Сандуляк Леонтій Іванович
Леонтій Іванович Сандуляк (8 березня 1937, с. Козиряни, Кельменецький район, Чернівецька область, Україна — 3 грудня 2023[1]) — український громадсько-політичний діяч, науковець, дипломат. Професор. Разом із Левком Лук'яненком був автором «Акта проголошення Незалежності України»[2]; перший посол України в Румунії; вчений в галузі гістології, ендокринології, екології та валеології, доктор медичних наук, професор, автор 150 наукових праць в тому числі 5-и монографій та посібника з екології людини; член Національної спілки журналістів України.
| Сандуляк Леонтій Іванович | |
|---|---|
| Народився |
8 березня 1937 Козиряни |
| Помер |
3 грудня 2023 (86 років) Чернівці, Україна |
| Діяльність | дипломат |
| Alma mater | Чернівецький медичний інститут (1965) |
| Науковий ступінь | доктор медичних наук |
Життєпис ред.
Народився 8 березня 1937 у багатодітній сім'ї хліборобів у с. Козиряни (нині Кельменецький район, Чернівецька область).
Освіта ред.
Закінчив Козирянську семирічну школу (1952 р.); Чернівецьку фельдшерсько-акушерську школу (ФАШ,1956 р.); Чернівецький медичний інститут (1965 р.); аспірантуру на кафедрі гістології та захистив кандидатську дисертацію (1969 р.); наукове стажування в НДІ ендокринології ім. Пархона (Бухарест, Румунія — 1974—1975 р.р.).
1986 — стажування в Саскачеванському університеті (Канада).
1983 року захистив докторську дисертацію на тему: «Еритроцити як депо та система транспорту інсуліну» (м. Київ, НДІ ендокринології та обміну речовин). Відкрив раніше не відому властивість еритроцитів депонувати та транспортувати інсулін (1974, див. ДАН СРСР, 1974, т.219, № 4 , с. 1020—1021.) та започаткував новий науковий напрямок в ендокринології, а саме: «Вивчення ролі еритроцитів як депо та універсальної транспортної системи біологічно — активних речовин, в тому числі гормонів у регуляції гомеостазу та адаптації» (див. стенограму захисту докторської дисертації в книзі «Одного відкриття: історія та хронік», 2002 р.)
Трудова діяльність ред.
На останньому курсі навчання у ФАШ працював акушером.
У 1956—1959 — солдат строкової служби Радянської армії. Перші три місяці служби в армії працював акушером, а потім санітарним інструктором. Під час навчання в медінституті 4 роки працював медбратом в Чернівецькій обласній психоневрологічній лікарні. Після закінчення інституту — лікар-невропатолог Словичанської районної лікарні № 2 Житомирської області та на 0,5 ставки лікар-ендокринолог і на громадських засадах — патологоанатом.
У 1969–1972 — асистент кафедри гістології в Чернівецькому медінституті.
У 1972–1997 працював у Чернівецькому державному університеті на посадах ст. викладача — доцента — професора та зав.-кафедрою фізіологія людини і тварини.
У 1992–1995 — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Румунії. Після закінчення дипломатичної служби — професор кафедри екології і права Чернівецького факультету Харківського національного університету «ХПІ».
З 2004 року — професор, проректор з національно-патріотичного виховання студентів та перший проректор Бориспільського інституту муніципального менеджменту при МАУП.
З 2013 року — професор кафедри педагогіки, психології та управління освітою Інституту післядипломної педагогічної освіти Чернівецької області.
Громадська робота ред.
Є одним із засновників Народного Руху України та перший голова його Чернівецької крайової організації; один із засновників УЕА «Зелений світ» та був його співголовою і одночасно головою громадської екологічної організації «Зелений світ Буковини»; один із засновників Партії зелених України та 1992 р. був обраний її головою. 1989 року на альтернативній основі обраний народним депутатом СРСР по 504 в.о. (м. Чернівці та Глибоцький р-н). Був активним членом опозиційної МДГ Д. Сахарова та Народної Ради у Верховній Раді УРСР. Очолював Топонімічну комісію при Бориспільській міськраді. Організував та очолив на громадських засадах при інформаційно-довідковому, культурно-мистецькому центрі Бориспільської міської центральної бібліотеки «Вечірній університет здоров'я та українознавства» (ВУЗУ). Є Почесним головою «Зеленого світу України» та «Зеленого світу Буковини».
Відзнаки ред.
- орденом «За заслуги» ІІІ ступеня та Подяка Президента (від Президента Ющенка)
- Ювілейна медаль «20 років Незалежності України» (від Президента Януковича)
- орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ ступеня за заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Української православної церкви (від патріарха Філарета)
- Премія ім. Павла Чубинського (2012)
- Почесний громадянин Чернівців[3]
Творчість ред.
Автор близько 100 публікацій на громадсько-політичні теми та 2-х книг: «Одного відкриття: історія та хроніка», «Не мовчіть і вас почують».
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Помер Леонтій Сандуляк — співавтор Акта проголошення незалежності України
- ↑ Лариса Громадська (20 серпня 2015). Леонтій Сандуляк: «Я порівняв би День Незалежності України з Великоднем!».
- ↑ Помер співавтор Акта проголошення незалежності України. РБК-Украина (укр.). Процитовано 4 грудня 2023.
Література ред.
- В. М. Матвієнко. Сандуляк Леонтій Іванович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
Посилання ред.
- Вибори 2002
- Указ Президента України № 231/95
- 8 березня — 75 років від дня народження доктора медичних наук, професора, громадського та політичного діяча Леонтія Сандуляка (1937) // Пам'ятаймо! (Знаменні та пам'ятні дати Буковини в 2012 році): бібліогр. покажчик / авт-уклад. Юлія Боганюк, Олександра Гаврилюк, науковий консультант Юхим Гусар, редактор Марія Довгань. — Чернівці, 2011. — С. 57–59.
- Гусар Ю. Посол України з Козирян: [про Леонтія Сандуляка] / Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2010. — 3 березня (№ 16). — С. 4.
- Гусар Ю. Не міг мовчати і його чули, не завжди прислухаючись: [8 березня — 75 років від дня народження професора, громадського діяча Леонтія Івановича Сандуляка] / Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2012. — 2 березня (№ 9). — С. 4.