СРТО – Омськ

СРТО – Омськ («Северные районы Тюменской области – Омск) – газопровід на півдні західного Сибіру.

Вингапурівська

1

Богандинська

Карасульська

Омськ

Кожурлинська

Новосибірськ

Проскоково

Новокузнецьк

Схема трубопроводу. Як «1» позначено приблизне місце завершення північного відтинку системи

Первісний проект

Сировинною базою для запланованого на останньому етапі існування СРСР газопроводу СРТО – Омськ мало стати гігантське Комсомольске родовище. Перша частина траси довжиною 1329 км прямувала паралельно системі Уренгой – Челябінськ та повинна була мати такі саме компресорні станції – від «Губкінської» до «Богандинської».

Далі траса СРТО – Омськ завертала на схід та проходила через Омську, Новосибірську і Кемеровську області, при цьому між Новосибірськом, Проскоково та Новокузнецьком вона прямувала паралельно з газопроводами системи Нижньовартовськ – Кузбас. Тут були запроектовані компресорні станції «Київська», «Тюкалінська», «Омутинська», «Абатська», «Іванівська», «Кожурлинська», «Чанська», «Чулимська», «Новосибірська», «Проскоковська».

Пропускна здатність СРТО – Омськ мала становити 90 млн м³ на добу.

Реалізований проект

На тлі краху планової економіки завершити проект в повному обсязі не вдалось. Із першої частини системи ввели в дію ділянку довжиною біля 244 км та діаметром 1420 мм, яка починається від компресорної станції «Вингапурівська» та в кінцевому пункті може передавати ресурс до перемички, що сполучена з газопроводом Нижньовартовськ – Кузбас. Фактично ця ділянка виконує функцію лупінгу системи Уренгой – Челябінськ.

Також спорудили всю південну частину системи від Богандинської до Новокузнецька, яка включає ділянки:

- Богандинська – Омськ – Новосибірськ довжиною 1278 км та діаметром 1220 км, на якій спорудили компресорні станції «Карасульська» (колишня «Київська», запущена в 1996-му) та «Кожурлинська»;

- Новосибірськ – Проскоково – Новокузнецьк довжиною 472 км та діаметром 1020 мм.

Трубопровід розрахований на робочий тиск 7,4 МПа та має пропускну здатність у 44 млн м³. 

Перший газ надійшов до Омська наприкінці 1988 року. Завдяки цьому в подальшому вдалось перевести на блакитне паливо Омську ТЕЦ-3, проте перевід Омської ТЕЦ-4 та Омської ТЕЦ-5 станом на початок 2020-х так і не відбувся. В Новосибірську газ використовує лише один котел Новосибірської ТЕЦ-4. В Кузбасі споживачами блакитного палива можуть бути завод азотної хімії у Кемерово та частина котлів Новокемеровської ТЕЦ, водогрійні котли та газотурбінні установки Кузнецької ТЕЦ, Західно-Сибірська ТЕЦ, ТЕЦ Кузнецького металургійного комбінату.