Вікіпедія

Сантон (фігурка)

Сантони (фр. santon, окс. santoun, дослівно «маленький святий») — мініатюрні глиняні фігурки, що зображають біблійних персонажів, святих або звичайних людей. Традиційно виготовляються у Провансі та розписуються вручну. Використовуються як елемент різдвяного вертепу або як самостійна прикраса інтер'єру.

Сантони в Екс-ан-Провансі

Історія ред.

Традиція виготовлення сантонів походить від часів Французької революції, коли, згідно з новими антиклерикальними законами, церкви в країні закривалися, а служити месу було заборонено. Однак вірянам важко було відмовитися від святкування Різдва, і багато з них таємно влаштовували вдома різдвяні ясла, які звикли бачити в церкві.[1] Для цих ясел вони власноруч робили фігурки святих — Марії, Йосипа та немовляти Ісуса. Фігурки ліпилися з хлібного м'якуша або пап'є-маше і мали невеликі розміри, щоб їх легко було сховати.[1]

 
Ярмарок сантонів у Марселі XIX століття

Перші сантони з глини створив близько 1800 року марсельський скульптор Жан-Луї Ланьєль.[2] Його твори мали попит, тому Ланьєль вигадував все нових і нових персонажів. Саме він є автором найпоширеніших типів сантонів, які відтворюються й досі.[3] Для виготовлення корпусу фігурок Ланьєль використовував спеціальні форми, тоді як руки, головні убори, елементи та аксесуари робилися окремо та прикріплювалися до корпусу вручну.[2]

Незабаром у Ланьєля з'являються численні послідовники, і в 1803 в Марселі проводиться перший ярмарок сантонів[4], який стане згодом щорічною традицією.[5] У XX столітті сантони продовжують користуватися популярністю, і якщо раніше глиняні фігурки залишали необпаленими, то зараз їх починають обпалювати, що дозволяє довше зберігати їх і транспортувати на великі відстані.[2] Ярмарок сантонів починають проводитися в багатьох містах і селах Провансу.

Виготовлення ред.

Сучасні майстри, які створюють сантони, дотримуються традиційних технологій. Фігурка складається з двох частин, кожна з яких виготовляється у гіпсовій формі.[5]

 
Форми, що використовували Ланьель
 
Нерозписані сантони

Саму форму створює майстер, за зразком першої фігурки відповідного типу, яку він ліпить вручну. Витягнуту з форми фігурку обробляють, видаляючи нерівності, і висушують перед випалюванням. Фігурки обпалюються в печі при температурі 900 °, після чого їх розписують. Заведено розписувати не кожну фігурку окремо, а розфарбовувати спочатку волосся всіх фігурок, потім обличчя, потім одяг тощо, рухаючись зверху вниз.[6] Це дає змогу робити фігурки певних персонажів більш упізнаваними, оскільки всі вони виконані в одних і тих самих кольорах.

Сучасні сантони бувають трьох розмірів: маленькі (1-3 см заввишки), традиційні (4-7 см) та великі (18-20 см).[7] Великі сантони можуть бути одягненими, тобто частина їх аксесуарів створюється з тканини.[6] До Революції подібні фігурки святих можна було побачити у різдвяних яслах, що влаштовуються в церквах, проте сучасні «одягнені» сантони, перший з яких з'явився в 1942 році, мають мало спільного зі старими, дореволюційними зображеннями святих.[5]

Персонажі ред.

 
Фарандола сантонів (фреска Давида Деллепіане)

Спочатку сантони зображували виключно персонажів Євангелія: немовля Ісуса, Марію, Йосипа, ангелів, пастухів, волхвів.[8] Пізніше народна традиція додала до них осла і вола, присутніх у яслах.

