Відкрити головне меню

Підрив миротворців у казармах Бейруту — терористичні акції спрямовані проти військових підрозділів США та Франції, котрі виконували миротворчі місії в Лівані, під час місцевої громадянської війни 19751990 роках. Сама найбільша з терористичних атак в новітній історії. Кількість жертв - 307 осіб.

Підрив миротворців у казармах Бейруту
Частина Громадянська війна в Лівані
Beirutbarr.jpg
Хмара диму над штабом морської піхоти США в Бейруті. 23 жовтня 1983 року
Місце атаки

Дата 16 жовтня 1983
06:22
Спосіб атаки вибух замінованого автомобіля
Зброя вибухівка в автомобілях (автомобільна бомба)
Загиблі 307: 241 американський військовий, 58 французьких десантників[1], 6 цивільних осіб, 2 терориста-смертника
Поранені 75
Організатори Вільний ісламський революційний рух

Зміст

Морська піхота в ЛіваніРедагувати

Громадянська війна в Лівані з перервами почалась 1975 рік. 6 червень 1982 року країну вдерлась Ізраїльська армія, перед якою було поставлено завдання знищити розташовану в Лівані інфраструктуру Організація звільнення Палестини (ОЗП), включно зі штаб-квартирою в Бейруті. Двохмісячне осадження Бейруту завершилось вимушеною евакуацією ОЗП з країни, одначе її місцеві союзники залишились та продовжили участь в конфлікті. 14 вересня під час теракту загинув новообраний президент Лівану Бачир Жмаель. У відповідь, ізраїльська армія пішла в наступ на Західний Бейрут, котрий після втечі ОЗП нікому було захищати, під можливістю попередженню можливих заворушень. Християни-фалангісти з партії «Катаїб», місцеві союзники Ізраїлю, скористались цим, щоб помститись палестинцям за різню в Дамурі в 1976 році, ввійшовши в табір палестинських біженців Сабра и Шатила та вбивши цивільних мешканців. Після цього для відновлення спокою в країну направили міжнародні миротворці сили у складі військових підрозділів США, Франції, Італії та Великої Британії.

 
Штаб морської піхоти до атаки

Американські сили складались з одного батальйону морської піхоти, розташованого у великому чотирьох поверховому будинку на території Бейрутського міжнародного летовища. Морські піхотинці зайняли нейтральну позицію у конфлікті, що підтверджується ланкою випадків між ними та ізраїльською армією, під час одного з них американський старшина зупинив пересування ізраїльської танкової колони, погрожуючи застосувати зброю [2]. У кінці серпня 1983 року ситуація в Лівані різко погіршилась. Частіше відбувались перестрілки між ворогуючими сторонами, а позиції морської піхоти обстрілювались мінометами, через які, у миротворців були втрати.

ВибухиРедагувати

Близько 6 години 20 хвилин ранку, у неділю 23 жовтня 1983 року вантажівка Мерседес-Бенц заїхала на територію Бейрутського летовища. Вантажівка була схожа на авто, що привозить до штабу морської піхоти воду, тому підозри і не виникло у охорони. Автомобіль двічі об'їхав стоянку біля штабу, потім різко пришвидшився та поїхав у бік не закритих задніх воріт. Чергові почали стріляти з запізненням, оскільки згідно з правила ведення бою для миротворчих операцій в Лівані тримали зброю розрядженою. Вантажівка прорвалась через колючий дріт, ворота та в'їхала в задні ворота[3][4][5].

Вантажівка була завантажена 5 тонами вибухівки ТНТ. У результаті вибуху будівля штабу морської піхоти повністю завалилась, поховавши під уламками 400 сплячих американських солдатів. Через 20 секунд після вибуху аналогічна атака сталась на французьких миротворців, котрий також був знищений[6][7][5].

ЖертвиРедагувати

Рятувальні роботи на уламках продовжувались декілька днів, не дивлячись на те, що солдати, котрі розбирали уламки періодично обстрілювались снайпером.

Під час терористичних атак на штаби американського та французького миротворчих контингентів загинув 241 військовослужбовець США[8] та 58 військовослужбовців Франції. Атака на казарми морської піхоти в Бейруті залишається найбільшими смертельними нападом на громадян США за межами країни після закінчення Другої Світової війни.

НаслідкиРедагувати

Місця здійснених терористичних актів відвідали американський віцепрезидент, Джордж Буш та французький президент Франсуа Мітеран. Керівництво США та Франції заявило про наміри продовжити миротворчу місію в Лівані, не дивлячись на втрати.

Організатори терористичних актів залишились невідомими. Відповідальність за атаки взяло на себе шиїтський Вільний ісламський революційний рух ( не було організацією до 1985 року). 4 листопада терорист-смертник в'їхав в штаб ізраїльської контррозвідки в Тирі, що спричинило загибель приблизно 30 ізраїльтян та стількох ліванських полонених. 17 листопада французька авіація здійснила авіаційний удар позицій шиїтських бойовиків та іранських «охоронців ісламської революції» в долині Бальбек, що було відплатою за підрив французького штабу. США не зробили ніяких відплатних дій проти орієнтовних організаторів вибуху[9].


ПриміткиРедагувати

  1. Архивированная копия. Архів оригіналу за 2015-04-02. Процитовано 2015-02-25.  Список загиблих та постраждалих парашутистів згідно рангу полку (1-го та 9-го, відповідно)
  2. Хоча США та Ізраїль є союзниками, після осадження Бейруту відносини між ними були вкрай поганими. Через великі жертви серед цивільного ліванського населення, викликані міжнародними протестами та критикою в бік США та Ізраїлю
  3. Martin, David C. and John Walcott. Best Laid Plans: The Inside Story of America's War Against Terrorism. New York: Harper & Row Publishers, 1988. Pp. xxii, 392. ISBN 0-06-015877-8. p. 125.
  4. Hammel, Eric M. (1985). The Root: The Marines in Beirut, August 1982-February 1984. Harcourt Brace Jovanovich. ISBN 978-0-15-179006-7., op. cit. pp. 293-94.
  5. а б Lebanese Civil War 1983 - 1984
  6. Peterson v. Islamic Republic of Iran, U.S. District Court for the District of Columbia (PDF). Perles Law Firm. Washington, DC. 2003. Архів оригіналу за 5 травень 2006. Процитовано 23 December 2014. 
  7. CNN.com - Transcripts
  8. Ця цифра відтворюється всіма більш-менш достовірними джерелами. Іноді можна зустріти дещо інші цифри, наприклад 243 загиблих.
  9. Відомий авіаудар позицій сирійських ППО в Лівані 4 грудня 1983 року був відповіддю на обстріл американських літаків та навіть не документувався американцями, як акція помсти за підрив казарм.

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати