Відкрити головне меню

Османсько-перська війна 1514—1555 років — перший збройний конфлікт між Османською імперією та державою Сефевідів у Персії[8]. Незважаючи на те, що у той період проходило кілька військових кампаній з періодами бездіяльності, війна вважається єдиною, оскільки тільки 1555 року було підписано мирний договір.

Османсько-перська війна
Османсько-перські війни
Sueleymanname nahcevan.jpg
Мініатюра, що змальовує вступ Сулеймана до Нахічевані й завершення війни
Дата: 15141555
Місце: Межиріччя, Західний Іран, Південний Кавказ
Результат: Амасійський мир
Сторони
* Flag of Shah Tahmasp I.svg Держава Сефевідів * Fictitious Ottoman flag 3.svg Османська імперія
Командувачі
* Flag of Shah Tahmasp I.svg Ісмаїл I * Fictitious Ottoman flag 2.svg Селім I
Військові сили
* Сефевіди
  • 1514:
  • 40[1][2] (за іншими даними 55[3] чи 80[4]) тисяч вояків
  • 1532—1555:
  • 60 тисяч вояків, 10 гармат
* Османська імперія
  • 1514:
  • 60[5] (за іншими даними 100[4][2]) тисяч вояків, 100—150[6] (за іншими даними 300[7]) гармат
  • 1532—1555:
  • 200 тисяч вояків, 300 гармат

Зміст

ПередумовиРедагувати

Наприкінці XV століття було зруйновано державу Ширваншахів, а 1503 року Ісмаїл I розбив Ак-Коюнлу та, завоювавши території сучасних Ірану й Іраку, створив шиїтську державу Сефевідів. Відносини останніх з османами були напруженими з самого початку.

1511 року в південній частині Малої Азії відбулось масштабне повстання на чолі з Хасаном-халіфом, відомим в народі під прізвиськом Шахкулу («Раб шаха»). Повстанці розбили османів і практично вигнали їх з Малої Азії. 21 квітня 1511 року каді Бурси закликав яничар на допомогу, передбачаючи, що за два дні область загине. Проведення кампанії проти Шахкулу було покладено на великого візира Хадима Алі-пашу. Османське військо наздогнало повстанців лише у Сівасі, де й Шахкулу, й Хадим Алі загинули в битві. Решта повстанців утекли до Персії.

1512 року султан Баязид II зрікся престолу, а новим правителем імперії став Селім I Явуз. У той же час у боротьбу за владу вступив Ахмед, син Баязида, під час якої звертався по допомогу до різних правителів, у тому числі й до Ісмаїла. Тому Селім вирішив кинути виклик персам на чолі з Ісмаїлом I.

Готуючись до війни, Селім I продовжив дію угод з європейськими державами (Угорщиною та Польщею), а також з мамелюками, жадаючи таким чином уникнути війни на два фронти. Окрім того султан закрив кордон з Персією, таким чином припинивши експорт перських товарів на захід та імпорт зброї до держави Сефевідів.

Перебіг війниРедагувати

Влітку 1514 року Селім вторгся до меж Сефевідської держави. Ісмаїл вирішив застосувати тактику спаленої землі на шляху руху османської армії. Складні умови виснажили війська Селіма, продовольства не вистачало, в армії зростало невдоволення. Окрім іншого османські вояки були не в захваті від того, що вони мають битись із братами-мусульманами.

Невдовзі Селіму стало відомо, що перські війська зосереджені в Чалдиранській долині. Перспектива близької битви заспокоїла яничар. 23 серпня 1514 року в результаті битви перська армія, що не мала, на відміну від османів, вогнепальної зброї, була розбита. Ісмаїл утік з поля бою спочатку до Тебриза, а потім на південний схід. Селім переслідував його до самого Тебриза, куди прибув 6 вересня й розграбував місто.

Османські війська відмовились зимувати на сході, й Селім був змушений повернути назад до Амасьї. Щоб заспокоїти невдоволених, у листопаді 1514 року був усунутий великий візир Херсеклі Ахмед-паша, а його місце зайняв Дукакіноглу Ахмед-паша. Ісмаїл тим часом, остерігаючись весняної кампанії, шукав союзників серед інших держав, а також прохав про мир у самого Селіма. Втім останній лише страчував сефевідських посланців. І лише португальський віце-король Індії Афонсу де Албукеркі надіслав Ісмаїлу символічний подарунок — дві малі гармати й шість аркебуз.

