Павлодарська ТЕЦ-3

Павлодарська ТЕЦ-3 — теплова електростанція на північному сході Казахстану.

Павлодарська ТЕЦ-3

52°22′00″ пн. ш. 76°56′02″ сх. д.
Країна	Казахстан
Розташування	Казахстан
Введення в експлуатацію	1972—1977
Модернізація	не пізніше середини 1980-х (модернізація турбін 1, 2, 4—6), 2011, 2015 (заміна турбін 1 та 2), 2014, 2015, 2018 (друга модернізація турбін 4—6)
Вид палива	вугілля
Котельні агрегати	6 парових Барнаульський котельний завод БКЗ-420-140 (котли 1—6), 2 водогрійні Білгородський котельний завод ПТВМ-180 (котли 1В та 2В)
Турбіни	всі парові, 2 Брненський машинобудівний завод ПТ-50-130/13 / ПТ-60-130/13 / Уральський турбомоторний завод ПТ-65/75-130-13 (турбіни 1 та 2, до / після модернізації / після заміни), 1 Ленінградський металічний завод Р-50-130/13 (турбіна 3), 3 Уральський турбомоторний завод Т-100/120-130-3 / Т-110/120-130 / Т-120/130-130 ПР2 (турбіни 4—6, до / після модернізації / після другої модернізації)
Електрогенератори	2 Д-1500-82/2 (турбоагрегати 1 та 2), 1 Новосибірський турбогенераторний завод ТВФ-63-2 (турбогенератор 3), 3 Новосибірський турбогенераторний завод ТВФ-120-2 (турбогенератори 4—6)
Встановлена електрична потужність	500 (середина 1980-х), 555 (2018)
Встановлена теплова потужність	1286 Гкал/год (середина 1980-х), 1154 Гкал/год (2022)
Річне виробництво електроенергії, млн кВт·год	2048 (1985)
Материнська компанія	«Павлодаренерго»
ідентифікатори і посилання
Павлодарська ТЕЦ-3

У 1972—1977 роках на майданчику станції ввели в дію шість парових котлів виробництва Барнаульського котельного заводу типу БКЗ-420-140 продуктивністю по 420 тонн пари на годину. Вони живили шість парових турбін — дві виробництва Брненського машинобудівного заводу типу ПТ-50-130/13 потужністю по 50 МВт (стали до ладу в 1972, станційні номери 1 та 2), одна від Ленінградського металічного заводу типу Р-50-130/13 потужністю 50 МВт (1973 рік, номер 3) та три виробництва Уральського турбомоторного заводу — Т-100/120-130-3 потужністю по 100 МВт (1975, 1976 та 1977 роки, номери 4—6).

Для збільшення теплової потужності в 1978 та 1979 роках встановили два водогрійні котли від Білгородського котельного заводу типу ПТВМ-180 продуктивністю по 180 Гкал/год.

Не пізніше середини 1980-х турбіни № 1 та № 2 модернізували до рівня ПТ-60-130/13 зі збільшенням потужності до 60 МВт, а турбіни № 4, № 5 та № 6 — до рівня Т-110/120-130 зі збільшенням потужності до 110 МВт. Таким чином, загальна електрична потужність станції досягнула 500 МВт при тепловій потужності 1286 Гкал/год.

Не пізніше другої половини 1990-х турбіна № 1 була виведена з експлуатації.

У 2011-му ввели в дію нову турбіну № 1 від Уральського турбомоторного заводу типу ПТ-65/75-130-13 потужністю 65 МВт, а в 2015-му таку саме турбіну змонтували замість турбіни № 2.

У 2014, 2015 та 2018 роках модернізували турбіни № 4, № 5 та № 6 зі збільшенням їх потужності до 125 МВт та перемаркуванням у тип Т-120/130-130 ПР2. Таким чином, загальна електрична потужність станції досягнула 555 МВт при тепловій потужності у 1154 Гкал/год

ТЕЦ спорудили з розрахунку на спалювання вугілля, тоді як водогрійні котли працювали на мазуті.

Для видалення продуктів згоряння звели димар заввишки 180 метрів. У першій половині 2020-х узялись за спорудження другої труби такої саме висоти 180 метрів, що має дозволити в майбутньому вивести з експлуатації стару трубу.

Видача продукції відбувається по ЛЕП, що працюють під напругою 110 кВ, 35 кВ та 6 кВ.