Операція Highjump (1946—1947)
Операція Highjump (OpHjp, «Високий стрибок», офіційна назва — англ. The United States Navy Antarctic Developments Program, 1946 - 1947 — Програма ВМС США з освоєння Антарктики, 1946—1947) — американська антарктична експедиція, організована ВМС США в 1946 році. Її мета — дослідження Антарктиди.
Операція розпочалася 26 серпня 1946 року і закінчилася в кінці лютого 1947, на шість місяців раніше планового терміну, через ранній прихід антарктичної зими (за офіційною версією).
Керівництво операцією ред.
Кодову назву експедиції «Операція Хайджамп» («Високий стрибок») дав Честер Вільям Німіц — начальник оперативного штабу ВМС США та головнокомандувач тихоокеанського флоту США під час Другої світової війни, адмірал флоту.
Завдання експедиції згідно з інструкцією:
- випробування особового складу й техніки в екстремальних погодних умовах;
- встановлення американського суверенітету над якомога більшою територією;
- з'ясування можливості організації та обслуговування антарктичних баз;
- проведення наукових досліджень й зібрання геологічних, метеорологічних та географічних матеріалів.
Спочатку командувати операцією було доручено контрадміралу Річарду Крузену[en], який брав участь в експедиції Річарда Берда (1939—1941). В останній момент Крузен очолив «Операцію Нанук», що попрямувала влітку до Гренландії.
Командувачем військової експедиції призначили Річарда Берда, хоча він ніколи не командував військовими кораблями та не брав участі у військових діях. Контрадмірал Берд був видатним мандрівником, дружив з колишнім президентом Рузвельтом й користувався величезним впливом.
Пізніше керівництво експедиції прийшло до висновку, що її головною метою має стати[1] :
- аерофотографування всієї берегової лінії Антарктиди;
- аерофотографування внутрішніх районів материка;
- організація антарктичних баз;
- наукові дослідження.
Літакам належало здійснювати регулярні рейси над континентом, фотографуючи його поверхню. У разі виконання програми вся берегова смуга Антарктиди була б покрита аерофотознімками.
Розділення експедиції ред.
В грудні 1946 року кораблі Атлантичного та Тихоокеанського флотів США рушили на південь.
Склад оперативної групи[2] :
- 13 кораблів, у тому числі два криголами берегової охорони, один авіаносець, гідро-авіатранспорт і підводний човен;
- 33 літаки;
- 4700 військовослужбовців і 25 вчених.
До складу експедиції входили: Лінкольн Елсворт- полярний дослідник, льотчик; Честер У. Німіц- начальник оперативного штабу ВМС; Річард Крузен, контр-адмірал.
Експедиція була розділена на три групи: центральну, що йшла до шельфового льодовика Росса, західну, що прямувала до островів Баллені і далі на захід навколо континенту до гринвіцького меридіану, і східну, що рухалась до острова Петра I і далі на схід — назустріч західній групі.
Центральна група ред.
30 грудня 1946 року центральна група наблизилася до острова Скотта, після чого криголам провів кораблі в Китову бухту.
15 січня 1947 року для будівництва бази, та злітно-посадкових смуг, відбулося вивантаження на берег техніки та матеріалів. Місце було вибрано поблизу колишньої станції Берда[1].
25 січня 1947 року авіаносець «Філіппінське море» з шістьма транспортними літаками R4D на борту досяг острова Скотта. Через кілька днів усі літаки перелетіли на берегову базу. Місія авіаносця закінчилася, і він повернувся додому.
У лютому почалися польоти вздовж берегової лінії й углиб материка, в ході яких проводилася аерофотозйомка. Берд двічі здійснив політ до Південного полюсу. До середини місяця погода зіпсувалася, а після 20-го числа польоти через метеоумови довелося остаточно згорнути. Всі члени експедиції були евакуйовані з бази 23 лютого 1947 року.
Західна група ред.
25 грудня 1946 року західна група досягла кромки льодів на північний схід від островів Баллені. В той же день розпочалися польоти гідролітаків над Антарктидою. За весь період робіт вдалося зняти берегову смугу в інтервалі від 165 ° до 65 ° сх. д., та значні ділянки в глибині материка. Західній групі заважали працювати сильні тумани[3].
Східна група ред.
Через сніжні заряди та часті шторми робота пілотів східної групи була небезпечною. Проте вони виконали знімання берегової зони від 70° до 130° з. д., завдяки чому були уточнені карти берегів двох морів — Беллінсгаузена та Амундсена.
Наукові досягнення експедиції ред.
Всього було знято майже 9 тис. км берегової лінії, що складає половину її загальної протяжності (17 968 км) та майже 70 тисяч аерофотознімків узбережжя і внутрішніх районів Антарктиди. Багато знімків було без прив'язки до пунктів з точними координатами. Експедиція під кодовою назвою «Операція Віндмілл» («Вітряк») встановила необхідні контрольні точки у 1948 році, тим самим виправивши цю ситуацію[3].
Масштабність, засекреченість операції та її різке згортання у лютому 1947 року породили багато чуток. Підозрювали, що головна мета операції полягала в ліквідації секретної гітлерівської бази.
Галерея ред.
_in_the_Antarctic_c1947.jpg)
_in_Antartica_1947.jpg)
Примітки ред.
- ↑ а б 77 самых знаменитых путешествий и экспедиций / А. Шемарин. — М : Мир энциклопедий Аванта+, Астраль, 2010. — С. 300. — ISBN 978-5-98986-379-2. (рос.)
- ↑ 77 самых знаменитых путешествий и экспедиций / А. Шемарин. — М : Мир энциклопедий Аванта+, Астраль, 2010. — С. 299. — ISBN 978-5-98986-379-2. (рос.)
- ↑ а б 77 самых знаменитых путешествий и экспедиций / А. Шемарин. — М : Мир энциклопедий Аванта+, Астраль, 2010. — С. 301. — ISBN 978-5-98986-379-2. (рос.)