Обговорення:Театральний майдан (Луцьк)

Ще 1908 року вчитель природознавства і географії Луцької гімназії Скороход Григорій Михайлович, дипломований агроном (закінчив Пулавський агрономічний інститут) разом з учнями-гімназистами діставав саджанці рідкісних порід дерев, розбивав доріжки, алеї, клумби, садив і доглядав сад. П’ять років сад був, по суті, закритою зоною, – щоб прийнялися, укріпилися і підросли деревця. Нині вже ніщо, крім, може, кількох старезних лип, що вціліли біля готелю „Україна”, не нагадує про той міський сад, або парк, як його стали називати пізніше. Площу він займав невелику – від вулиці Словацького до середини Театрального майдану в ширину, від будинку Просвіти до готелю „Україна” в довжину (за нинішніми орієнтирами), але був дуже затишним, світлим, привітним. Тут росли рідкісні породи дерев, були широкі алеї – радіальні і по периметру, стояли садові лавочки. У святкові і вихідні дні грав духовий оркестр. 1925 року парк було заново впорядковано, в центрі розбито велику круглу клумбу, на якій споруджено високий постамент; на ньому спочатку стояв бронзовий бюст Йозефа Пілсудського, після війни – Йосифа Сталіна на повний зріст. Кована металева огорожа оточувала сад по периметру; цегляні тумби між секціями огорожі часто використовувалися як афішні. На початку 1980-х років під час одного з суботників працівники обласної прокуратури, копаючи якусь траншею на своєму подвір’ї викопали бронзове погруддя Йозефа Пілсудського. Подзвонили до музею, і працівниця відділу фондів на таксі привезла бюст. Акт прийому відразу не склали, – головний прокурор був у відрядженні, мав приїхати наступного дня і вирішити долю тієї знахідки. Рішення його було авторитарним: зберігати в музеї Пілсудського – все одно, що зберігати Гітлера. Приїхали працівники прокуратури і погруддя з музею забрали.