Серро-Торре — вершина у Патагонії, Південна Америка, розміщена на кордоні Аргентини і Чилі. Вперше цю надзвичайно красиву і важкодосту́пну вершину побачили в 1953 році французькі альпіністи Ліонель Террай і Гвідо Маньон, які здійснювали сходження на прилеглу вершину Фіцрой.

Серро-Торре
ісп. Cerro Torre
Серро-Торре

49°17′34″ пд. ш. 73°05′54″ зх. д. / 49.29277777780577452° пд. ш. 73.09833333336078454° зх. д. / -49.29277777780577452; -73.09833333336078454Координати: 49°17′34″ пд. ш. 73°05′54″ зх. д. / 49.29277777780577452° пд. ш. 73.09833333336078454° зх. д. / -49.29277777780577452; -73.09833333336078454
Країна Аргентина Аргентина, Чилі Чилі
Регіон Патагонські Анди
Система Анди
Тип гора
матеріал граніт
Висота 3102[1] м
Висота відносна 1227 м
Перше сходження 1959 р.
(Сезаре Маестрі і Тоні Еггер)
Ідентифікатори і посилання
peakbagger.com 8646
GeoNames 3834109
Серро-Торре. Карта розташування: Аргентина
Серро-Торре
Серро-Торре
Серро-Торре (Аргентина)
CMNS: Серро-Торре у Вікісховищі
Деякі вершини в групі Серро-Торре. 2: Cerro Torre, 3: Torre Egger, 4: Punta Herron, 5: Aguja Standhart, 7: Aguja Bífida, 11: Cuatro Dedos.

Для району характерна погана погода. Завдяки близькості Тихого океану тут бувають сильні вітри. Вершина часто покривається намороженим льодом, пересування по якому дуже небезпечне.

Перше сходженняРедагувати

У 1959 році італійський альпініст Чезаре Маестрі стверджував, що він і тирольський провідник Тоні Еггер[de] здійснили сходження на вершину Серро-Торре. Тоні Еггера на спуску накрила лавина і він загинув. Фотокамера пропала разом з альпіністом. Деякі розбіжності в оповіді Маестрі та відсутність гаків і мотузок на їх маршруті дали підставу висловити деяким альпіністам сумнів щодо їх першосходження на цю вершину.

Тіло Еггера пізніше було знайдено, однак фотокамери при ньому не виявилося[2]. Тому дискусії щодо першосходження на Серро-Торре в 1959 році тривають до́сі.

Наступні сходженняРедагувати

У 1970 році Маестрі розпочав ще одну спробу підкорення вершини. Під час сходження він використовував компресор, за допомогою якого забив у стіну близько 300 шлямбурних гаків. Згодом цей маршрут отримав назву «Компресор» (англ. Compressor Route).

Першого підтвердженого успіху на горі домоглися Даньєле Чаппа (Daniele Chiappa), Маріо Конті (Mario Conti), Казіміро Феррарі[it] та Піно Неґрі (Pino Negri) в 1974 році. Тривалий час їх маршрут вважався найскладнішим у світі.[3]

Перше сходження в альпійскому стилі було здійснене Дейвом Карменом (Dave Carman), Джоном Бреггом[en] i Джеєм Вілсоном (Jay Wilson) у 1977 році. Вони за тиждень пройшли маршрут, на який у італійської групи пішло два місяці.[3]

Взимку на вершину першими піднялись Ерманно Сальватерра[it], Джароллі (італ. Giarolli), Сарчі (італ. Sarchi) та Карузо (італ. Caruso) в 1985 році. Того ж року Педріні Фраме (італ. Pedrini Frame) здійснив одиночне сходження.

Лише в 2005 році був пройдений маршрут подібний до траси Маестрі 1959 pоку.

До 2012 року «Компресорний маршрут» використовувався провідниками з Ель Чалтену, що супроводжували групи альпіністів. На початку лютого 2012 року двоє американців пройшли компресорним маршрутом без використання вбитих раніше шлямбурних гаків, і на спуску видалили ці гаки, мотивуючи свій вчинок тим, що «альпінізм повинен бути чесним». Вони дивом уникнули відплати розлючених жителів Чалтену, для яких «компресорний маршрут» багато років був джерелом заробітку.

У кіноРедагувати

Про сходження на пік Серро-Торре німецькими кінематографістами в 1990 році був знятий фільм «Крик каменю». Ідею фільму підказав відомий альпініст Райнхольд Месснер.

Див. такожРедагувати

Ресурси ІнтернетуРедагувати

ФототекаРедагувати

ВиноскиРедагувати

  1. Peakbagger.com
  2. Васяєв Олексій Про Серро-Торре
  3. а б О Серро-Торре на wiki.risk.ru