Портрет художника Гране

«Портрет художника Гране» — портрет роботи французького художника Енгра (1780—1867), створений в 1807 році в Італії.

«Портрет художника Гране»
фр. François Marius Granet
Творець:Енгр
Час створення:1807
Розміри:75 × 53 см
Висота:75 см
Ширина:53 см
Матеріал:олія на полотні
Жанр:портрет
Зберігається:Екс-ан-Прованс, Франція
Музей:Музей Гране
Інвентарний номер:849.1.31
CMNS: «Портрет художника Гране» у Вікісховищі

Передісторія

ред.

Довгий час Гране й Енгр були добрими знайомими, особливо в молоді роки. Обидва провінціали, вони пробилися у майстерню паризького художника Жака-Луї Давіда, повні надій на приємне майбутнє. Обидва засвоїли настанови класицизму і французького академізму[1], хоча їх індивідуальні манери суттєво відрізнялись від манери Давіда.

Гране перебував в майстерні Давіда всього декілька місяців, а потім працював самостійно у Франції і в Італії. Вже на початку 1800-х років Гране виборов перше визнання у художніх критиків і колекціонерів, хоча його обдарування виявилося помітно меншим і за обдарування Давіда, і за здібності Енгра[1]. Він створював псевдоісторичні композиції побутового жанру («Кардинал Массімо у ліжка помираючого Пуссена в Римі») і замальовки архітектури та інтер'єрів (« Інтер'єр монастиря капуцинів в Римі»).

Енгр, навпаки, затримався в майстерні Давіда на декілька років і працював пліч-о-пліч з уславленим майстром, навчався довго і наполегливо, замальовував для себе його композиції і портрети, відвідував музей Лувр і бібліотеки[1]. 1801 року, представивши на конкурс власну картину «Посланці Агамемнона у Ахілла» (нині — Школа красних мистецтв, Париж), Енгр виборов Велику римську премію. Вона повинна була забезпечити 4-річне перебування молодого художника в Італії за кошти держави. Але наполеонівська Франція готувалася до війни і кошти були потрібні саме для війни. Енгр потрапить до Італії, але пізніше.

Енгр і Гране зустрілись в Римі. Разом працювали і разом замальовували краєвиди і куточки папської столиці[1]. Ще в Парижі Енгр почав створювати портрети за замовами, аби заробляти на життя. Портретну практику успішно продовжив і в Римі.

Портрети роботи Енгра римського періоду

ред.
 
Лорд Грентхем у повний зріст, 1816 р.

Опис твору

ред.

Енгр подав Франсуа Гране на передньому плані наближеним до глядача. Фігура заповнює площину картини настільки, що для опрацювання оточення залишає мало місця. Тим не менше оточення є і ретельно пророблене. Портретований перебуває перед парапетом на якомусь узвишші, звідки добре видно краєвид міста.

Всі ці риси характерні і для інших портретів Енгра цього періоду (Портрет Жозефа Мольтедо 1810 р., Російський дипломат Гур'єв 1821 р.[1])

В Римі, окрім живопису Рафаеля з мадоннами і коштовних фресок різних італійських художників, Енгр постійно цікавився архітектурою Риму. Краєвиди Риму, його різні куточки й окремі споруди постійно присутні в безлічі його малюнків. Але присутні як тло для портретів в малюнках старих і молодих французів, що мешкали в Італії на хвилі військових захоплень дрібних італійських князівств (малюнки-портрети).

На портреті художника Гране — теж краєвид Риму. Ретельно відтворений Квірінальський палац, його видовжена частина, вибудована в стилі римського бароко 17 століття за проектом Лоренцо Берніні[1]. Римляни іронічно прозивали видовжену частину палацу «Довгий рукав»[1], а невдалу прибудову двох дзвіниць Берніні до Пантеону — «ослячими вухами».

Енгр ретельно і точно відтворив обличчя Гране, не спокусившись і на цяточку компліментів (обличчя Гране далеке від канонів класицизму). Досить точно передані і модний одяг митця, і модна зачіска, з пасмами волосся на лобі, наче розбурхана і кинута туди вітром. В руці Гране — папка з малюнками і напис прізвища художника з перевернутою догори дригом латинською літерою «N». Поряд — підпис Енгра[1]. Автор подав Гране натхненим і ніби в раптовому русі. За даними дослідників Енгр переписав лише небо, зробивши його похмурим, переддощовим, що перегукувалось із романтичним образом на полотні[1].

Джерела

ред.
  • [1] звіт про виставку портрета в Ермітажі 2009 року.
  • Rifkin, Adrian. Ingres Then, and Now. New York: Routledge, 2000
  • Rosenblum, Robert. Ingres. London: Harry N. Abrams, 1990. ISBN 0-300-08653-9
  • Ternois, Daniel. Ingres: Le portrait de monsieur Bertin, éd Réunion des Musées Nationaux collection solo, 1998. ISBN 2-7118-3749-1

Примітки

ред.
  1. а б в г д е ж и к Архівована копія. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 28 квітня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Див. також

ред.