Відкрити головне меню

Саркоцистоз (також саркоспоридіоз, лат. sarcocystosis, sarcosporidiosis) — протозойне захворювання, яке спричинюють саркоцисти, та перебігає в основному як кишкова інфекція, а також характеризується утворенням у м'язовій тканині цист.

Саркоцистоз / Саркоспоридіоз
Мікрографія із забарвленням гематоксиліном-еозином, що показує збудника з роду Sarcocystis у серцевому м'язі 3-річної вівці
Мікрографія із забарвленням гематоксиліном-еозином, що показує збудника з роду Sarcocystis у серцевому м'язі 3-річної вівці
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 A07.8

Історичні відомостіРедагувати

Мікроорганізм вперше виявив в організмі миші швейцарський науковець, доктор медицини, професор Фрідріх Мішер[1] у 1843 році. Його спочатку не трактували як найпростіший мікроорганізм. Такі ж структури були виявлені у м'язах свиней у 1865 році, але вони залишалися безіменними до 1899 року, коли для них було запропонована назва Sarcocystis miescheriana.

Перший звіт про зараження людини надав Ліндеманн у 1868 році, хоча цей опис не визнаний достатнім. Перший загальновизнаний остаточний опис цієї хвороби був опублікований у 1894 році М. Ле Барабаном та М. Сен-Ремі[2]. Цей вид був названий італійським бактеріологом С. Рівольтою на честь Ліндеманна (Sarcocystis lindemanni) в 1898 році.

У 2012 році спостерігався спалах в Малайзії, який спричинила Sarcocystis nesbitti. Було уражено 93 особи, декілька випадків мали тяжкий перебіг[3].

ЕтіологіяРедагувати

Саркоцистоз
 
Цисти Sarcocystis розміром 4 мм у баранячому стравоході
Біологічна класифікація
Царство: Protozoa
Відділ: Apicomplexa
Тип: Альвеоляти
Клас: Conoidasida
Ряд: Eimeriorina
Родина: Sarcocystidae
Рід: Sarcocystis
Види
  • Sarcocystis hominis
  • Sarcocystis lindemanni
  • Sarcocystis nesbitti
  • Sarcocystis suihominis

Збудник саркоцистозу — кокцидії роду Sarcocystis, родини Eimeriidae. Саркоцисти стійкі у довкіллі, можуть зберігати життєздатність більше 3 років, зимувати в ґрунті, переносити заморожування і відтавання. Розвиваються за участю двох хазяїв. Розвиток збудників саркоцистозу має три фази: спорогонію, мерогонію і гаметогонію. Мерогонія проходить в організмі проміжного хазяїна, а гаметогонія і спорогонія — в організмі дефінітивного. Безстатева фаза відбувається в організмі проміжного хазяїна (велика рогата худоба, вівці, кози, свині): проміжні хазяї заражаються при ковтанні ооцист. Дефінітивні хазяї — собаки і кішки. Проміжні — велика і дрібна рогата худоба, свині. Вони заражаються з кормом або водою. В їх шлунку і тонкій кишці відбувається вивільнення спорозоїтів, які проникають у кровоносне русло і в ендотеліальні клітини судин внутрішніх органів, де розмножуються шляхом шизогонії (множинного поділу). Мерозоїти останньої генерації потрапляють у м'язи кінцівок, гортані, язика, серця, утворюючи там нові цисти (до 2 см завдовжки), заповнені трофозоїтами. Статева фаза розмноження відбувається в кишечнику основного хазяїна (собаки, кішки, людина) і завершується утворенням спорулірованих ооцист або спороцист, які вийшли з ооцист, що виділяються з калом основних хазяїв. У декількох випадків виявлення у серці людей саркоцист, вони нагадували ті, що спостерігали раніше у серці великої рогатої худоби.

Спороцисти овальні, містять по 4 зрілих спорозоїти. Саркоцисти розташовуються поздовжнє в м'язових волокнах. Мають вигляд подовжених, іноді до 5 см, утворень, покриті тонкою оболонкою, від якої відходять внутрішні перегородки. Утворені таким чином камери заповнені зернистою масою — великим числом трофозоїтов. Трофозоїти мають передній загострений кінець, ядро розташоване ближче до заднього кінця тіла. За Романовським—Гімзою цитоплазма забарвлюється в блідо-блакитний або світло-бузковий відтінок, ядро — у фіолетово-червоний.

Розвиток збудників саркоцистозу має три фази:

  1. спорогонію,
  2. мерогонію,
  3. гаметогонію.

Мерогонія проходить в організмі проміжного хазяїна, а гаметогонія і спорогонія — в організмі дефінітивного.

