Відкрити головне меню

Політехнічне навчання - це опанування системи знань про наукові основи сучасного виробництва, набуття навичок поводження з найуживанішими засобами праці, формування та розвиток технічних здібностей та творчого ставлення до праці[1].

Історія запровадження у систему освітиРедагувати

Велика Радянська Енциклопедія та періодика вказують на початок запровадження політехнічного навчання за часів Й. Сталіна [2]. У ній політик убачав можливість молоді не бути прикутими до окремої професії у силу існуючого поділу праці, а суголосний державнику кандидат педагогічних наук М. Ніжинський – прискорення переходу від соціалізму до комунізму [3]. Найбільшого розмаху політехнізація навчально-виховного процесу досягла у пост-сталінську добу, за часів реформ М. Хрущова.

Етапи політехнізації освітиРедагувати

Згідно з історичними розвідоками О. Лук'яненка[4], процес політехнізації часів десталінізації пройшов декілька періодів:

  • початковий (кризовий) (1953-1955 рр.).
  • основний (формуючий) (1956-1958 рр.).
  • пристосувальний (оновлювальний) (1959-1964 рр.).

Дослідження науковця ілюструють політехнізацію у вищій школі УРСР. У початковий (кризовий) період (1953-1955) протікання процесу політехнізації визначали:

  • кризова матеріально-технічна база навчальних закладів;
  • поточні реформи з укрупнення та ліквідації окремих педагогічних та учительських інститутів.
  • наближення освіти до життя у межах науково-теоретичних розробок із виробничого навчання
  • масовий екскурсійний рух на підприємства та установи.

Основний (формуючий) період освітніх реформ (1956 – 1958 рр.) зрушив багато справ з мертвої точки:

  • відбулася відміни плати за навчання, що суттєво збадьорило студентів,
  • держава долучилась до перших суттєвих матеріальних дотацій на політехнізацію школи,
  • відкриття виробничих майстерень в інститутах (уже після того, як студенти власноруч будували необхідні приміщення у межах руху за самообслуговування),
  • залучення спеціалістів з виробництва до навчального процесу у педагогічній школі,
  • початок сировинної проблеми для виробничого навчання,
  • організація перших виробничих практик молоді на заводи, фабрики, у колгоспи, де студенти працювали на готовій матеріально-сировинній базі.
  • зміни питання екскурсійного руху: зауваження обмежених фінансових та часових можливості для його продовження,
  • регламентований державою вступ виробничників до лав майбутніх освітян
  • надмірне захоплення виробництвом і відхід педагогіки на другий план,
  • емоційно-інтелектуальне виснаження освітян реформами.

Пристосувальний (оновлювальний) період (1959 – 1964 рр.) ознаменували:

  • суттєве збільшенням наборів абітурієнтів з виробництва,
  • оновлення устаткування вузівських лабораторій за допомоги держави,
  • приділення значної увагу забезпеченню техніки безпеки молоді,
  • зародження програмованого навчання,
  • організація практики молоді з присвоєнням робітничих професій,
  • ідеї заводів-вузів,
  • невідповідність виробничого та педагогічного досвіду залучених спеціалістів з виробництва,
  • організація спеціальних педагогічних семінарів для "учителів з виробництва" вузів,
  • зростання невдоволення абсолютизацією політехнічного навчання.

ВиноскиРедагувати

  1. Политехническое образование / / Большая советская энциклопедия [под ред. Б. А. Введенского]. М.: Гос. науч. издат. «БСЭ». Т33., 1955 – С.555-556.
  2. Послідовно впроваджувати політехнізацію школи! / / Зоря Полтавщини. – 10 січня 1953. – №7. – С.4
  3. Ніжинський М. Про деякі питання політехнічного навчання в середній школі / М. Ніжинський / / Зоря Полтавщини. – 13 січня 1953. – №9. – С.2-3
  4. Лук’яненко О. В Політехнізація вищої педагогічної школи доби «відлиги» / Олександр Вікторович Лук’яненко // Придніпровські соціально-гуманітарні читання: Матеріали Запорізької сесії І Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Запоріжжя, 11 квітня 2012 р): у 4-х частинах. – Д.: ТОВ «Інновація», 2012. – Ч.1. – С.71-74.