Обговорення:Пархе
Вважаю за потрібне змінити Девізи на Гасла, як було первинно мною зроблено, хоча ці поняття тотожні все ж треба уникати іншомовних слів, якщо є українськіші відповідники див Словник української мови
Гасло-висловлена у стислій формі ідея, політична вимога, завдання, заклик.
Девіз-стисле формулювання провідної ідеї, програми дій.--Boyko 12:08, 21 листопада 2007 (UTC)
- Ви маєте рацію, "гасло" ближче ло української мови ніж "девіз". Але я поставив "девіз" замісь "гасла", оскільки бачив у науковій літературі саме таке вживання цього слова (детальніше у: Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. - Київ: "Аквілон-Прес", 1997. )
- Для довідки:
- ДЕВІЗ, -у, ч. 1. Стисле формулювання провідної ідеї, програми дій. // Правило, заповідь. 2. Вислів або слово, що є псевдонімом автора якоїсь роботи, проекту або твору, що розглядається на закритому конкурсі. 3. Символічний напис на гербі, щиті і т. ін.
- ГАСЛО, -а, с. 1. Висловлена у стислій формі ідея, політична вимога, завдання; заклик. // Плакат із таким закликом. // Провідний принцип. 2. Умовний знак для дії; попередження, сигнал.
- ЗА́КЛИК (висловлена у формі звертання ідея, політична вимога, завдання), ВІДО́ЗВА, ГА́СЛО, ЛО́ЗУНГ, ПО́КЛИК, КЛИЧ уроч., ПО́КРИК
- ПРА́ВИЛО (те, чим звичайно керуються у праці, поведінці, співжитті тощо), ЗАСА́ДА, НО́РМА, ПРИ́ПИС, ПРИПИСА́ННЯ рідше, ПРО́ПИС рідше, ЗАВЕДЕ́НЦІЯ жарт., У́ЗУС книжн., РЕ́ГУЛА заст.; ЗАКО́Н, ЗА́ПОВІДЬ, ВИМО́ГА, КАНО́Н церк., книжн., УСТАНО́ВА заст. (загальноприйняте, перев. суворо дотримуване); ПРИ́НЦИП, ДЕВІ́З (основне, особливо важливе для однієї людини або групи, організації). --
Alex K 12:38, 21 листопада 2007 (UTC)
Забагато честі київським науковцям, які у побуті розмовляють іноземною, а їх перекладацьке вміння яскраво ілюструє наше телебачення наприклад "чашка чаю", так і хочеться відповісти кінцівкою з відомої байки Глазовового - Має бідна [корова] языка та немає мови. Виховані у ворожому мовному середовищі, якщо вони не іноземці, вони звичайно надають перевагу іншомовним словам, оскільки не вважають за потрібне вдаватися до словників і вишукувати українські відповідники.--Boyko 13:38, 21 листопада 2007 (UTC)
- По-перше, вікіпедія вимагає писати так як пишуть науковці, в тому числі київські. Слід використовувати терміни і переклади, які є в літературі (дивіться Вікіпедія:Іменування статей, вікіпедія не радить проводи Оригінальні дослідження).
- По-друге, слово девіз, давно вже українське і воно розміщене у тлумачних словниках української мови. ([1], [2])
- По-третє, на мою думку передавати українською китайське слово 年号 справа невдячна — це не девіз, і не гасло. Буквально воно означає "назва року (років)".
- Виходячи з трьох вищезазначих пунктів варто писати девіз — тому що так прийнято в літературі, це слово вже українське (хоча й запозичине) і воно всеодно не передає точного значення китайського слова 年号 так само як і "гасло".-- Alex K 13:52, 21 листопада 2007 (UTC)
Найголовніше правило науковця - НЕМА АВТОРИТЕТІВ!!! Це з свого досвіду, оскільки я переконався що чимало доків та кінів нашої науки жонглюють фактами, вибірково їх застосовують тощо. Я бачу Алеку Ви страждаєте києвоцентризмом, а це невдячна справа, згадайте б долю УГА, Варшавський договір 1920. У мене нема жодного пієтету до киян, чи правильніше кієвлян, бо знаходжуся серед них як на "Планеті мавп". До речі якщо Ви користувалися словниками радянського і незалежного часу то це не якісний показник. Треба зауживати дореволюційні та міжвоєнні словники, які були заборонені совєтами, які до речі круто почистили наш мовний запас після українізації. Звертайтеся завжди до прикладу М.Шашкевича та Руської Трійці. Вони розбудовували нашу мову не оглядаючись на киїські пагорби, і цим шляхом треба йти. Згадайте М.Грушевського, його виперли зі Львова за навязування своїх думок про хід української історії галицькі вчені. Скажу на останнє якщо Ви вважаєте спасибі і хороший чисто українськими словами чи то пак нормами літературної мови то мені з Вами не подорозі. Вправляйтеся й надалі у Вашому космополітичному світобаченні, побудові політичної, а не національної, української нації тощо. УКРАЇНА починається з кожного з нас, але не з Києва чи Львова, про Юзівку(Донецьк) чи Коцюбіїв(Хаджибей-Одесу) взагалі нема й мови. Я не є надто великий спеціаліст з історії Далекого Сходу, мене цікавлять борше (бойк. швидше) інші реґіони Азії, однак долучившись до Бохаю та СІСЯ я дбаю насамперед про український інтерес. Бохай займав частину майбутньої території Українського Зеленого Клину, а про тангутів було відомо нашим літописцям, ще у ХІІІ ст. Знову таки, до первинності у таблицях посмертних після прижиттєвих імен у корейських та китайських віках, згадані народи навіть мають відмінні від нас способи писання та читання - зверху до низу не кажучи про пару тисяч ієрогліфів, сліпо йти за традиціями інших народів не варто. Приклад - до християнства в українців був тілопальний обряд захорення, а тілопокладний був характерний для Близького Сходу чи то пак Родючого Півмісяця, де сформувалася дана релігія. Львів у середньовіччя за кожної повені страждав на моровицю (отруєння трупним ядом), оскільки всі цвинтарі у місті були навколо храмів, а розлита Полтва їх підмивала, несучи заражені води у людські криниці. Цю ситуацію рішуче виправили лише австрійці, які створили відомі тепер кладовища. Тобто не завжди варто довірятися чужим традиціям навіть якщо вони не суперечить природнім чинникам. Ви зауважили що ненго дослівно назва року, і Ви напевне думаєте що винятково винахід прогресивних ханьців. У Атенах, (може привильно Афіни???) та Спарті були подібні інститути - атенські архонти-епоніми та спартанські ефори-епоніми, за якими вони вели літочислення.--Boyko 10:39, 22 листопада 2007 (UTC)