Відкрити головне меню

Різанина в Завадці Морохівській — злочин, скоєний підрозділами Польської народної армії проти цивільного населення українського села Завадка Морохівська (пол. Zawadka Morochowska) 25 січня, 28 березня і 13 квітня 1946 року.

Зміст

Тло злочинуРедагувати

23 січня 1946 оперативна група 36-го підрозділу Олеховець з 80 солдатів, проводячи розвідку, розбила загони УПА в районі сіл Морохів і Мокре. У Завадці Морохівській підрозділ зіткнувся з більшою групою повстанців і змушений був відступити. На полі бою залишилися дві бойові машини і два 82-мм міномети. Спроба віднайти зброю наступного дня зазнала невдачі. Частина села у ході бойових дій була спалена, а загони УПА відступили.[1].

Злочин 25 січня 1946Редагувати

25 січня до Завадки Морохівської увійшов загін Польської народної армії у складі 120 солдатів, спалив село і повбивав десятки людей, включаючи жінок і дітей. Командував нападом на село підполковник Станіслав Плуто[2]. Це було зроблено попри те, що ніхто з жителів села не був членом УПА[2]. Солдати 3 батальйону 34 полку, захоплені пізніше бійцями УПА показали, що винен у злочині 2 батальйон 34 полку 8 піхотної дивізії. Їх пояснення були опубліковані в брошурі ОУН під заголовком Кривавим шляхом сталінської демократії[3]. Одна з жертв нападу, Катерина Томаш, перед смертю встигла повідомити прибулих партизанів УПА, що з солдатами бачила поляків — мешканців села Небещани[2].

Кількість жертв першої хвилі злочинів у Завадці Морохівській не була чітко встановлена. Згадана вище брошура перелічує імена 56 вбитих, стверджуючи, що загалом жертв було близько 70[4]. В інших джерела подаються також цифри 64, 68 або 78 вбитих[5]. Злочин було скоєний з особливою жорстокістю, жертви були перед смертю понівечені й катовані[5]. Більшість жертв були поховані у братській могилі на кладовищі в Завадці Мороховській, лише деякі з них поховані в сімейних могилах[6].

Злочин 28 березня 1946 i 13 квітня 1946Редагувати

28 березня 1946 підрозділ 34 полку вдруге з'явився у Завадці Морохівській. Українці почали втікати, а ті, хто не встиг — були згруповані біля будівлі школи. Командир відділу заявив, що всі учасники цього зібрання будуть вбиті через уникнення від'їзду до Радянського Союзу і за підтримку УПА. Тоді солдати розстріляли 11-х осіб, спалили кілька вцілілих після попереднього наступу хат; замордованих поховано у братській могилі.

Втретє загони Польської народної армії з'явилися у селі 13 квітня 1946 року і вбили ще 6 мирних мешканців.[2].

Подальша доля селаРедагувати

30 квітня 1946 всім уцілілим мешканцям села було наказано виїхати до СРСР, загони Польської народної армії знову оточили село і відправили всіх мешканців до залізничної станції Загуж. Їх чисельність становила 73 особи. Депортації уникли лише мешканці, що були цього дня за межами села. [6]

29 квітня 1947 року в рамках Операції Вісла з села вивезено останніх 15 мешканців села, що остаточно закінчило існування Завадки Морохівської, в якій залишився лише цвинтар і церква, розібрана ймовірно в 1950-х роках[2].

Пам'ятьРедагувати

Протягом багатьох років про Завадку та її трагічну долю не було жодних публікацій. В 1986 на сторінках журналу "Культура", що видавалася в Парижі, з'явився лист Юрія Білаша, що 8-місячною дитиною втратив майже всю родину в день скоєння злочину. В 1998 році Газета виборча опублікувала репортаж Право на терпіння П.Смоленського, передрукований у книзі Pochówek dla rezuna[6].

У жовтні 1997 року утворився комітет пам'яті вбитих мешканців Завадки Морохівської[7], а 1998 повстав пам'ятник, на якому вміщено список 73 відомих імен жертв. Пам'ятник і впорядкований цвинтар став місцем меморіальних заходів, у яких беруть участь представники місцевих органів влади, посольства України в Польщі, Об'єднання українців у Польщі і духівників греко-католицької та православної церков.[8].

ПосиланняРедагувати

ВиноскиРедагувати

  1. Z. Jackiewicz: Wojska Ochrony Pogranicza s. 112
  2. а б в г д
  3. Jarosław Staruch "Iarlan" Krwawym szlakiem stalinowskiej demokracji w: Litopys UPA, t. VIII, (1946)
  4. Krwawym szlakiem stalinowskiej demokracji w: Litopys UPA, t. VIII, (1946)
  5. а б J.Pisuliński, Tragiczne mikrohistorie: Zawadka Morochowska [w:] Akcja "Wisła", pod red. J. Pisulińskiego, Warszawa 2003, s. 198
  6. а б в Strona poświęcona Zawadce Morochowskiej
  7. Гук Богдан, Козак Михайло, Новосад Микола, Яремко Адам, Чужине, іди скажи Україні. Увічнення трагедії Закерзоння в 1944-1947 роках, Przemyśl 2001
  8. Michał Boltryk, Parastas na miejscu zbrodni

БібліографіяРедагувати

  • Dmytro Błażejowśkyj, Historical sematism of the eparchy of Peremysl, Lviv 1995
  • Zenon Jackiewicz: Wojska Ochrony Pogranicza : (1945–1991) : krótki informator historyczny. Kętrzyn: Centrum Szkolenia Straży Granicznej, 1998. ISBN 83-909304-3-9. 
  • Eugeniusz Misiło, Repatriacja czy deportacja, t.2, Warszawa 1999
  • Jan Pisuliński, Tragiczne mikrohistorie: Zawadka Morochowska” w: Akcja „Wisła”, Warszawa 2003
  • Гук Богдан, Козак Михайло, Новосад Микола, Яремко Адам, Чужине, іди скажи Україні. Увічнення трагедії Закерзоння в 1944-1947 роках, Przemyśl 2001
  • Гук Богдан, 1947. Пропам'ятна книга, Warszawa 1997
  • Andrzej Saładiak, Pamiątki i zabytki kultury ukraińskiej w Polsce, Warszawa 1993
  • Grzegorz MotykaTak było w Bieszczadach, Warszawa 1999
  • Losy cerkwi w Polsce po 1944 roku, Rzeszów 1997