Відкрити головне меню

Сервеєр-2 (англ. Surveyor 2 — топограф) — другий американський спускний апарат, запущений для здійснення м'якої посадки на Місяць в рамках місячної програми Сервеєр із запуску безпілотних апаратів з метою вивчення Місяця з його поверхні.

Сервеєр-2
Surveyor NASA lunar lander.jpg
Модель «Сервеєра» на Землі
Основні параметри
COSPAR ID 1966-084A
NORAD ID 02425
Організація СШАНАСА
Виготівник СШАHughes Aircraft Company
Тип апарата посадковий
Ракета-носій Атлас-Центавр
Космодром Мис Канаверал
Посадка на небесне тіло
Небесне тіло Місяць

Апарат був запущений 20 вересня 1966 з мису Кеннеді, штат Флорида на борту ракети Атлас-Центавр. Збій в роботі двигуна не дозволив здійснити корекцію польоту. 22 вересня о 9:35 UTC було втрачено контакт з космічним апаратом.

ІсторіяРедагувати

3 лютого 1966 Луна-9 стала першим космічним апаратом, що досяг місячної поверхні з м'якою посадкою і передав фотографічні дані на Землю. Через кілька місяців Сервеєр-1, запущений 30 травня 1966, приземлився в Океані Бур 2 червня 1966, і також передав фотографічні дані на Землю.

Сервеєр-2 був другим із серії апаратів, призначених для м'якої посадки на Місяць і надсилання фотографій місячної поверхні для визначення характеристик місячного рельєфу при підготовці висадки на Місяць людей за програмою Аполлон. Крім передачі фотографій, Сервеєр-2 мав здійснити «підстрибування», щоб сфотографувати вигляд власного посадкового майданчика. Апарат мав обладнання для передачі даних щодо радіолокаційної відбивної здатності поверхні Місяця, несної здатності місячної поверхні і температури космічного апарата для аналізу місячних поверхневих температур.

КонструкціяРедагувати

РамаРедагувати

Рама апарата мала базову трикутну форму з алюмінієвих труб, що спрощувало монтування науково-технічного обладнання. У кутах рами кріпились три відкидні посадкові ноги з амортизаторами і опорами. Під час запуску опори перебували складеними під обтічником. Опори і амортизаційні блоки, укріплені на кожній нозі, складались з алюмінієвих чарунок, за рахунок деформації яких поглиналася енергія посадкового удару. Опори розкладалися на 4,3 м від центру апарата. Апарат був висотою приблизно 3 м.

ЖивленняРедагувати

На вершині вертикальної щоглі висотою понад один метр, розташованої в центрі трикутника, були сонячні батареї площею 0,855 м² з 792 фотоелементів, що створювали потужність до 85 Вт, додатково використовувались срібно-цинкові батареї.

Зв'язокРедагувати

До центру щогли кріпилась рухома плоска антена з високим коефіцієнтом підсилення, що передавала телевізійні зображення. Дві неспрямовані антени на кінцях розкладних щогл використовувались для передачі і прийому команд. Апарат мав два передавача і два приймача.

ТеплозахистРедагувати

Теплозахист забезпечувався поєднанням білої фарби і оздобленням з високим коефіцієнтом тепловиділення, нанесеними на поліровану алюмінієву основу.

Відсіки апаратуриРедагувати

На рамі у двох відсіках з контрольованою температурою розміщувалась електронна апаратура. Відсіки були вкриті потужною теплоізоляцією, крізь яку проходили теплові канали, також у відсіках були терморегулювачі і маленькі електричні нагрівачі. В одному відсіку, у якому підтримувалася температура від 5 до 50 °C, розміщувалось обладнання для зв'язку і контролю електропостачання. В іншому, у якому підтримувалася температура від −20 до 50 °C, розміщувалось обладнання для обробки сигналів.

Інженерне обладнанняРедагувати

Телевізійна камера була змонтована близько біля вершини триніжка. В структуру були вставлені тензодатчики, температурні сенсори та інше інженерне обладнання.

Один фотометричний приціл було змонтовано біля кінця посадкової опори. одна коротка стріла розкладалася з центру структури.

Сонячний сенсор, датчик Канопуса і швидкі гіроскопи, що оберталися у кардановій підвісці, допомагали визначити орієнтацію апарата.

Рух і орієнтаціяРедагувати

Рух і орієнтація здійснювались за допомогою холодного азоту під час фази польоту. Твердопаливний двигун у формі сталевої кулі, змонтований у центрі апарата, використовувався при посадці. Три малі ракетні двигуни з керованою тягою використовувались під час корекції орбіти і посадки. Двигуни працювали на гідраті монометилгідразину (пальне) і суміші MON-10 (90% диоксиду динітрогену (N2O2) і 10% монооксиду азоту (NO)). Кожна камера згоряння мала тягу 130–460 Н, один двигун повертався для контролю крену. Паливо зберігалося у сферичних баках, прикріплених до рами апарата.

Схема посадкиРедагувати

Висотомір вмикав головний ракетний двигун для початкового гальмування. Після закінчення роботи твердопаливного двигуна відокремлювались висотомір і двигун. Після цього вмикались доплерівський і висотомірний радари, що забезпечували інформацію для роботи автопілота, який контролював систему малих двигунів до посадки.

ОбладнанняРедагувати

Апарат мав телевізійну камеру для зйомок Місяця на ділянці підльоту і панорамну телевізійну камеру для отримання знімків після посадки на Місяць.

АваріяРедагувати

Посадку було заплановано в Затоці Центральній. Ракета-носій вивела апарат до місця, що відрізнялося від планового на 130 км, і траєкторію треба було скоректувати. Під час корекції курсу один коригувальний двигун не вдалося увімкнути, і внаслідок незбалансованої тяги апарат рухався до поверхні Місяця впродовж 54 годин. Спроби врятувати місію не мали успіху. 22 вересня о 9:35 UTC контакт з космічним апаратом було втрачено. 23 вересня 1966 о 3:18 UTC апарат розбився в околицях кратера Коперник (приблизно 5°30′ пн. ш. 12°00′ зх. д. / 5.5° пн. ш. 12° зх. д. / 5.5; -12 (Сервеєр-2))[1]. Маса апарата становила 292 кг, а швидкість при падінні — близько 2,6 км/с, що трохи більше місячної другої космічної швидкості (2,4 км/с). Це близько до швидкості падіння космічних апаратів «програми Рейнджер».

НаслідкиРедагувати

Наступний радянський космічний апарат, «Космос-111», був запущений 1 березня 1966. Запуск закінчився невдало. Сервеєр-3 здійснив м'яку посадку 20 квітня 1967 в Морі Пізнаному і відправив на Землю 6315 телевізійних зображень. Усього відбулось сім запусків за програмою Сервеєр; з них п'ять були успішними. Польоти Сервеєрів 2 і 4 були невдалими.

ПриміткиРедагувати

  1. Surveyor 2. NASA Space Science Data Coordinated Archive. 2014-08-26. Архів оригіналу за 2015-04-18. Процитовано 2015-04-18. 

ДжерелоРедагувати

Шаблон:Космічні запуски 1966