 
Кюре
 
Барабанщик

Однак вже Ланьєль почав надавати своїм фігуркам рис звичайних жителів Провансу, і поступово це стало загальноприйнятою традицією. Багато сантонів зображають представників різних професій і типажів XIX століття — мера, кюре, рибалки, булочника, ремісника, барабанщика, в'язальницю, торговців і торговок, сільського дурника, циганку та інших — у типових для них костюмах.[8][9][10] Всі вони, бувши поміщеними в ясла, символізують прагнення простих людей вклонитися немовляті Ісусу та принести йому свої дари. Деякі персонажі запозичені з пасторалів на євангельські теми, що розігрувалися на Різдво, зокрема з пасторалі Антуана Мореля, написаної в 1844.[7] [11] Серед них ангел Буффарьо, точильник Пімпара, простак Бартом'є, ледар і п'яниця Пистачие, сліпець, стара подружня пара та інші.[11] Часто зображується також Франциск Ассизький, який вважається святим покровителем майстрів — виготовлювачів сантонів[9]. Іноді всі ці фігурки поміщаються у макет села з вулицями, будинками, деревами, фонтанами, млинами, мостами тощо, де, поряд з традиційними персонажами, присутні також прості перехожі, гравці в петанк, любителі пива та інші мешканці села, інсценізуючи живу картину народного побуту.[8] Традиційні сантони відрізняються яскравою виразністю та емоційною безпосередністю.[12]

Сучасність ред.

Зараз існує безліч майстерень з виготовлення сантонів, з яких найвідомішою є майстерня Марселя Карбонеля. Її засновник був відзначений орденом Почесного легіону Франції, а згодом і сам був увічнений у вигляді сантону[7]. У багатьох містах — Марселі, Екс-ан-Провансі, Обані — щорічно (як правило, у листопаді або грудні) проводяться ярмарки сантонів.[13] Оскільки яскраві фігурки мають велику популярність, їх можна придбати на різдвяних ринках і за межами Провансу. У Франції існує кілька музеїв сантонів. Найбільш відомий з них, у Фонтен-де-Воклюз, був заснований у 1987 році; його колекція включає близько 2200 експонатів, серед яких найменші різдвяні ясла у світі з 39 персонажами, що розміщуються в шкаралупі волоського горіха.[14][15] Музеї сантонів також є в Марселі, Ле-Валь, Ле-Бо-де-Прованс, Моссан-лез-Альпій тощо. У Гріньяні можна побачити ціле мініатюрне село, населене сантонами: воно займає площу в 400 м2 і налічує 70 будівель і близько 1000 персонажів.[16]

Примітки ред.

  1. ↑ а б Origine des santons de Provence (фр.). Архів оригіналу за 26 листопада 2018. Процитовано 14 листопада 2018.
  2. ↑ а б в Les santons de Provence (фр.). Процитовано 14 листопада 2018.
  3. ↑ Bon anniversaire M. Lagnel ! (фр.). Процитовано 14 листопада 2018.
  4. ↑ Коллектив авторов, 1973, с. 47.
  5. ↑ а б в Traditions de Noël en Provence.
  6. ↑ а б La fabrication des santons ! (фр.). Архів оригіналу за 16 грудня 2019. Процитовано 14 листопада 2018.
  7. ↑ а б в Голдовский Б.П. Сантоны // Большая иллюстрированная энциклопедия «Художественные куклы». — М. : Дизайн Хаус, 2009. — P. 199—200.
  8. ↑ а б в Santons de Provence de la crèche provençale (фр.). Процитовано 14 листопада 2018.
  9. ↑ а б Les santons de Provence et leur histoire (фр.). Процитовано 14 листопада 2018.
  10. ↑ Santons Marcel Carbonel (фр.). Процитовано 14 листопада 2018.
  11. ↑ а б France Majoie-Le Lous, 1998, с. 23.
  12. ↑ Франция // Краткая художественная энциклопедия. Искусство стран и народов мира. — М., 1981. — Т. 5. — С. 158. — P. 127.
  13. ↑ Foires aux santons (фр.). Архів оригіналу за 20 листопада 2018. Процитовано 14 листопада 2018.
  14. ↑ Musée du santon et Traditions de Provence (фр.). Архів оригіналу за 20 листопада 2018. Процитовано 14 листопада 2018.
  15. ↑ Provenceguide.com (фр.). Архів оригіналу за 20 листопада 2018. Процитовано 14 листопада 2018.
  16. ↑ Le village provençal miniature (фр.). Процитовано 14 листопада 2018.

Література ред.

  • Коллектив авторов. Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы XIX-начало XX в. Зимние праздники / Отв. ред. Токарев С. А. — М. : Наука, 1973. — 351 с.
  • France Majoie-Le Lous. Connaître les santons de Provence. — Editions Jean-Paul Gisserot, 1998. — 127 p.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сантон_(фігурка)&oldid=39589920