Р-13
Р-13 (Індекс ГРАУ ВМФ: 4К50, за класифікацією МО США та НАТО: SS-N-4 Sark) — радянська одноступінчаста рідинна балістична ракета підводних човнів, яка у складі ракетного комплексу Д-2 перебувала на озброєнні підводних човнів проекту 629 та 658 ВМФ СРСР. Розробку розпочато у ОКБ-1 та продовжено у СКБ-385.
| Р-13 | |
|---|---|
 Балістична ракета Р-13 на постаменті в Сєвероморську. 2012 | |
| Походження |  СРСР |
| Історія використання | |
| На озброєнні | 1961-1972 |
| Оператори | .svg){kind=small} ВМФ СРСР |
| Війни | Холодна війна |
| Історія виробництва | |
| Розробник | ОКБ-1 СКБ-385 (Макеєв В. П.) |
| Розроблено | 1955-1961 |
| Виробник | СКБ-385 Златоустівський машинобудівний завод |
| Виготовлення | 13 жовтня 1961 |
| Виготовлена кількість | 1282 |
| Варіанти | Р-13А Р-13М |
| Характеристики | |
| Вага | 13 745 кг |
| Довжина | 11 835 мм |
| Діаметр | 1300 мм |
| Потужність вибуху | 1 Мт |
| Двигун | ЖРД С2.713 |
Операційна дальність | 600 км |
| Практична межа | 620 км |
| Висота польоту | 145 км |
| Швидкість | 2050 м/с |
| Точність | 4 км |
Пускова платформа | Д-2 |
Р-13 у Вікісховищі | |
За результатами всіх видів випробувань постановою Ради Міністрів № 1109-461 від 13 жовтня 1961 року комплекс Д-2 з балістичною ракетою Р-13 був прийнятий на озброєння ВМФ СРСР під індексом 4К50.
З її допомогою було виконано єдиний у СРСР пуск балістичної ракети з ядерним боєзарядом з борту підводного човна. 20 жовтня 1961 року в ході проведення навчань «Райдуга» підводним човном К-102 було здійснено пуск ракети Р-13 в ядерному оснащенні по полігону на Новій Землі. Усього під час експлуатації комплексу з 1961 по 1972 рік було проведено 311 пусків ракет, з яких 225 було визнано успішними.
Ракета Р-13 стала першою в СРСР ракетою спеціально розробленою для запуску з підводних човнів. У порівнянні з раніше прийнятою на озброєння Р-11ФМ, дальність її була значно збільшена (зі 160 до 600 км), а потужність ядерного боєзаряду підвищена. Однак основний недолік — надводний старт — усунути не вдалося. Практично за всіма параметрами (крім ваги, що закидається, і потужності боєзаряду) Р-13 поступалася прийнятій дещо раніше американській твердопаливній ракеті «Поларис» A-1 (дальність польоту 2200 км, КІВ 1800 м) з підводним стартом. Час передстартової підготовки у Р-13 був триваліший, ніж у «Поларис», — для зниження пожежонебезпеки ракети не заправлялися пальним, а перебували на бойових чергуваннях у шахтах підводних човнів, заправлені лише окислювачем. Пальне для ракет розташовувалося в підводному човні в окремих цистернах поза міцним корпусом човна і заправлялося в ракету тільки в процесі передпускової підготовки, що неминуче збільшувало час передпускової підготовки Р-13 і зменшувало корисний об'єм човна.
Крім того, американські ракетоносці типу «Джордж Вашингтон» могли нести 16 ракет, проти трьох у радянських. Також радянські ракетоносці змушені були здійснювати переходи на відстані до семи-восьми тисяч кілометрів у райони бойового патрулювання та діяти у зонах панування протичовнових сил ВМС США та НАТО. Це призвело до того, що, незважаючи на порівнянну в СРСР і США кількість ракетоносців, морські стратегічні ядерні сили США мали набагато більший бойовий потенціал.
Попри зазначені недоліки, технічна надійність ракет була досить високою, і прийняття їх на озброєння дозволило розпочати проведення бойових чергувань біля берегів США, що стало першим кроком на шляху забезпечення ядерного паритету зі США. Рішення ж, відпрацьовані на Р-13, пізніше були використані в ракетах Р-21 і Р-27.
Див. також
ред.Примітки
ред.- Виноски
- Джерела
Посилання
ред.Література
ред.- Коршунов Ю. Л., Кутовой Е. М. Баллистические ракеты отечественного флота. — Санкт-Петербург: Гангут, 2002. — 41 с. — (Библиотека «Гангут»). — 1200 экз. — ISBN 5-85875-043-5.(рос.)
- Широкорад А. Б. Энциклопедия отечественного ракетного оружия / Под общ. ред. А. Е. Тараса. — М.: АСТ, 2003. — 515 с. — ISBN 5-170-11177-0.(рос.)
- СКБ-385, КБ машиностроения, ГРЦ «КБ им. Академика В. П. Макеева» / Сост. Канин Р. Н., Тихонов Н. Н.; под общ. ред. В. Г. Дегтяря. — М.: Государственный ракетный центр «КБ им. Академика В. П. Макеева»; Военный парад, 2007. — 408 с. — ISBN 5-902975-10-7.(рос.)