1516 року армія Селіма I знову виступила на схід зі Стамбула. Однак османи не пішли на Персію, а несподівано повернули на мамелюків і вторглись до Сирії. Після завоювання Сирії та Єгипту Селіму стало простіше здійснювати торгову блокаду Персії. У травні 1518 року армія Селіма йшла до Євфрату, але потім без попередження повернула на захід і повернулась у Стамбул.

На початку 1520 року Ісмаїл схвалив повстання кизилбашів на чолі з Шахом-велі. Султан мобілізував армію проти нової небезпеки, після чого відбулись дві великі битви в центральній і північно-центральній Малій Азії. Шах-велі був страчений, його тіло було привселюдно розчленовано. Після придушення повстання османські загони залишились у Малій Азії з наказом перебувати в готовності до нового походу.

У вересні 1520 року Селім помер, його наступником на султанському престолі став його син Сулейман Кануні. Після сходження на престол останній відмовився від походів на схід і вирушив на захід — у похід проти Угорщини та госпітальєрів.

1524 року помер і шах Ісмаїл. Його спадкоємцем став 10-річний Тахмасп I. В державі Сефевідів спалахнула боротьба за владу. 1528 року губернатор Багдада заявив, що переходить у підпорядкування до Сулеймана, але невдовзі його вбили, і владу Сефевідів було відновлено. Потім на бік султана перейшов перський губернатор Азербайджану, а на бік шаха — курдський емір Бітліса.

1533 року Сулейман I уклав перемир'я з Фердинандом I Австрійським, і відрядив садразама Паргали Ібрагіма-пашу з армією на схід. Сераскір провів зиму в Алеппо, а влітку 1534 року захопив Тебриз. Тахмасп вирішив з османами не битись і втік зі столиці. Здійснивши перехід через нагір'я південно-західного Ірану, османська армія підійшла до Багдада, й місто капітулювало. За результатами тієї кампанії під владу османів перейшли найголовніші святині шиїтського ісламу — Наджаф і Кербела.

1548 року Сулейман розпочав чергову кампанію проти Сефевідів. Османська армія підійшла до Тебриза, але через нестачу продовольства Сулейман був змушений відмовитись від облоги міста. Військо султана просунулось вглиб Ірану й тимчасово зайняло Ісфаган. У подальшому військові дії тривали зі змінним успіхом. Сулейман повернувся додому ні з чим, якщо не враховувати захоплення прикордонного міста Ван і багатої здобичі.

1552 року вже Тахмасп виступив у похід, щоб повернути нещодавно втрачені території. В османському війську, що було відряджено проти персів, почались заворушення. До табору прибув Сулейман і стратив свого сина Мустафу, якого запідозрив у спробі зайняти трон. Це спричинило значні заворушення в Анатолії.

1554 року султан знову вирушив на схід, діставшись Карабаху[9]. Того разу вже османи, наслідуючи персів, застосовували тактику спаленої землі в тих прикордонних районах, звідки перси починали свої набіги.

Результат і наслідкиРедагувати

1555 року було укладено мирну угоду в Амасьї, за умовами якої західна Вірменія й арабський Ірак відійшли до Османської імперії.

ПриміткиРедагувати

  1. Roger M. Savory, Iran under the Safavids, Cambridge, 1980, стор. 41
  2. а б McCaffrey, Michael J. (1990). «ČĀLDERĀN». Encyclopaedia Iranica, Vol. IV, Fasc. 6. pp. 656–658. http://www.iranicaonline.org/articles/calderan-battle. 
  3. Keegan & Wheatcroft, Who's Who in Military History, Routledge, 1996. стор. 268
  4. а б Encyclopedia of the Ottoman Empire, ed. Gábor Ágoston, Bruce Alan Masters, стор. 286, 2009
  5. Keegan & Wheatcroft, Who's Who in Military History, Routledge, 1996. стор. 268
  6. Ágoston, Gábor (2014). Firearms and Military Adaptation: The Ottomans and the European Military Revolution, 1450–1800. Journal of World History 25: 110. 
  7. Savory, Roger (2007). Savory, Roger (2007). Iran Under the Safavids. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0521042512.  стор. 42
  8. І. П. Петрушевський. Нариси з історії феодальних відносин в Азербайджані та Вірменії у XVI-початку XIX ст. — стор. 38
  9. The Cambridge History of Iran, Vol. 6, стор. 243

ДжерелаРедагувати

  • Yves Bomati, Houchang Nahavandi,Shah Abbas, Emperor of Persia,1587-1629, 2017, ed. Ketab Corporation, Los Angeles, ISBN 978-1595845672
  • Мікаберідзе, Александер (2015). Історичний словник Грузії (вид. 2). Rowman & Littlefield. с. XXXI. ISBN 978-1442241466.