Сетцу (лінкор)
«Сетцу» (яп. 摂 津, англ. Settsu) — японський лінкор, другий і останній лінкор типу «Каваті». Побудований на військовій верфі в Йокосуке, спущений на воду в 1911 році, став до строю в 1912 році. Названий на честь історичної провінції Сеццу (частина території сучасної префектури Осака).
| Сетцу | ||
|---|---|---|
 | ||
| "Сетцу" в 1911 році | ||
| Служба | ||
| Тип/клас | Лінкор, тип «Каваті» | |
| Держава прапора | .svg){kind=small} 
| |
| Спущено на воду | 30 березня 1911 року | |
| Введено в експлуатацію | 1 липня 1912 року | |
| Статус | Потоплений 24 липня 1945 року, піднятий і розібраний на метал | |
| Ідентифікація | ||
| Параметри | ||
| Тоннаж | 21 787 тон | |
| Довжина | 162,5 м | |
| Ширина | 25,75 м | |
| Осадка | 8,15 м | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | 16 парових котлів «Miyabara», парові турбіни «Curtis» | |
| Потужність | 25 000 к.с. (18,6 МВт.) | |
| Швидкість | 20 вузлів | |
| Екіпаж | 986 чоловік | |
| Озброєння | ||
Відрізнявся від однотипного «Каваті» за силуетом корпусу: у «Сетцу» атлантичний штевень, у «Каваті» — прямий.
«Сетцу» був частиною кораблебудівної програми 1907 року; Японія збиралася побудувати в загальній сумі вісім нових дредноутів на випадок конфлікту з Росією або США. Гармати для носової та кормової вежі (305 мм / 50 калібрів) були замовлені в англійської фірми Armstrong Whitworth, а парові турбіни «Curtis» побудовані в Японії за ліцензією.
У Першій світовій війні «Сетцу» патрулював Жовте і Південнокитайське море, взяв участь в облозі Циндао.
За умовами Вашингтонської морської угоди, в 1922 році на верфі Куре з «Сетцу» зняли озброєння. У 1924 році лінкор був виведений зі складу флоту і перетворений в добре броньований корабель-мішень. У 1937—1938 роках на «Сетцу» встановлено дистанційне керування по радіо; кораблем-мішенню керували з пульта на есмінці «Юкадзе».
Під час Другої світової війни на колишній лінкор знову встановили озброєння — 25-мм зенітні гармати для захисту від ворожої авіації. Проте 24 липня 1945 року «Сетцу» був потоплений американським літаком. У 1947 році був піднятий на поверхню і розібраний на метал.
Література ред.
- Anthony J. Watson, Brian G. Gordon. The Imperial Japanese Navy. — London : Macdonald, 1971. — 529 с. — ISBN 0356030458.
- David C. Evans, Mark R. Peattie. Kaigun: Strategy, Tactics and Technology in the Imperial Japanese Navy, 1887—1941. — Annapolis : Naval Institute Press, 1997. — 661 с. — ISBN 0870211927.
|
Це незавершена стаття про військові кораблі. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |