Відкрити головне меню

Прістер Борис Самуїлович

Прістер Борис Самуїлович
Народився 3 березня 1938(1938-03-03) (81 рік)
Кременчук
Громадянство УРСРУкраїна Україна
Діяльність педагог
Посада директор Українського науково-дослідного інституту сільськогосподарської радіології НАУ з 1994 по 1998
Науковий ступінь доктор біологічних наук
Відомий завдяки: методологія радіаційного моніторингу навколишнього середовища
Нагороди
Заслужений діяч науки і техніки УкраїниДержавна премія СРСР — 1974 Державна премія України в галузі науки і техніки — 2004
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)»
Велика срібна медаль Вільгельма Конрада Рентгена Європейської академії наук

Бори́с Самуї́лович Прістер (* 3 березня 1938, Кременчук) — український радіобіолог, доктор біологічних наук — 1978, професор — 1985, академік Української академії аграрних наук України — з 1990, заслужений діяч науки і техніки України — 1998, лауреат Державної премії СРСР 1974 року — за розробку і втілення в життя «Рекомендацій по веденні сільського господарства при радіаційному забрудненні навколишнього середовища». За шерегу розробок по біогеохімії йоду нагороджений премією Вищої школи СРСР — 1985. За участь у роботах по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС нагороджений грамотою ВР УРСР. Член Національної комісії радіаційного захисту населення України при ВУ України.

БіографіяРедагувати

1962 року закінчив навчання на факультеті агрохімії та ґрунтознавства Московської сільськогосподарської академії ім. Тимірязєва. В 1962—1979 роках працював в Челябінській області, брав участь у ліквідації Киштимської аварії.

В 1967 році захистив кандидатську дисертацію: «Поведінка урану в ґрунтах та біологічних ланцюгах».

З 1978 року — доктор біологічних наук, дисертація «Проблеми сільськогосподарської радіобіології і радіоекології при забрудненні навколишнього середовища молодою сумішшю продуктів ядерного ділення».

У 1979—1982 роках — професор Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова та в 1982—1986 — Одеського політехнічного інституту — кафедра атомних електричних станцій.

За його ініціативою і академіка Богданова Г. О. у 1986 р. створено Державну програму ДКНТ СРСР «Сільськогосподарська радіологія».

Протягом 1989—1990 років — заступник директора з наукової роботи Українського науково-дослідного інституту сільськогосподарської радіології в смт Чабани Києво-Святошинського району.

В 1990—1994 роках працює першим заступником міністра з питань захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Академік-секретар Відділення агроекології та природокористування УААН в 1990—1996 роках.

1991 року доклав зусиль до створення відділу агроекології — у складі Інституту агроекології та біотехнології УААН — очолював до 1996.

З 1994 року по 1998 очолює Український науково-дослідний інститут сільськогосподарської радіології НАУ, згодом — головний науковий співробітник цього інституту.

Протягом 1998—2004 років працював головним науковим співробітником Українського НДІ сільськогосподарської радіології.

Починаючи 2004 роком — головний науковий співробітник Інституту проблем безпеки атомних електричних станцій НАН України.

Його наукові праці присвячені:

Розробив методологію радіаційного моніторингу навколишнього середовища, що ґрунтується на комплексному радіоекологічному районуванні території.

Його роботи впроваджені та використовуються при роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Під його керівництвом засновано новий напрям науки — реабілітація радіоактивно забруднених територій.

Є автором 6 винаходів, має 1 патент, опублікував понад 500 наукових праць, з них більше 50 — за кордоном, 18 книжок.

Як педагог підготував 4 докторів та 7 кандидатів наук.

ВитокиРедагувати