Орська ТЕЦ-1

Орська ТЕЦ-1 — теплова електростанція у Оренбурзькій області Росії.

Орська ТЕЦ-1

51°14′ пн. ш. 58°30′ сх. д.
Країна	Росія
Розташування	Росія
Введення в експлуатацію	1938 (турбіна 1), 1940 (турбіна 2), 1942 (турбіна 3), між 1945 та 1947 (турбіна 5), між 1953 та 1958 (турбіни 6 — 8), між 1961 та 1966 (турбіни 9 — 12)
Модернізація	1993 (заміна турбіни 9), 1997 (заміна турбіни 10), 2002 (заміна турбіни 11)
Вид палива	вугілля, потім природний газ
Водозабір	Урал
Котельні агрегати	1 паровий ЛМЗ-ЦККБ-160/200 (котел 1, виведений з експлуатації), 1 паровий КО-III-200 (котел 2, виведений з експлуатації), 1 паровий Барнаульський котельний завод БКЗ-210-140Ф (котел 9, виведений з експлуатації), 3 парові Таганрозький котельний завод ТГМ-84 (котли 10 — 12), 1 паровий Таганрозький котельний завод ТГМ-84Б (котел 13), 1 водогрійний Дорогобузький котельний завод ПТВМ-180 (водогрійний № 1, виведений з експлуатації), 1 водогрійний Барнаульський котельний завод ПТВМ-180 (водогрійний № 2, виведений з експлуатації), 1 водогрійний Барнаульський котельний завод ПТВМ-180 (водогрійний № 3), 1 водогрійний Дорогобузький котельний завод КВГМ-180-2 (водогрійний № 4)
Турбіни	всі парові, 1 АТ-25-1 (турбіна 1, виведена з експлуатації), 3 Ленінградський металічний завод ПТ-65/75–130/13 (турбіни 9 — 11 після заміни), 1 Ленінградський металічний завод ВПТ-50-130 (турбіна 12, виведена з експлуатації)
Встановлена електрична потужність	245 (2015), 195 (2021)
Встановлена теплова потужність	989 Гкал/год (2015)
Материнська компанія	ПАО «Т Плюс»
ідентифікатори і посилання
Орська ТЕЦ-1

В 1938 році в Орську почався запуск Південно-Уральського нікелевого комбінату. Того ж року тут в межах проекту ТЕЦ ввели в дію котел № 1 типу ЛМЗ-ЦККБ-160/200 продуктивністю 160 тон пари на годину та турбіну № 1 типу АТ-25-1 потужністю 25 МВт. В 1940-му запустили котел № 2 типу КО-III-200 продуктивністю 200 тонн пари на годину та ще одну турбіна потужністю 25 МВт, а в1942-му стала до ладу третя турбіна, що довело загальну потужність станції до 75 МВт.

У 1945—1947 роках станцію доповнили котлом № 4 та турбіною № 5 з тим саме показником 25 МВт.

На 1953—1958 роки припало введення третьої черги, яка мала чотири котли (станційні номери 5 — 8) та три турбіни (станційні номери 6 — 8), що збільшило потужність станції до 175 МВт.

В 1961—1966 роках запустили четверту чергу станції, яка мала чотири котла — один від Барнаульського котельного заводу типу БКЗ-210-140Ф продуктивністю 210 тонн пари на годину (станційний номер 9) та три виробництва Таганрозького котельного заводу типу ТГМ-84 продуктивністю по 420 тон пари на годину (станційні номери 10 — 12). Вони живили чотири турбіни потужністю по 50 МВт (станційні номери 9 — 12), щонайменше одна з яких була виготовлена Ленінградським металічним заводом та відносилась до типу ВПТ-50-130 потужністю 50 МВт.

В 1974-му додали паровий котел Таганрозького котельного заводу типу ТГМ-84Б продуктивністю 420 тонн пари на годину (станційний номер 13).

В 1973, 1977 та 1984 роках теплову потужність станції підсилили за рахунок трьох водогрійних котлів типу ПТВМ-180 продуктивністю по 180 Гкал/год, перший з яких постачив Дорогобузький котельний завод, а два наступні — Барнаульський котельний завод. В 1989-му запустили водогрійний котел від Дорогобузького котельного заводу тією ж  продуктивністю 180 Гкал/год, але типу КВГМ-180-2.

В 1993, 1997 та 2002 роках турбіни № 9, № 10 та № 11 замінили на нові від Ленінградського металічного заводу типу ПТ-65/75–130/13 потужністю по 65 МВт.

В той же час, застаріле обладнання виводили з експлуатації. Так, в 1998-му вивели з експлуатації котел № 8, в 1999-му зупинили водогрійні котли № 1 та № 2.

Станом на 2015-й ТЕЦ мала електричну потужність 245 МВТ (турбіни № 9, № 10, № 11 та № 12) та теплову потужність 989 Гкал/год, з яких 629 Гкал/год забезпечували теплові відбори турбін та 360 Гкал/год водогрійні котли.

Станом на середину 2021 рік за ТЕЦ рахувалось чотири парові котли (№ 10, № 11, № 12 та № 13) та три турбіни загальною потужністю 195 МВт (№ 9, № 10 та № 11).

Первісно станція була розрахована на споживання вугілля, а в першій половині 1960-х виникла можливість використовувати природний газ, що надійшов по трубопроводу Домбаровка — Орськ (наразі частина системи Домбаровка – Оренбург). Із виведенням з експлуатації котла № 8 використання вугілля припинилось.

Видалення продуктів згоряння парових котлів відбувається через кілька димарів висотою до 150 метрів. Водогрійні котли отримали один димар заввишки 120 метрів.

Воду для технологічних потреб отримують з річки Урал.

Видача продукції відбувається по ЛЕП, що працюють під напругою 110 кВ та 35 Кв.