Епідеміологічні особливостіРедагувати

Саркоцистоз зустрічається у всіх країнах світу, де є корови і свині. До збудників сприйнятливі багато видів сільськогосподарських і диких тварин. Ураженість рогатої худоби саркоцистами може досягати 100 %, свиней — 15–45 %. Паразит виявлений також у 8 видів птахів, рептилій і риб.

Собаки і кішки — основні поширювачі спороцист паразита. Збудники строго специфічні як для остаточного, так і для проміжного хазяїна. Людина може виступати в ролі як основного, так і проміжного хазяїна саркоцист, є остаточним хазяїном двох видів саркоцист: Sarcocystis hominis і Sarcocystis suihominis. Описані нечисленні випадки інвазії Sarcocystis lindemanni та Sarcocystis nesbitti. Зараження відбувається з їжею. Інфікування відбувається при вживанні недостатньо обробленого (напівсирого) м'яса (свинини, яловичини), що містить саркоцисти.

ПатогенезРедагувати

Патогенний вплив саркоцист на організм господаря складається з їх механічної та токсичної дії.

Клінічні ознакиРедагувати

Саркоцистоз у людини часто має безсимптомний перебіг і важко діагностується. Виділяють кишковий і м'язовий саркоцистоз.

Кишковий саркоцистозРедагувати

Спостерігається у випадку, коли людина виступає як основний хазяїн, і спричиняється видами S. hominis і S. suihominis. Перебіг зазвичай безсимптомний, але в деяких випадках клінічні прояви розвиваються досить швидко. Вже через 3–6 годин у людини з'являються перші скарги: тупий біль у животі, діарея до 5 разів на день, нудота, блювання (вкрай рідко), зниження апетиту, загальна слабкість, кропив'янка (досить рідко), підвищення температури тіла до 37,3–37,7°С. Ускладнення практично не зустрічаються. Однак були зафіксовані випадки виникнення кишкової непрохідності через масивне заселення паразита в просвіті кишечника.

М'язовий саркоцистозРедагувати

Виникає при інфікуванні спороцистами, коли людина виступає в ролі проміжного хазяїна і спричиняється S. lindemanni. Інфікування відбувається спорозоїтами, які при проникненні до скелетніх м'язів і міокарду утворюють цисти, які згодом можуть кальцифікуватись. Хвороба часто має безсимптомний перебіг. У деяких випадках супроводжується нездужанням і міалгіями тупого характеру, ниючими, малої інтенсивності.

ДіагностикаРедагувати

Виділення спороцист з калом починається на 10-й — 13-й день після інфікування і може тривати до шести місяців, що можна виявити при світловій мікроскопії фекалій. При м'язовій формі можна провести біопсію ділянки м'яза з подальшою мікроскопією препарату (на виявлення цист паразита).

ЛікуванняРедагувати

При потраплянні саркоцист в організм людини без виникнення при цьому клінічних проявів лікування не потрібно. Через короткий час паразит покине організм самостійно і без наслідків. При наявності клінічних проявів рекомендовано призначення ко-тримоксазолу або метронідазолу впродовж 3 днів. Також рекомендують ампроліум і саліноміцин.

ПрофілактикаРедагувати

Дотримання ветеринарно-санітарних правил утримання та годівлі сільськогосподарських тварин, вживання в їжу досить добре термічно обробленого м'яса, дотримання правил особистої гігієни після контакту з тваринами.

ПриміткиРедагувати

  1. Батько першовідкривача нуклеїнових кислот Фрідріха Мішера.
  2. Baraban M. Le and Saint-Remy M. G.(1894) Sur un cas de tubes psorospermiques observés chez l'homme. Compt. Rend. Soc. Biol. 46: 231-233 (фр.)
  3. Abubakar S, Teoh BT, Sam SS, Chang LY, Johari J, Hooi PS, Lakhbeer-Singh HK, Italiano CM, Omar SF, Wong KT, Ramli N, Tan CT (2013). "Outbreak of human infection with Sarcocystis nesbitti, Malaysia, 2012". Emerging Infect. Dis. 19 (12): 1989–91. (англ.)

ДжерелаРедагувати

  • Інфекційні хвороби: енциклопедичний довідник / за ред. Крамарьова С. О., Голубовської О. А. — К.: ТОВ «Гармонія», 2-е видання доповнене та перероблене. 2019. — 712 с. ISBN 978-966-2165-52-4 (Крамарьов С. О., Голубовська О. А., Шкурба А. В. та ін.) / С. 495—497.
  • Review: Fayer R (2004). «Sarcocystis spp. in human infections». Clin. Microbiol. Rev. 17 (4): 894—902. [1] (англ.)
  • Beaver PC, Gadgil K, Morera P. Sarcocystis in man: a review and report of five cases. Am J Trop Med Hyg. 1979 Sep;28(5):819-44.