Відкрити головне меню

Радлов Ернест Леопольдович (20 листопада (2 грудня) 1854(18541202), Санкт-Петербург — 28 грудня 1928, Ленінград) — російський історик філософії, філолог і перекладач. Син педагога і етнографа Л. Ф. Радлова.

Ернест Леопольдович Радлов
Эрнест Леопольдович Радлов
Ернест Радлов
Ернест Радлов
Народився 20 листопада (2 грудня) 1854(1854-12-02)
Санкт-Петербург
Помер 28 грудня 1928(1928-12-28) (74 роки)
Ленінград
Поховання Смоленський лютеранський цвинтар[d]
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія, СРСР СРСР
Діяльність філософ, історик, бібліограф, викладач університету, енциклопедист, державний діяч
Alma mater Петербурзький університет
Сфера інтересів історія філософії
Заклад Санкт-Петербурзький державний університет
Член Академія наук СРСР
Батько Q26208556?[1]
Діти Nikolay Radlov[d] і Радлов Сергій Ернестович[d]

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
CMNS: Радлов Ернест Леопольдович на Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету, слухав лекції в Берлінському та Лейпцизькому університетах.

Читав курси лекцій з історії філософії, логіки і психології в ряді навчальних закладів Санкт-Петербурга. Публікувався в багатьох російських та закордонних філософських журналах. Впродовж багатьох років (1880—1899 і 1916—1927) працював в Імператорській публічній бібліотеці, пройшов шлях від помічника бібліотекаря до завідувача філософського відділення, в 1917—1924 — директор бібліотеки. Був членом наукового комітету при Міністерстві народної освіти і спершу помічником редактора, а з 1899 редактором «Журналу міністерства народної освіти». 1920 року обраний членом-кореспондентом Російської академії наук.

1887 року переклав на російську мову «Етику» Аристотеля. Під його редакцією були опубліковані російською «Феноменологія духу» Гегеля, твори Фіхте, Мальбранша тощо.

Спільно з Володимиром Соловйовим редагував філософську частину словника Брокгауза і Ефрона, написав понад сто словникових статей з філософії.

Вибрані праціРедагувати

  • Этика Аристотеля (СПб, 1884);
  • Об истолковании Аристотеля (СПб, 1891);
  • Научная деятельность Каринского (СПб, 1895);
  • Учение Соловьева о свободе воли (СПб, 1911);
  • Очерк истории русской философии (СПб., 1912; 2-е изд Пг., 1920)
  • Владимир Соловьев. Жизнь и учение (СПб, 1913);
  • Философский словарь: Логика. Психология. Этика. Эстетика и история философии. 2-е изд. (М., 1913);
  • К. Гельвеций и его влияние в России (Пг., 1917);
  • Введение в философию (Пг., 1919);
  • Этика (Пг., 1921);

ПосиланняРедагувати