договору і Протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику[3].

Незважаючи на те, вказані вище дві конвенції є самостійними угодами, вони містять положення, що накладають на Сторони цих угод зобов'язання, викладені в основній частині Договору про Антарктику, таких як Стаття IV, що стосується правового статусу територіальних претензій в Антарктиці[1].

Імплементація на національному рівні

3 липня 1992 року Розпорядженням № 121/92-рп Президент України доручив Міністерству закордонних справ України внести Кабінету Міністрів України пропозиції щодо участі України в Договорі про Антарктиду 1959 року, а Національній Академії наук України розробити програму досліджень Антарктиди з обґрунтуванням наукових інтересів та перспективних напрямів діяльності України в цій частині світу. 28 липня 1992 року Кабінет Міністрів України Постановою № 425 схвалив пропозицію Міністерства закордонних справ про приєднання України до Договору про Антарктику 1959 року і внесення її на розгляд Верховної Ради України. 17 вересня 1992 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 2609-Xll про приєднання від імені України до Договору про Антарктику 1959 року. Договір набрав чинності для України 28 жовтня 1992 року.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3937-XII Україна приєдналася до Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 року.

Законом України від 22.02.2001 р. N 2284-III Україна приєдналася до Протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику (Відомості Верховної Ради України, 2001, N 16, ст.78).

З метою правового регулювання проведення досліджень в Антарктиці Кабінетом Міністрів України було ухвалено низку постанов:

Постанову від 17 жовтня 1995 року № 830 «Про розвиток досліджень в Антарктиці», якою визначено інституційно-організаційні питання здійснення таких досліджень;
Постанову від 4 липня 1996 року № 719 «Про затвердження Державної програми досліджень України в Антарктиці», якою затверджено Державну програму досліджень в Антарктиці;
Постанову від 11 грудня 1996 року № 1483 «Про проведення наукових досліджень в Антарктиці», якою уточнено забезпечення діяльності української антарктичної станції «Академік Вернадський».

Кабінет Міністрів України Розпорядженням від 13 березня 2001 року № 422 схвалив Державну цільову науково-технічну програму проведення досліджень в Антарктиці на 2002-2010 роки, розроблену Міністерством освіти і науки України. На Український антарктичний центр (зараз – Національний антарктичний науковий центр) покладено функції органу управління з виконання завдань та заходів Програми.

31 березня 2003 року Кабінет Міністрів України Розпорядженням № 181 підтримав пропозицію Міністерства освіти і науки України щодо набуття Україною статусу Консультативної сторони Договору про Антарктику. 27 травня 2004 року Україна отримала статус Консультативної Сторони Договору про Антарктику, який надає державі право голосу при ухваленні консенсусом рішень щодо всіх аспектів організації людської діяльності в Антарктиці та подальшого розвитку системи Договору про Антарктику.

Для забезпечення статусу Консультативної Сторони Договору про Антарктику Україна, починаючи з 1996 року, забезпечує функціонування антарктичної станції “Академік Вернадський” і щорічну роботу українських антарктичних експедицій, організацію яких покладено на державну установу Національний антарктичний науковий центр відповідно до Указу Президента України від 23 грудня 2004 року № 1524 “Про надання державній установі “Український антарктичний центр” статусу національного наукового центру”.

У червні 2008 року Україна була приймаючою стороною ХХХІ Консультативної наради з Договору про Антарктику (м. Київ).

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2010 року № 1002 затверджено Державну цільову науково-технічну програму проведення досліджень в Антарктиці на 2011-2020 роки (Офіційний вісник України, 2010 р., № 84, стор. 51, стаття 2951, код акта 53298/2010).

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2017 р. № 441 затверджено Заходи, схвалені на попередніх нарадах Консультативних Сторін Договору про Антарктику, зокрема:

Захід 4 “Страхування і планування дій у надзвичайних ситуаціях під час здійснення туристичної та іншої неурядової діяльності у районі дії Договору про Антарктику”, схвалений на XXVII Консультативній нараді з Договору про Антарктику у м. Кейптауні 2004 року;
Захід 1 “Додаток VI “Матеріальна відповідальність, що виникає в результаті надзвичайних екологічних ситуацій” до Протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику”, схвалений на XXVIII Консультативній нараді з Договору про Антарктику у м. Стокгольмі 2005 року;
Захід 15 “Висадка людей на берег з пасажирських суден у районі дії Договору про Антарктику”, схвалений на XXXII Консультативній нараді з Договору про Антарктику у м. Балтиморі 2009 року.

В Україні відсутні спеціалізовані закони, прямо спрямовані на виконання міжнародних зобов’язань, що передбачені у Договорі про Антарктику. Але 17 квітня 2003 року за № 0810 зареєстровано проєкт Закону України «Про антарктичну діяльність», який знаходиться на розгляді у Верховній Раді України. 2 березня 2004 року постановою № 1561-lV Верховної Ради України законопроєкт прийнято за основу і скеровано на доопрацювання. 03 жовтня 2006 року постановою № 194-V Верховної Ради України законопроєкт повторно скеровано на доопрацювання.[2]

Виноски

1. Офіційний вебсайт Секретаріату Договору про Антарктику.
2. Довідник чинних міжнародних договорів України у сфері охорони довкілля / Кол.авт.:Андрусевич А., Андрусевич Н., Козак З. – Львів. – 2009. – 203 с.
3. Еволюція Системи Договору про Антарктику: структура і динаміка актів, ухвалених за 1961-2011 рр. / А. Федчук // Український антарктичний журнал. — 2011-2012. — № 10-11. — С. 406-427. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Посилання

Договір про Антарктику. Офіційний вісник України (офіційне видання) від 15.04.2005 – 2005 р., № 13, стор. 593, стаття 695, код акта 13836/2000.
Постанова Верховної Ради України 04.02.1994 р. № 3937-XII Про участь України у Конвенції про збереження морських живих ресурсів Антарктики 1980 року. Відомості Верховної Ради України (офіційне видання) від 07.06.1994 р., № 23, стаття 170.
Закон України від 22.02.2001 р. N 2284-III Про приєднання України до Протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику (Відомості Верховної Ради України, 2001, N 16, ст.78).
Вебсторінка Наукового комітету з арктичних досліджень
Вебсторінка Національного антарктичного наукового центру (колишній Український антарктичний центр)