П'єр Нор Алексіс
П'єр Нор Алексіс (2 серпня 1820 — 1 травня 1910) — президент Гаїті з 1902 до 1908 року.
П'єр Нор Алексіс фр. Pierre Nord Alexis | |||
| |||
---|---|---|---|
21 грудня 1902 — 2 грудня 1908 року | |||
Попередник: | П'єр Теома Буарон-Каналь | ||
Наступник: | Франсуа Антуан Симон | ||
Народження: |
2 серпня 1820[1] Кап-Аїтьєн, Гаїті | ||
Смерть: |
1 травня 1910[1][2] (89 років) Новий Орлеан, Луїзіана, США | ||
Поховання: | Saint Louis Cemetery No. 2d | ||
Країна: | Гаїті | ||
Шлюб: | Célestina Pierrotd | ||
Ранні роки
ред.Був сином Нор Алексіса, високопосадовця часів режиму Анрі Крістофа, та Блезін Жоржес, незаконнонародженої дочки Крістофа. Алексіс вступив до лав збройних сил у 1830-их, за часів врядування президента Жана-Луї П'єро.
Кар'єра
ред.У подальшому його кар'єра складалась дуже бурхливо: 1874 року його було вислано з країни, проте було дозволено повернутись на батьківщину за кілька років, коли до влади прийшов П'єр Теома Буарон-Каналь. За часів президентства Луї Саломона він став активним лідером опозиції, кілька разів йому загрожувало ув'язнення, допоки Саломона не було усунуто від влади в результаті повстання. Новий президент, Луї Іполит, надав йому важливу військову посаду на півночі, проте після виходу у відставку президента Огюста Симон-Сана приєднався до Антенора Фірміна у спробі останнього шляхом заворушень у Порт-о-Пренсі захопити контроль над урядом.
Новим президентом став його старий союзник Буарон-Каналь. Останній прибрав напруженість, призначивши Алексіса на пост військового міністра. Це призвело до ворожнечі між колишніми однодумцями: Фірміном та Алексісом. Останній скористався ситуацією та провів перемовини зі США й виступив на підтримку американських інтересів у Карибському морі. В результаті цього Сполучені Штати заблокували з моря два центри, де ще залишались війська, лояльні Фірміну. Це відкрило шлях для отримання влади Алексісом.
Президентство
ред.У віці 82 років П'єр Нор Алексіс очолив країну, склавши присягу 21 грудня 1902 року. Він зумів протриматись при владі упродовж наступних шести років, хоч його режим і хитався через повстання та заворушення, а його уряд часто звинувачувався в корупції. У січні 1908 Алексіс проголосив себе довічним президентом. Це призвело до возз'єднання послідовників Ферміна, які організували новий заколот проти президента. Хоч повстання й було придушено, воно поглибило економічні проблеми країни. Голод на півдні країни того ж року призвів до нового кривавого повстання під проводом генерала Франсуа Антуана Симона.
Вигнання
ред.Після усунення від влади 2 грудня 1908 року Алексіс виїхав у вигнання до Ямайки, а згодом переїхав до Нового Орлеану разом зі своєю родиною, де й помер 1 травня 1910.
Примітки
ред.- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #1041537387 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ SNAC — 2010.