Режим зволоження — зміна елементів водного балансу в області життєдіяльності видів фітоценозу. Режим зволоження суші в найзагальніших рисах складається з приходу вологи (випадаючих атмосферних опадів, поверхневого і ґрунтового припливу, конденсаційної вологи і так далі) і її витрати (випаровування з підстилаючої поверхні, поверхневий і підземний стік, транспірація рослин і так далі).

Режим зволоження конкретних фітоценозів і їх типологічних об'єднань (фітоценонів) залежить від багатьох побічно діючих місцевих причин (умов рельєфу, ґрунту, самої рослинності). Розрізняють режим зволоження атмосфери і водний режим ґрунтів. Останній, відповідно до класифікації радянського геоботаніка Г. М. Висоцького, що приймається і сучасними ґрунтознавцями, ділиться на чотири типи: промивний (пермацидний — ґрунтова товща промивається до ґрунтових вод), непромивний (імпермацидний — відсутність наскрізного промивання ґрунту), випотний (ексудаційний — за рахунок капілярного водопідйому) і водозастійний (перстагнаційний — близькі до поверхні ґрунту ґрунтові води залишаються практично без горизонтального руху)[1].

Режим зволоження атмосфери і ґрунту мінливий як упродовж року, так і впродовж ряду років. Режим зволоження як і режим мінерального живлення часто виступає лімітуючим чинником розвитку рослин. Своєрідний режим зволоження створюють в заплавах річок повінні (весняні або ранньо-річні) води. Л. Г. Раменський розрізняв три класи заплавності місць життя в заплавах: коротко-заливні (що заливаються повенною водою нерегулярно на 10-15 днів), середньо- і довго-заливні (регулярно на 15-40 днів) і особливо довгозаплавні (46-60 днів)[2].

Змінність зволоження і різні режими його в різних горизонтах ґрунтів викликають явище екологічної сумісності по зволоженню (співіснування в одному і тому ж рослинному угрупованні видів, пристосованих до розвитку у більш-менш різних умовах режиму зволоження). У водоймах (особливо у досить глибоких) режим зволоження зазвичай постійний. Для оцінки режиму зволоження використовуються різні екологічні шкали.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Миркин Б. Г., Розенберг Г. С. Фитоценология. Принципы и методы. — М.: Наука, 1978. — 212 с.
  • Полевая геоботаника / Под ред. О. В. Заленского, А. А. Корчагина, Е. М. Лавренко. — М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1959. — Т. 1. — С. 13-75, 138–205.
  • Раменский Л. Г. Избранные работы: Проблемы и методы изучения растительного пкрова. Л.: Наука, 1971. — 334 с.
  • Handbook of vegetation science. Ordination and classification of vegetation. / Ed. by R.H. Whittaker. — Hague: Dr. W. Junk B.V., 1973. — Pt. 5. — P. 717–726.

ПриміткиРедагувати

  1. Высоцкий Г. Н. Избранные сочинения. — М.: Сельхозгиз, 1962.
  2. Раменский Л. Г. Избранные работы: Проблемы и методы изучения растительного пкрова. Л.: Наука, 1971. — 334 с.