Серджіо Сантаріні (італ. Sergio Santarini, нар. 10 вересня 1947, Ріміні) — італійський футболіст, що грав на позиції ліберо. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Ф
Серджіо Сантаріні
Серджіо Сантаріні
Серджіо Сантаріні
Серджіо Сантаріні у 1971 році
Особисті дані
Народження 10 вересня 1947(1947-09-10) (76 років)
  Ріміні, Італія
Громадянство  Італія
Позиція ліберо
Юнацькі клуби
? Італія «Ріміні»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1963–1967 Італія «Ріміні» 76 (3)
1967–1968 Італія «Інтернаціонале» 14 (0)
1968–1981 Італія «Рома» 344 (5)
1981–1983 Італія «Катандзаро» 48 (1)
Національна збірна
Роки Збірна І (г)
? Італія Італія U-21 8 (0)
1971–1974 Італія Італія 2 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1983–1984 Італія «Альмас Рома»
1984–1985 Італія «Рома» (мол.)
1985–1986 Італія «Ріміні»
1986–1987 Італія «Альмас Рома»
1987–1989 Італія «Фіорентина» (техдир.)
1990–1991 Італія «Вігор Ламеція»
1992–1996 Італія «Сампдорія» (техдир.)
1996–1997 Італія «Рома» (помічник)
1998–1999 Італія «Равенна»
1999–2000 Італія «Модена»
2000 Італія «Равенна»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Більшу частину кар'єри провів у «Ромі», з якою став триразовим володарем Кубка Італії і у 2015 році був включений до Зали слави клубу[1]. Також провів два матчі за національну збірну Італії.

Клубна кар'єра ред.

Народився 10 вересня 1947 року в місті Ріміні. Вихованець футбольної школи клубу «Ріміні». 1963 року у шістнадцять років дебютував за першу команду, що грала у Серії С, під керівництвом Ромоло Біццотто[2]. В перший рік Сантаріні провів лише три гри[2], проте з наступного року став частіше залучатись до матчів і за чотири сезони взяв участь у 76 матчах чемпіонату[2].

1967 року за 90 мільйонів лір перейшов у клуб вищого дивізіону «Інтернаціонале»[3]. У Серії А Сантаріні дебютував 5 листопада в матчі проти «Болоньї» (1:0), але стабільне місце в стартовому складі в сезоні 1967/68 не мав, з'явившись на полі лише в 14 матчах чемпіонату. Тим не менш, коли по закінченні сезону головний тренер міланців Еленіо Еррера перейшов на роботу у «Рому», він з собою забрав Сантаріні і його родича та партнера по «Інтеру» Альдо Бета[4]. Обидва захисника на багато років утворили найсильніший і непрохідний захисний дует у столичному клубі.

Сантаріні дебютував за новий клуб в програному матчі з «Фіорентиною» (1:2), але вже після восьми проведених матчів нового сезону тренер «вовків» вирішив зробити Серджіо основним. Еррера зважився посадити на лаву запасних Джакомо Лозі, одного з вікових та найдосвідченіших гравців «джаллороссі» того часу, сміливо зробивши ставку на молодого Серджіо[3][5]. Молодий захисник скористався наданою можливістю і ветеран Лозі більше не зіграв жодного матчу за римлян. Фанати протестували проти рішення Еррери, твердячи, що Джакомо, борючись в безлічі незабутніх поєдинків, став серцем «Роми» і не заслуговує такого до себе ставлення.

«Санта» — саме таке прізвисько закріпилося за ним на поле — був ліберо сучасного типу, який був здатний відвести будь-яку небезпеку від штрафного майданчика «Роми»[4]. Першим великим успіхом «Санти» стала перемога в Кубку Італії в 1969 році[2], а в наступному році Серджіо взяв участь у триматчевому протистоянні в півфіналі Кубка володарів кубків з польським «Гурником». Усі три матчі закінчились внічию і до фіналу римську команду не пустив лише жереб. У сезоні 1974/75 Сантаріні здобув з «вовками» третє місце в Серії А, яке не підкорялося «Ромі» аж двадцять років. Тренером тієї «Роми» був легендарний Нільс Лідгольм.

Роком пізніше, після того, як команду залишив Франко Кордова, саме «Санта» одягнув на себе капітанську пов'язку[5]. В лінії оборони столичної команди Серджіо давно вже був беззаперечним лідером. В ролі капітана «Роми» він провів 150 матчів, а в період 1975—1978 років Сантареллі не пропустив жодної гри свого клубу. У 1979 році, після дворічної перерви на тренерську лаву столичного клубу повернувся Лідгольм. Однак нові ідеї тренера передбачили гру оборони тільки в лінію. Таким чином Серджіо став запасним гравцем. Він ще виграв з «Ромою» два Кубка Італії (1980, 1981), а також титул віце-чемпіона Італії в сезоні 1980/81. Після 13-ти сезонів в клубі, один з кращих захисників в його історії був проданий «Катандзаро»[5], де виступав протягом 1981—1983 років, після чого завершив професійну ігрову кар'єру[5]. В цілому за «Рому» Серджіо провів 429 матчів (344 у Серії А[2], 70 в Кубку Італії і 15 в єврокубках), забив 7 голів (шість в Серії і один в Кубку Італії).

Виступи за збірні ред.

Залучався до складу молодіжної збірної Італії. На молодіжному рівні зіграв у 8 офіційних матчах.

