Омброфіти
Омброфіти (грец. όμβρος — «дощ, злива» і грец. φυτόν — «рослина, пагін») — рослини, які отримують живлення переважно за рахунок дощових вод та вод, отриманих внаслідок конденсації з поверхневих шарів ґрунту та з наземних органів рослин. Такі рослини дуже залежні від кліматичних умов та мікроклімату, здебільшого є сукулентами.
При посухах омброфіти схильні до усихання, вони розріджуються та всихають. Але на відміну від глибококореневих рослин, які сильно страждають від посухи, омброфіти переходять у стан спокою, але не гинуть.[1]
Як приклад омброфітів можна навести ефемери Мортук пшеничний Eremopyrum triticeum (Gaertn.) Nevski та Хріницю пронизанолисту Lepidium perfoliatum L.[2] Серед мохів до омброфітів відносяться мохи типу Mnium.[3]
Також атмосферну вологу використовує велика кількість так званих рослин-епіфітів, що ростуть на гілках дерев у тропічних та екваторіальних регіонах. Вони взагалі не контактують з ґрунтом коренями і отримують вологу, безпосередньо конденсуючи її на коренях, з повітря, туманів та дощу. Такими є багато видів орхідних, брамелієвих та інших квіткових рослин.
Примітки ред.
- ↑ Максимов А.А. (1989). Природные циклы: Причины повторяемости экологических процесов (російська) . Ленинград: Наука. с. 233.
- ↑ Лавренко Е.М.; Корчагина А.А., ред. (1964). Полевая геоботаника (російська) . Т. 3. Москва, Ленинград: Наука. с. 535.
- ↑ Норин Б.Н., ред. (1964). Геоботаника. Труды. Серия III. Выпуск 16. Растительность СССР и зарубежных стран (росыйська) . Москва, Ленинград: Наука. с. 328.
Джерела ред.
- П. С. Гнатів. Омброфіти // Екологічна енциклопедія: у 3 т. / Редколегія: А. В. Толстоухов (головний редактор) та ін. — Київ: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2008. — Т. 3: О—Я. — 472 с.