Помилка історика
Помилка історика — це неформальна помилка, яка виникає, коли припускають, що особи, які приймали рішення в минулому, розглядали події з тієї ж точки зору і володіли такою ж інформацією, що й ті, хто згодом аналізував рішення. ЇЇ не слід плутати з презентизмом, способом історичного аналізу, в якому сучасні ідеї (наприклад, моральні стандарти) проектуються в минуле. Ідея була вперше сформульована британським літературознавцем Метью Арнольдом у 1880 році, а пізніше названа й визначена американським істориком Девідом Хакеттом Фішером у 1970 році.
Концепція ред.
Ідею про те, що критик може робити помилкові інтерпретації минулих дій через знання наступних подій, вперше сформулював Метью Арнольд.[1][2] У своєму есе 1880 року «Дослідження поезії» він писав:[3]
Хід розвитку мови, думки і поезії народу глибоко цікавий; і розглядаючи творчість поета як етап у цьому ході розвитку, ми можемо легко змусити себе зробити її більш важливою, ніж вона сама по собі, ми можемо використовувати мову досить перебільшеної похвали, критикуючи її; коротше кажучи, переоцінювати це. Так виникає в наших поетичних судженнях хибність, викликана оцінкою, яку ми можемо назвати історичною.
Концепція помилки історика була названа та викладена в 1970 році Девідом Хакеттом Фішером[en], який припустив, що вона аналогічна помилці психолога визначеної Вільямом Джеймсом. Фішер не запропонував історикам утримуватися від ретроспективного аналізу в своїй роботі, але він нагадав історикам, що їхні суб'єкти не можуть зазирнути в майбутнє. Як приклад він навів добре відомий аргумент про те, що несподіваний напад Японії на Перл-Харбор мав бути передбачуваним у Сполучених Штатах через велику кількість ознак того, що напад неминучий. Фішер, посилаючись на роботу Роберти Вольштеттер[en], стверджує, що цей аргумент не враховує, що існувала незліченна кількість суперечливих ознак, які вказували на інші можливості, ніж напад на Перл-Харбор. Лише ретроспективно попереджувальні ознаки здаються очевидними; ознаки, які вказували на інші шляхи, як правило, забуваються. (див. також упередження заднім числом.)
У галузі військової історії історики іноді використовують те, що відомо як «метод туману війни», щоб уникнути помилки історика. У цьому підході дії та рішення історичного суб’єкта (наприклад, військового командира) оцінюються насамперед на основі того, що ця особа знала на той момент, а не на основі майбутніх подій, про які особа не могла знати. За словами Фішера, цю техніку започаткував американський історик Дуглас Саутхолл Фрімен[en] у його впливових біографіях Роберта Е. Лі і Джорджа Вашингтона.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ Arp, Robert, ред. (2013). 1001 Ideas That Changed the Way We Think. Atria Books[en]. с. 555. ISBN 978-1476705729. Архів оригіналу за 13 грудня 2021. Процитовано 15 лютого 2015.
- ↑ S. N. Radhika Lakshmi. Matthew Arnold as a Literary Critic. Literature-Study-Online. Архів оригіналу за 12 жовтня 2014. Процитовано 26 грудня 2014.
- ↑ Matthew Arnold. The Study of Poetry. Bartleby. Архів оригіналу за 26 грудня 2014. Процитовано 26 грудня 2014.
Посилання ред.
- Fischer, David Hackett. Historians' Fallacies: Toward a Logic of Historical Thought. New York: Harper Torchbooks[en], 1970, pp. 209–13.
- Historian's Fallacy [Архівовано 26 травня 2019 у Wayback Machine.] Fallacious, the Ultimate Collection of 300 Logical Fallacies