20 листопада 1971 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Італії у відбірковій грі на чемпіонат Європи 1972 року. У цьому матчі італійці грали експериментальним складом і Серджіо грав у парі зі своїм одноклубником по «Ромі» Альдо Бетом на «Стадіо Олімпіко»[3] і забив гол в свої ворота[4][2]. Після цього Сантаріні тривалий час за збірну більше не грав і лише 29 грудня 1974 року з'явився у формі збірної в товариській грі з болгарами[3], після чого за збірну більше не виступав.

Кар'єра тренера ред.

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1983 року, очоливши тренерський штаб клубу «Альмас Рома» з Серії D[6].

1984 року замінив Ромео Бенетті на посаді тренера молодіжної команди «Роми» і став з командою фіналістом Турніру Віареджо, поступившись в фіналі молоді «Торіно»[7]. Його робота на цій посаді сподобалася тодішньому тренеру «вовків» Свену-Йорану Ерікссону і в зробив Серджіо своїм асистентом.

1985 року Сантаріні очолив клуб Серії С1 «Ріміні»[8], з яким працював невдало і ледь не вилетів у нижчий дивізіон, тому повернувся назад в клуб «Альмас Рома».

1987 року Ерікссон очолив «Фіорентину» і запросив у свій штаб Сантаріні на посаду технічного директора[9], де він і пропрацював до звільнення шведа у 1989 році. Згодом у 1992–1996 роках на цій самій посаді з Ерікссоном працював у клубі «Сампдорія»[10]. В перерві між роботою зі шведським фахівцем у 1990–1991 роках був головним тренером клубу Серії С2 «Вігор Ламеції»[11].

В сезоні 1996/97 Серджіо був асистентом головного тренера «Роми» Карлоса Б'янкі[10], але невдала гра в Серії А, безперервні сварки, нерозуміння між гравцями і тренерським штабом змусили Сантареллі покинути свій пост і назавжди залишити команду.

У березні 1998 року очолив клуб Серії В «Равенна»[12], зайнявши з нею у тому сезоні 14 місце[13], а в наступному — десяте. У наступному сезоні попрацював у Серії С1 з «Моденою»[14], після чого на сезон 2000/01 повернувся в «Равенну», головним тренером якої був протягом перших десяти турів[15].

Статистика виступів ред.

Статистика клубних виступів ред.

Сезон Команда Чемпіонат
Ліга Ігор Голів
1963–64   «Ріміні» C 3 0
1964–65 C 14 0
1965–66 C 29 1
1966–67 C 30 2
1967–68   «Інтернаціонале» A 14 0
1968–69   «Рома» A 29 1
1969–70 A 30 0
1970–71 A 28 0
1971–72 A 30 1
1972–73 A 25 1
1973–74 A 28 0
1974–75 A 29 0
1975–76 A 30 0
1976–77 A 30 0
1977–78 A 30 1
1978–79 A 24 0
1979–80 A 24 1
1980–81 A 7 0
1981–82   «Катандзаро» A 30 1
1982–83 A 18 0

Статистика виступів за збірну ред.

 Статистика матчів і голів за збірну —   Італія
Дата Місто Господарі Результат Гості Турнір Голи Примітки
20/11/1971 Рим Італія   2 – 2   Австрія Відбір до ЧЄ 1972 -
29/12/1974 Генуя Італія   0 – 0   Болгарія товариський матч -
Усього Матчів 2 Голів -

Титули і досягнення ред.

Як гравця ред.

«Рома»: 1968–69, 1979–80, 1980–81

Як тренера ред.

«Сампдорія»: 1993–94

Примітки ред.

  1. [1]
  2. а б в г д е Il signore dell'area di rigore [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] chiamamicitta.net
  3. а б в г Sergio Santarini, il cervello di Roma [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] storiedicalcio.altervista.org
  4. а б в Profilo su Enciclopediadelcalcio.it. Архів оригіналу за 8 жовтня 2017. Процитовано 14 січня 2018.
  5. а б в г Sergio Santarini: capitano dal 1976 al 1980 [Архівовано 15 січня 2018 у Wayback Machine.] laroma24.it
  6. CATUZZI DICE NO ALLA ROMA? VIOLA CERCA CAPELLO [Архівовано 14 січня 2018 у Wayback Machine.] La Repubblica, 10 giugno 1984, pag.35
  7. 'VIAREGGIO' COMI REGALA LA VITTORIA AI GRANATA [Архівовано 14 січня 2018 у Wayback Machine.] La Repubblica, 19 febbraio 1985, pag.25
  8. RIMINI D'INVERNO È UNA CITTA' FATTA A SQUADRE [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.] La Repubblica, 20 febbraio 1986, pag.19
  9. STRANE MANOVRE INTORNO A ZENGA [Архівовано 14 січня 2018 у Wayback Machine.] La Repubblica, 10 giugno 1987, pag.34
  10. а б BIANCHI: 'RINGRAZIO I TIFOSI ... ' [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.] La Repubblica, 9 aprile 1997
  11. Almanacco illustrato del calcio 1992, ed.Panini, pag.327
  12. Marocchi e altri 18 squalificati in serie A [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.] La Repubblica, 5 marzo 1998, pag.50
  13. Si muove la Juve bloccato Jardel [Архівовано 17 травня 2017 у Wayback Machine.] La Repubblica, 9 luglio 1998, pag.50
  14. NOTIZIE DI SPORT [Архівовано 14 січня 2018 у Wayback Machine.] La Repubblica, 17 giugno 1999, pag.49
  15. Ravenna, quando il calcio fa crac debiti, disagi e stipendi fantasma [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.] La Repubblica, 31 marzo 2001, pag.54

Посилання ред.