Обговорення:Шлик
Про "бойове застосування" шлика ред.
"Під час штурму Хотина-Дубна козаки вдираються на мури в шапках з величезними шликами. Малоймовірними виглядають псевдоперекази про те, що козаки вшивали в китицю невеликий шпичак-якірець і помахом голови могли вразити ворога в рукопашному бою. Радше такою „прикрасою” можна було за щось зачепитися. Мода ж на гіпертрофовано подовжені шлики прийшла аж у 1918 р., коли з числа недавніх полонених вояків російської армії української національності на території Німеччини були створені так звані Синьожупанна та Сірожупанна стрілецькі дивізії, які складали частину збройних сил Гетьманату 1918 р. Саме тоді й витягується на світ Божий стилізований козацький одяг, перекручений до смаків та витребеньок століття ХХ-го.
Велика розмаїтість козацьких головних уборів була зумовлена соціальною специфікою. Високі сірі, чорні чи білі смушкові качули чи кучми козаків, а також сільського і середнього шарів міського населення мали форму усіченого конуса чи циліндра; їхній верх – плаский або опуклий – іноді був з матерії, у козаків він перетворювався у своєрідний конічний шлик, що звисав з лівої сторони. Шлик – найчастіше червоний і синій – прикрашали пришитим галуном чи позументом і завершували китицею. Проте в XIV—XVII ст. „шликів” не було: а шовковий чи суконний кольоровий верх головного убору мав певний „звіс”, скошений назад чи набік".
Звідси: Тарас Бульба. Версія 2009