Відкрити головне меню

Річкові монітори типу «Пара»

Річкові монітори типу «Пара»
Para monitor-Color.jpg
Кольорова схема моніторів типу «Пара»,
робота Жозе да Сільва,
(José da Silva), власник авторських прав — військово-морські сили Бразилії
Служба
Тип/клас Монітор
Держава прапора Naval Jack of Brazil.svg Бразилія
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 500 т
Довжина 39 м
Ширина 8,54 м
Осадка 1,5 м
Бронювання 51-102 мм (пояс)
76-152 мм (башта)
12,7 мм (палуба)
Технічні дані
Рухова установка 2 котли
2 парові машини
Потужність 180 к.с.
Швидкість 8 вузлів
Екіпаж 43 чоловіки
Озброєння
Артилерія 1 x 70- або 120-фунтова гармата «Whitworth naval gun»

Річкові монітори типу «Пара» (порт. Classe Pará)  — шість броньованих моніторів з корпусом з дерева, названих на честь бразильських штатів та побудованих для військово-морських сил Бразилії під час Війни Потрійного Альянсу наприкінці 1860-х. Перші три побудованих кораблі, Pará, Alagoas та Rio Grande, брали участь у прориві по Умаїті у лютому 1868. По тому решта кораблів приєдналася до ескадри і всі вони надавали вогневу підтримку сухопутним силам до завершення війни. Після завершення бойових дій кораблі було розділено між новосформованими флотиліями Верхнього Уругваю та Мату-Гросу. Alagoas був доправлений до Ріо-де-Жанейро у 1890-х і взяв участь повстанні на флоті 1893–94 років.

Конструювання і описРедагувати

Річкові монітори типу «Пара» були створені, аби задовольнити потребу флоту Бразилії у невеликих броньованих кораблях з малою осадкою, спроможних витримувати потужні обстріли. Ця потреба була визначена характеристиками театру бойових дій під час Війни Потрійного Альянсу проти Парагваю. Три побудованих за кордоном монітори, які були у складі бразильського флоту, мали занадто велику осадку, аби діяти на більш мілководних ріках Парагваю. Монітори, як тип корабля були обрані через наявні переваги у маневруванні вогнем баштових кораблів у порівнянні з казематними броненосцями, які також діяли у складі бразильської річкової ескадри. Башта встановлювалась на обертовій платформі, яка оберталась навколо центральної осі. Її обертали чотири члени екіпажу через систему передач. Потрібно було 2.25 хвилини для повного повороту на 360°. Кораблі також отримали бронзовий таран. Корпус був покритий латунню Мунца аби сповільнити його обростанню у тропічних водах.[1]

Кораблі мали у довжину 39 метрів з бімсом у 8,5 метрів. Їх осадка складала приблизно 1,5 метра, а водотоннажність 500 тон. З надводним бортом лише у 30 сантиметрів кораблі мали буксирувати від Ріо-де-Жанейро до району операцій. Їх екіпаж складався з 43 осіб.[2]

ДвигуниРедагувати

Монітори типу «Пара» мали два парових двигуни прямої дії, кожний з яких приводив у рух 1,3 метровий гвинт. Їх потужність складала 180 індикативних кінських сил, що забезпечувало максимальну швидкість у 8 вузлів (15 км/год) у спокійних водах. Запас вугілля на борту був достатній для денного переходу.[3]

ОзброєнняРедагувати

Перші три корабля були озброєні кожен однією 70-ти фунтовою дульнозарядною нарізною гарматою Вітворта. Наступні кораблі отримали конструктивно аналогічні, але збільшеного калібру 120-фунтові гармати Вітворта. Семидесятифунтова гармата мала максимальний кут підйому у 15°. У гарматах більшого калібру цей кут зменшився через довший ствол. Тому обидва типи гармат мали однакову максимальну дальність стрільби у 5 5400 метрів.[4] Семидесятифунтова гармата важила 2892, 7 кілограми (8582 фунти) і стріляла 140 міліметровим снарядом вагою 81 фунт (36,7 кг). 178 міліметровий снаряд стодвадцятифунтової гармати важив 151 фунт (68,5 кг), а сама вона — 7 556,8 кілограм (16 660 фунтів) 16 660 pounds (7 556,8 kg).[5] Незвичайною характеристикою вироблених у Бразилії металевих лафетів була їх здатність повертати стволи гармат вертикально. Це було зроблено для для мінімізації розмірів гарматних портів, через які могли потрапити ворожі снаряди чи осколки.[6]

