Ринок ніобієвих продуктів
Світовий ринок ніобієвих продуктів є виключно монополізованим з абсолютним домінуванням бразильської компанії Companhia Brasileira de Metalurgia e Mineração (CBMM). Розробка найбільшого в світі родовища ніобію Араша з високоякісними та технологічними пірохлоровими рудами, налагоджене виробництво дозволяє CBMM утримувати монопольну позицію[1]. На базі родовища створено гірничо-металургійний комплекс у складі кар'єра, збагачувальної фабрики та заводів, які переробляють пірохлорові концентрати на фероніобій стандартного сорту, та інші ніобієві продукти.
Ще одне бразильське родовище — Каталао-1, — розробляється компанією Mineracao Catalao de Goias S.A. Виробництво ніобію в концентратах складає 6000 т (100 % Nb), який повністю переробляється на фероніобій[2].
За період 2000—2017 рр. світове виробництво ніобію в концентратах зросло більш, ніж в три рази, та досягло майже 69,0 тис. т (в перерахунку на 100 % Nb). Домінує у виробництві ніобієвих концентратів Бразилія (до 94 % від світового виробництва) та Канада — 5,5 %[3].
У Канаді видобування ніобію здійснюється компанією Niobec Inc. на родовищі Niobec. Переробляється на фероніобій близько 5 900 т руди на рік[4].
Загальна потужність ніобієвих гірничо-збагачувальних підприємств в зарубіжних країнах оцінювалася станом на 2017 р. в 250 тис. т концентрату. Кінцева ніобієва продукція випускається в основному у вигляді фероніобію, в меншій мірі — п'ятиоксиду, зливків чистого металу, різних сплавів і сполук[5].
Світове виробництво фероніобію досягло піку у 2014 році — 105 тис. т. Найбільший виробник фероніобію стандартного сорту — Бразилія (88 тис. т, або 90-92 % у 2017 р.). З 1995 року розпочато виробництво фероніобію в Канаді (9,2 тис. т, або 7-9 % у 2017 р.). На інші країни припадає до 450 т фероніобію на рік, або менше 1 % [8]. У США фероніобій, інші ніобієві сплави і сполуки виробляються шістьома компаніями на семи заводах, в Японії — на одному заводі. Заводи з виробництва фероніобію є в країнах Західної Європи: ФРН, Великобританії, Бельгії та інших[6]. Експорт фероніобію в основному здійснюється із Бразилії — до 86,6 тис. т у 2017 році, та Канади — 10,7 тис.т у 2017 році. Імпортують фероніобій такі країни як США, Японія, Німеччина, Китай, Італія, Південна Корея, Бельгія, Франція, Росія, та інші[7].
Ціна фероніобію на світових ринках досягла максимуму у 2012 році (26,5 дол. США за 1 кг), та дещо знизилася у 2017 році — 19,6 дол./кг.
Основні виробники пентаоксиду ніобію — Бразилія (2400 т/рік), США (900 т/рік), ФРН та Японія. Загальна потужність заводів по випуску пентаоксиду ніобію у світі визначається в 4 000 т[8].
Виробництво металевого чистого ніобію здійснюється в таких країнах, як США (до 100 т), Японія (50 т), Німеччина (50 т), Бразилія (100 т).
Споживання ніобію в промислово розвинутих країнах постійно зростає. Структура споживання ніобію за кордоном в останні роки суттєво не змінюється. В США споживання ніобію у 2018 р. складало більше 6000 т (в перерахунку на Nb2O5), в тому числі у вуглецевій сталі — 32 %, високоміцних низьколегованих — 16 %, нержавіючих та жаростійких — 13 %, легованих — 11 %; у виробництві суперсплавів було використано 27 % ніобію, в інших галузях — 1 %.
В Японії споживання ніобію (в перерахунку на Nb2O5) в 2017 р. досягло 4800 т, в тому числі у вигляді фероніобію – 4 350 т, в сплавах і сполуках – 410 т, в металі – близько 29 т Nb. Структура споживання в Японії відрізняється більш високим питомим використанням ніобію в сталях (більше 90 %), та незначним його використанням в спеціальних сплавах (2 %); в інших галузях споживається близько 8 % ніобію [9].
У більшості країн Західної Європи споживання ніобію збереглося на достатньо високому рівні завдяки зростанню його використання в трубній сталі. У виробництві сталі на металургійних заводах Західної Європи використовується близько 93 % ніобію.
В Україні виробництво пентаоксиду ніобію та хімічних сполук ніобію і танталу, а також порошків цих металів було організовано на Донецькому ХМЗ з лопаритових концентратів Ловозерського родовища (Росія), та гідрооксиду ніобію одного із російських заводів ще в 1950-х роках. Пізніше завод став виробляти ніобій-алюмінієві лігатури методом позапічної алюмотермічної плавки, та чистий ніобій у зливках методом електронно-променевого переплаву. Виробничі потужності останнього виробництва — 30 т зливків на рік, — існували до ліквідації заводу у 1999 році.
Примітки
ред.- ↑ Боярко Г. Ю. Динамика мирового производства и товарных потоков ниобиевого сырья // Известия Томского политехнического университета. Инжиниринг георесурсов. — Томск, 2019. — Т. 330. — № 10. — С. 216—229. Paraiso- Fo O.D.S., Fuccio R., Betz E.W. Mining, ore preparation and niobium-based materials production at Arax, Brazil // High Temperature Materials and Processes. — 1993. — V 11. — No 1–4. — P. 119—138.
- ↑ The Catalao I niobium deposit, Central Brazil: Resources, geology and pyrochlory / P.F.D.O. Cordeiro, Brod J.A., Palmieri M. et al. // Ore Geology Reviews. — 2011. — V. 41. — № 1. — P.112-121.
- ↑ 21. Боярко Г. Ю. Динамика мирового производства и товарных потоков ниобиевого сырья // Известия Томского политехнического университета. Инжиниринг георесурсов. — Томск, 2019. — Т. 330. — № 10. — С. 216—229.
- ↑ 24. Dufresne C., Goyette G. The production of ferroniobium at the Niobec mine // Niobium, Science and Technology: Proceedings of the International Symposium Niobium 2001. — Orlando, FL, United States. 2001. — Code 62351. — P. 29-35.
- ↑ Sutton J.A. Columbium and tantalum // Minerals yearbook metals, minerals, and fuels 1971. U.S. Geological Survey. — 1971. — P. 449—459.
- ↑ 4. Донской А. Н. Перспектива обеспечения Украины собственной сырьевой базой алюминиевой промышленности / А. Н. Донской, Е. А. Кулиш // Геологія та генезис рудних родовищ України (сучасний стан, нові підходи проблеми, рішення). — К.: УкрДГРІ, 2004. — С. 226—228.
- ↑ [http: // minerals.usgs.gov/minerals/pubs/commodity/tin/index.html#mcs U.S. Geological Survey (USGS).]
- ↑ 16. Шпилевой Л., Шпилевой К. Ниобий // Металл. — 2001. — № 8. — С. 32–36.
- ↑ Боярко Г.Ю. Динамика мирового производства и товарных потоков ниобиевого сырья // Известия Томского политехнического университета. Инжиниринг георесурсов. – Томск, 2019. – Т. 330. – № 10. – С. 216–229.