Радченко Михайло Іванович
Михайло Іванович Радченко (14 грудня 1908, Марківка — 20 березня 1975, Гудермес, Чечено-Інгуська Автономна Радянська Соціалістична Республіка) — почесний залізничник, Герой Соціалістичної Праці (1943).
| Радченко Михайло Іванович | |
|---|---|
| Народився |
14 грудня 1908 Марківка, Луганська область |
| Помер |
20 березня 1975 (66 років) Гудермес, Чечено-Інгуська Автономна Радянська Соціалістична Республіка, РРФСР, СРСР |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | залізничник |
| Нагороди |
   |
Біографія ред.
Михайло Радченко народився 14 грудня 1908 року у селі Марківка (нині — селище). Рано залишився без батьків, працював батраком, пастухом. Пізніше переїхав до міста Георгієвськ Ставропольського краю, де працював на залізниці, був розсильним, учнем слюсаря, слюсарем, помічником машиніста, машиністом у депо станції «Гудермес» Орджонікідзевської залізниці. Активний учасник Кривоносівського руху[1].
У роки Німецько-радянської війни Радченко водив військові ешелони, состави із нафтою, евакуаційні поїзди. У серпні 1942 року він, незважаючи на масовані ворожі бомбардування і артобстріл, успішно пригнав у Гудермес склад із боєприпасами. Під час Сталінградської битви займався підвезенням цистерн із паливом до Волги, а під час радянського контрнаступу підвозив підкріплення та боєприпаси[1].
Указом Президії Верховної ради СРСР від 5 листопада 1943 року за «особливі заслуги в забезпеченні перевезень для фронту та народного господарства, видатні досягнення у відновленні залізничного господарства у важких умовах воєнного часу» Михайло Радченко був удостоєний високого звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна та медалі «Серп і Молот»[1].
Після закінчення війни Радченко продовжував працювати на залізниці. Із 1963 року — на пенсії. Проживав в Гудермесі.
Помер 20 березня 1975 року[1].
Примітки ред.
- ↑ а б в г Радченко Михайло Іванович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
Література ред.
- Герои стальных магистралей. Кн. 2. — М., 2003.
- Герои труда военных лет 1941—1945. — М., 2001.