БудівництвоРедагувати

Судно Будівельник Закладені Спущено на воду Завершено Доля
Pará Арсенал де Марінья-да-Корт, Ріо-де-Жанейро 8 грудня 1866 21 травня 1867 15 червня 1867 Виведено з експлуатації 1884 року в Ладаріо
Rio Grande 17 серпня 1867 3 вересня 1867 Розібрано лютий 1907 р.
Alagoas 29 жовтня 1867 Листопад 1867 Розібрано 1900
Piauí 8 січня 1868 Січень 1868 Розібрано1893
Сеара 22 березня 1868 Квітень 1868 Розібрано 1884
Santa Catharina 5 травня 1868 Червень 1868 потонув 1882

СлужбаРедагувати

 
Картина зображує прорив по Умаїті, де монітор типу Pará прив'язаний до одного з більших броненосців
 
Спроба абордажу броненосця "Баррозо" та монітора "Ріо Гранде" на картині художника Едуардо Де Мартіно (Edoardo De Martino)

Перші три побудовані кораблі Pará, Alagoas та Rio Grande, взяли участь у прориві по Умаїті 19 лютого 1868. Під час операції всі монітори були прив'язані до більших броненосців на випадок. якщо двигун якогось з кораблів вийде з ладу через обстріл парагвайської артилерії. Barroso з'єднали з Rio Grande, за ними слідували Bahia з Alagoas та Tamandaré з Pará. І Alagoas, який отримав близько двохсот влучань, і Pará повинні були викинутись на берег після проходу повз фортецю, аби не потонути. Alagoas ремонтували у São José do Cerrito до середини березня, а Pará приєдналась до ескадри під час захоплення міста Laureles 27 лютого. Rio Grande піднялося вгору течією разом з іншими справними кораблями для обстрілу Асунсьону 24 лютого, який втім мав незначний ефект. 23 березня Rio Grande і казематний броненосець Barroso потопили парагвайський пароплав Igurey. Обидва кораблі спробували захопити на абордаж парагвайські солдати вночі 9 червня, але атаку вдалося відбити.[7]

До завершення війни річкові монітори бомбардували парагвайські позиції та артилерійські батареї, підтримуючи сухопутні війська, зокрема у Агностурі, Тімбо, вздовж річок Тебукіарі (Tebicuary) та Мандувіра (Manduvirá). Після війни кораблі розділили між двома новосформованими флотиліями у Верхньому Уругваї та Мату-Гросу. Кораблі були розібрані впродовж останніх двох десятиліть 19 століття. Лише Rio Grande поставили у док для реконструкції 1899. Втім роботи на ньому так і не були завершені і корабель врешті решт розібрали 1907.[8]

Примітки:Редагувати

  1. Gratz, p. 153
  2. Gratz, p. 154
  3. Gratz, pp. 154–56
  4. Gratz, pp. 153–54
  5. Holley, p. 34
  6. Gratz, p. 155
  7. Gratz, pp. 149–50, 157
  8. Gratz, p. 157

Література:Редагувати

  • Gratz, George A. (1999). The Brazilian Imperial Navy Ironclads, 1865–1874. У Preston, Antony. Warship 1999–2000. London: Conway Maritime Press. ISBN 0-85177-724-4. 
  • Holley, Alexander Lyman (1865). A Treatise on Ordnance and Armor. New York: D. Van Nostrand.