Оби́два го́стрі аргуме́нти (лат. argumenta ambigua або communia) є поширеним видом помилки в тезі при обговоренні рішень, коли міркування людини побудоване на довільно обраних, вигідних лише їй альтернативних умовах, завдяки яким можна доводити все, що завгодно. Подібним умовиводам, звичайно, з однаковим правом можна протиставити протилежний умовивід. Так, твердження "він був великий, тому що йому сприяла вдача", ми трансформуємо в зовсім протилежне твердження "йому вдача сприяла, тому що він був великий".

Приклади

ред.

Наприклад, коли одного разу певний міністр звинуватив спікера, що той приклеївся до крісла Голови парламенту, то теж саме у відповідь міг би сказати й керівник Верховної Ради України про самого міністра, котрий також приклеївся до свого владного ("на жаль" не власного) крісла. Подібні речі може говорити неупереджена і не зацікавлена в цій справі особа, що є посередником між посадовцями, а саме тільки та людина, яка не має "крісла" або подібної владної посади, а зовсім не керівники великих державних установ і ще один проти одного.

На докір "думку Путіна, щодо війни на Донбасі не змінять ні санкції, ні надання Україні летального озброєння" можна відреагувати так: "її змінять і санкції, і забезпечення України летальним озброєнням одночасно".

Отже, argumenta ambigua слід використовувати обережно і з оглядкою, тому що опонент може миттєво обернути його проти вас і не на вашу користь. Щодо цього в народі говорять: "швидко йди — ти доженеш лихо, йди тихо — тебе дожене лихо". Одним словом, застосування цього прийому означає вміння досягати всього лат. fas atque nefas, тобто всіма правдами й кривдами.

Література

ред.
  • Яценко С. Софістика. – К. : ТОВ “Сік Груп Україна”, 2016, 208 с. ISBN 978-617-7092-95-6