Пайне Вінгейт
Пайне Вінгейт (англ. Paine Wingate; 14 травня 1739, Еймсбері — 7 березня 1838, Стратем) — американський проповідник, фермер і державний діяч.
| Пайне Вінгейт англ. Paine Wingate | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 4 березня 1789 — 3 березня 1793 | |||
| Попередник: | посада заснована | ||
| Наступник: | Семюел Лівермор | ||
| |||
| 4 березня 1793 — 3 березня 1795 | |||
| Попередник: | посада заснована | ||
| Наступник: | Ейбіл Фостер | ||
| Народження: |
14 травня 1739[1][2] Еймсбері, Ессекс, Массачусетс-Бей (провінція), Тринадцять колоній, Королівство Велика Британія | ||
| Смерть: |
7 березня 1838[1][2] (98 років) Стратем, Рокінггем, Нью-Гемпшир, США | ||
| Поховання: | Нью-Гемпшир | ||
| Країна: | США | ||
| Релігія: | конгрегаціоналізм[d] | ||
| Освіта: | Гарвардський університет | ||
| Партія: | Федералістська партія | ||
| Батько: | Paine Wingated[3] | ||
| Мати: | Mary Balch Wingated[3] | ||
| Шлюб: | Eunice Wingated | ||
| Діти: | Sarah Wingate Bartlettd і George Wingated | ||
Біографія
ред.Вінгейт народився 14 травня 1739 року в Еймсбері[4]. Його батько (теж Пайне) був священиком. Закінчив Гарвард у 1759 році.
У 1763 році Вінгейт був висвячений у священики Конгрегаційної церкви. Став пастором у Гемптон-Фоллс, Нью-Гемпшир[5].
У 1776 року Вінгейт залишив служіння і переїхав у Стратем, де зайнявся фермерством.
Вінгейт був обраний на кілька термінів до Палати представників Нью-Гемпшира і делегатом конституційних зборів штату в 1781 році.
У 1788 році — делегат Континентального конгресу. Незважаючи на те, що сам він був проповідником, Вінгейт успішно запропонував скоротити зарплату двом капеланам Континентального конгресу на 25%, імовірно, хоча б частково через непосильні фінансові проблеми конфедерації[6]. Вінгейт був переконаним прихильником ратифікації Конституції Сполучених Штатів, написавши в березні 1788 року таке:
|
Ті, хто бажає добра своїй країні і найкраще знає ситуацію, в якій ми перебуваємо, найбільше розуміють необхідність його прийняття, і докладають великих зусиль, щоб домогтися його завершення.[7] | 
|
Нью-Гемпшир призначив його до першого Сенату Сполучених Штатів, у якому він пропрацював із 4 березня 1789 року до 3 березня 1793 року.
Потім його обрали до Палати представників, де він пропрацював із 4 березня 1793 року до 3 березня 1795 року.
У період із 1789 до 1794 року обговорення в Сенаті США проводили таємно, що підтримував Вінгейт: «Який би вигляд мали всі дрібні домашні оборудки навіть самої добре влаштованої сім'ї, якби їх виставили на загальний огляд; і хіба це не можна застосувати до більшого органу?»[8].
Він вважав, що секретність сприяє повазі до Сенату: «бути трохи прихованішим від сторонніх очей сприятиме його респектабельності в думці країни».
Будучи членом Сенату, Вінгейт входив до складу комітету, який розробляв Судовий акт 1789 року, що створив федеральну судову систему. Пайне розчарований тим, що законопроєкт «не поширюватиметься на десяту частину справ, які за Конституцією могли б надходити до федерального суду». Решта дев'ять десятих справ, що виникають відповідно до Конституції і законів Сполучених Штатів, залишалися на розсуд судів штатів[9]. Вінгейт голосував проти законопроєкту, але його ухвалили[10].
Кар'єра і смерть
ред.Після служби на державній службі він працював помічником судді Верховного суду Нью-Гемпшира з 1798 по 1808 рік. Щойно він ухвалив рішення, передумати було малоймовірно. За словами Теофілуса Парсонса, «було дуже важливо, щоб ваш суддя Вінгейт сформував правильну думку до того, як він її озвучить, — адже після цього закон, розум і авторитет будуть марні»[11].
Після смерті Джеймса Медісона 1836 року Вінгейт привернув до себе увагу тим, що прожив так довго[12] . Протягом кількох років він був найстаршим випускником Гарварду. Дружина Вінгейта, Юніс, була сестрою державного секретаря Тімоті Пікеринга і померла 1843 року, переступивши столітній рубіж[13]. Вінгейтів поховано на цвинтарі Стратем[14].
Примітки
ред.- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Find a Grave — 1996.
- ↑ а б Geni.com — 2006.
- ↑ Bickford, Charlene et al. Debates in the House of Representatives: Third session, December 1790-March 1791, p. 654 (Johns Hopkins University Press, 1996).
- ↑ Wingate, Charles. The Life and Letters of Paine Wingate. 2 vols., Medford, Mass.: Mercury Printing Co., 1930.
- ↑ Olree, Andy. "James Madison and Legislative Chaplains", Northwestern University Law Review, Vol. 102, No. 1, 2008.
- ↑ Pickering, Octavius and Upham, Charles. Letter From Paine Wingate to Timothy Pickering (March 29, 1788), Life of Timothy Pickering, Volume 2, p. 376 (Kessinger Publishing 2006).
- ↑ Swift, Elaine. The Making of an American Senate: Reconstitutive Change in Congress, 1787–1841, pp. 58–59 (U. Mich. Press 2002).
- ↑ Marcus, Maeva. Origins of the federal judiciary: essays on the Judiciary Act of 1789, pp. 16, 31, 32 (Oxford Univ. Press 1992).
- ↑ "The New Court Bill", American Law Review, Volume 10, p. 398 (Little Brown and Company 1876).
- ↑ New Hampshire (Colony) Probate Court, Provincial and State Papers, Volume 21, p. 830 (1892).
- ↑ The New Yorker, Volume I, p. 398 (September 10, 1836): "'The Last of the Romans' – This was said of Madison at the time of his decease, but there is one other person who seems to have some claims to this honorable distinction. Paine Wingate of Stratham, N.H. still survives."
- ↑ Nathaniel Bouton, Provincial papers: Documents and records relating to the province of New-Hampshire, from the earliest period of its settlement: 1623–[1776], Volume 7, p. 107 (1873).
- ↑ Biographical Directory of the United States Congress