Відкрити головне меню

Портрет пані Гієме  — підготовчий малюнок олівцем до портрету пані Гієме пастеллю, котрий виконав французький художник Едуар Мане в 1880 р., який зберігає музей Ермітаж.

Едуард Мане, «Портрет пані Гієме »
, 1861 р.,
Пані Гійєме.jpg
англ. Portrait of Mme Guillemet
Творець: Едуард Мане (1832–1883)
Час створення: 1880
Розміри: 31,5 × 22 см
Матеріал: олівець, папір верже
Техніка: малюнок
Жанр: портрет
Зберігається: Санкт-Петербург, Росія
Музей: Ермітаж

Звертання до портретного жанруРедагувати

Ще на початковому етапі власної художньої кар'єри Едуар Мане звернувся до створення портретів. Як художник-початківець він був примушений доводити оточенню, що гідний поваги, що не марно витрачав батьківські гроші на навчання в майстерні Тома Кутюра. Тим паче, що майстерня Кутюра була неподалік від будинку родини Мане.

Найгіршим було невизнання в батьківській родині. Батько, Огюст Мане, дотримувався буржуазних уявлень про порядність, шляхетність і доцільність поведінки сина. Огюст не схвалював фаховий вибір сина, художник для нього не був гідним уваги й пошани мсьє. Це батько обмежено давав гроші на утримання сина, а Мане страждав від фінансової залежності, перебуваючи в дорослому віці в Парижі, повному задоволень за гроші. Це батько став у заваді, коли син надумав одружитися з Сюзанною Ленгофф, а шлюб з нею вважав небажаним і непотрібним для їх родини мезальянсом. Нестримний в почуттях Едуард Мане став батьком позашлюбної дитини, а через спротив Огюста не міг визнати навіть свого батьківства.

Аби довести батьківській родині зростання його художньої майстерності, він створив портрет батьків і навіть подав його в Паризький салон на виставку.

Декілька цікавих портретів він створив і в 1880-ті роки, коли набув скандальної популярності бунтівника, несхожого ні на кого з паризьких художників. Але молодість була позаду. Тепер він вже був у пазурах невиліковної хвороби і відчував загрозу. Обмаль сил примушувала поспішати і поряд з довготривалою технікою олійними фарбами все частіше Мане звертався до швидкої техніки пастелі. Останньою великою картиною олійними фарбами у Мане стане композиція " Бар «Фолі-Бержер» ", що закінчена на початку 1882 року[1].

Завжди небайдужий до жіночої краси і жіночої прихильності, в 1880 році він створив низку жіночих портретів пастелями. Серед них —

Пані Гієме належала до родичів родини Мане, тому ніякої сміливості (як в портреті невідомої з оголеними грудьми) в її портреті не могло бути з міркувань буржуазної добропорядності. Композиційно Едуар Мане часто подавав жіночі портрети повернуті в профіль ліворуч. Серед них і найкращий пастельний портрет «Невідомої на лавці», виконаний ще 1879 року[2]. Ці жіночі портрети — повна протилежність непривабливим, майже гротескним портретам чоловіків на кшталт незграбного Джорджа Мура. Митця надзвичайно приваблювали жіноча молодість чи дівоча тендітність і без глибокого проникнення в їх психологію. А використання пастельної техніки зберігало і свіжість враження, і тендітність обраних моделей. Все це притаманно і пастельному «Портрету пані Гієме», що потрапив у США.

Малюнок з портретом пані ГіємеРедагувати

Але готовому портрету передував підготовчий малюнок. Композиційно Едуар Мане нічого не вигадував, тому подав і пані Гієме у профіль ліворуч. Малюнок теж зберіг спритність, з якою працював художник. Він працював як снайпер, швидко окреслив межі обличчя, на малюнку залишені первісні павутинні начерки. І потім швидко намалював обличчя, використавши усі можливості тонких і вкрай товстих ліній в пізній, артистично розкутій манері.

Портрет-малюнок виконаний на папері верже. Ермітаж довгий час не мав у власних збірках живопису Едуара Мане. Тому його мистецтво репрезентували тільки офорти та єдиний малюнок-шедевр митця на теренах СРСР, що був окрасою відділу малюнків.

ПриміткиРедагувати

  1. Чегодаев А. Д. «Едуард Мане», М., «Искуство», 1985, с.196
  2. Чегодаев А. Д. «Едуард Мане», М., «Искуство», 1985, с.194

ДжерелаРедагувати

  • Альбом «Сокровища Эрмитажа», Л, «Сов. художник», 1969, с. 114
  • Чегодаев А. Д. «Едуард Мане», М., «Искуство», 1985, с. 195–196

Див. такожРедагувати