Політехнічне навчання

Політехнічне навчання - це опанування системи знань про наукові основи сучасного виробництва, набуття навичок поводження з найуживанішими засобами праці, формування та розвиток технічних здібностей та творчого ставлення до праці. Політехнічне навчання, трудове навчання, виховання і професійна орієнтація, підвищують мобільність особистості, її компетентність, збільшують можливості людини в оволодінні різними видами техніки, професіями [4.C.536].

Історія запровадження у систему освіти

Велика Радянська Енциклопедія та періодика вказують, що завдяки політехнічному навчанню є на можливість молоді не бути прикутими до окремої професії у силу існуючого поділу праці.

Про деякі питання політехнічного навчання в середній школі писав М. Ніжинський / / Зоря Полтавщини. – 13 січня 1953. – №9. – С.2-3</ref>. Цілісну політехнічну систему трудового навчання і професійної орієнтації в політехнічному центрі - навчальному цеху Харківського тракторного заводу розробив Ярмоленко Павло Андрійович. Складовимии елементами системи навчання були: політехнічне навчання, трудове виховання, професійна орієнтація, допрофесійна і початкова професійна підготовка [3].

Етапи політехнізації освіти

Згідно з історичними розвідоками О. Лук'яненка, процес політехнізації часів десталінізації пройшов декілька періодів:

• початковий (кризовий) (1953-1955 рр.).
• основний (формуючий) (1956-1958 рр.).
• пристосувальний (оновлювальний) (1959-1964 рр.).

Дослідження науковця ілюструють політехнізацію у вищій школі УРСР. У початковий (кризовий) період (1953-1955) протікання процесу політехнізації визначали:

• кризова матеріально-технічна база навчальних закладів;
• поточні реформи з укрупнення та ліквідації окремих педагогічних та учительських інститутів.
• наближення освіти до життя у межах науково-теоретичних розробок із виробничого навчання
• масовий екскурсійний рух на підприємства та установи.

Основний (формуючий) період освітніх реформ (1956 – 1958 рр.) зрушив багато справ з мертвої точки:

• відбулася відміни плати за навчання, що суттєво збадьорило студентів,
• держава долучилась до перших суттєвих матеріальних дотацій на політехнізацію школи,
• відкриття виробничих майстерень в інститутах (уже після того, як студенти власноруч будували необхідні приміщення у межах руху за самообслуговування),
• залучення спеціалістів з виробництва до навчального процесу у педагогічній школі,
• початок сировинної проблеми для виробничого навчання,
• організація перших виробничих практик молоді на заводи, фабрики, у колгоспи, де студенти працювали на готовій матеріально-сировинній базі.
• зміни питання екскурсійного руху: зауваження обмежених фінансових та часових можливості для його продовження,
• регламентований державою вступ виробничників до лав майбутніх освітян
• надмірне захоплення виробництвом і відхід педагогіки на другий план,
• емоційно-інтелектуальне виснаження освітян реформами.

Пристосувальний (оновлювальний) період (1959 – 1964 рр.) ознаменували:

• суттєве збільшенням наборів абітурієнтів з виробництва,
• оновлення устаткування вузівських лабораторій за допомоги держави,
• приділення значної увагу забезпеченню техніки безпеки молоді,
• зародження програмованого навчання,
• організація практики молоді з присвоєнням робітничих професій,
• ідеї заводів-вузів,
• невідповідність виробничого та педагогічного досвіду залучених спеціалістів з виробництва,
• організація спеціальних педагогічних семінарів для "учителів з виробництва" вузів,
• зростання невдоволення абсолютизацією політехнічного навчання.

Посилання

• Ярмоленко Павло Андрійович

Виноски

3.Ярмоленко П.А.Педагогические проблемы обучения, воспитания старшеклассников в межшкольном центре профориернтациии: Монография. Харьков: Вища шк.,1977.-160 с.
4.Словник іншомовних слів /За ред.О.С.Мельничука.К.:Головна ред. Української  Радянської Енциклопедії ВО  "Вища школа", 1977.-С.536.