Відкрити головне меню

Необхідні зауваженняРедагувати

Англійською ім'я записують як «Vera Rich» (Rich, Vera. «Portents and Images». London, 1963). Написання українського «Віра» як «Vira» не прийняте: можливо, внаслідок небажаних асоціаций через схожість з латинським vir — «чоловік».

У статті нічого не сказане про зміну імені.

Те, що написане нижче — належить бути у Вікіцитатах.

--В.Галушко (обговорення) 12:46, 21 липня 2016 (UTC)

Переклад для мене – це наче дзеркало...Редагувати

Інтерв’ю із Вірою Річ

Віра Річ – відомий англійський перекладач. Вона народилася в 1936 році, у Лондоні, у місті, що залишилося містом її дитинства на все життя, хоча вона подорожувала і працювала приблизно у 35 країнах (неточність пов’язані зі зміною кордонів!). Вона почала писати професійно в 15 років. У свої 69 це дуже енергійна, мудра, талановита, неймовірно працелюбна жінка ... і ще одне ... Ця жінка є дуже інтелігентною. Вона - перекладач поезії – дуже довго Віра Річ працювала над українською та білоруською поезіями (антологія білоруської поезії в перекладі англійською мовою “Як вода, як вогонь” (ЮНЕСКО, 1971 рік) була першою західноєвропейською мовою). Також пані Віра перекладала з польської, російської, чеської, хорватської, норвезької та іспанської мов. У 1997 році Національна українська спілка письменників нагородила її найвищою нагородою – премію імені Івана Франка. Колишня жертва радянської цензури, Віра Річ - активний поборник правди у літературі. Також вона є засновником і редактором Manifold Magazine of New Poetry. Тож я пропоную читачам наше інтерв'ю з цією великою жінкою, що присвятила своє життя поезії і світові перекладу... Але спочатку кілька слів про політику...


ДД. Пані Віро, що Ви могли б сказати про нагороду, яку отримав Віктор Ющенко під час свого останнього перебування в Лондоні?

ВР. Ця премія досить нова. І це, власне, був перший випадок в історії, коли нагородили премією від Королівського інституту. Таку нагороду отримують державі мужі, котрі зробили надзвичайно вагомий внесок у розбудову міжнародних відносин за попередній рік. Премією, як я вже сказала, нагороджує Королівський Інститут міжнародних відносин (Royal Institute of International Affairs), більш відомий в усьому світі як Chatham House. Саме в цьому приміщенні він і розташований. Інститут було засновано ще в 1920 році під королівською опікою. Це значить, що він є незалежним від урядового контролю. Члени цієї установи – люди, котрі є експертами в міжнародних відносинах. Крім звичайних членів, до яких належу і я Інститут також складається з наукових працівників, які проводять професійну експертизу і радять щодо висування визначних політиків, фінансистів. Далі експерти разом із керівним комітетом Інституту створюють список із шести кандидатів. Врешті цей бюлетень – подібно до бюлетенів, в яких голосують на звичайних виборах, – розсилають усім членам, щоб ті зробили свій вибір.


ДД. Чому саме Президент України Віктор Ющенко отримав цю премію?

ВР. Помаранчева революція мала надзвичайний вплив на громадську думку у Великобританії. Я могла спостерігати, як такий інтерес з’являвся не тільки в середовищі мас-медіа, а й серед тих, хто раніше взагалі особливо не цікавився Україною. Люди почали звертатися до мене, щоб отримати більше інформації про Україну... Британці свідомі вибору України під час президентських перегонів минулої осені. Звісно, це вибір України, але пересічного британця хвилювало те, щоб українці мали реальний шанс зробити свій вибір. Розумієте, пересічний британець навряд чи повзує те, що вибір українського Президента вплине на Великобританію... Але що турбувало кожного, – так це можливість для українців зробити свій вільний демократичний вибір. Звісно, для людей, які мають свій інтерес щодо України, програми кандидатів мали велике значення. І Ющенко на той час проголосив демократичні перетворення у країні. Він рішуче виступав проти корупції та за зближення із Заходом. Але що остаточно переконало членів Інституту зробити вибір на користь Ющенка, так це те, що директор Інститут Віктор Булмер-Томас (Victor Bulmer-Thomas) назвав Ющенка флагманом революції, який після Помаранчевої революції зумів спинити суперечності та конфлікти між Росією та Західною Європою. Але в той же час у цьому переліку було іще 5 дуже гідних кандидатів. Багато із країн Африки, оскільки ООН цей рік ООН оголосила “роком Африки”. Це, на мою думку, могло суттєво вплинути на вибір. Тож, допоки результати не були офіційно проголошені, я ні в чому не була впевнена щодо переможця (саме через той рік Африки!).


ДД. Я знаю, що Ви були також присутні під час зустрічі з Віктором Ющенком у Лондоні. Яке Ваше враження від атмосфери?

ВР. Президент Ющенко мав щільно спланований графік у Лондоні. Під час зустрічі він сфокусував основну увагу на український міжнародних відносинах – із відносинами з ООН тощо. І, звісно, він говорив про відставку Уряду Тимошенко. “Економіка наближалася до катастрофи”, - сказав Ющенко. “Отже, я був змушений обирати між командою та майбутнім України. І я вибрав майбутнє України”. Крім банкету, на якому він отримав нагороду, його головною публічною функцією стала лекцію в Chatham House. Ця лекція викликала такий інтерес з боку уряду, дипломатичного корпусу, представників мас-медіа... Тож було просто-таки неможливо запросити на лекцію когось, крім членів Chatham House. Президент говорив українською, і це здивувало багатьох, оскільки присутні очікували, що Ющенко буде розмовляти англійською (напевно, всі, крім мене!!!).

ДД. Я знаю, що Віктор Ющенко провів дві зустрічі під час свого візиту до Великобританії. І Ви мали унікальну можливість бути присутньою на обох зустрічах. Чи була якась різниця навіть, можливо, в атмосфері?

ВР. Друга зустріч, на якій я мала можливість бути присутня наступного дня, - з представниками української діаспори. Там було багато представників різних організацій українців у Великобританії. Я була єдиним не українцем під час тої зустрічі. Атмосфера була родинною. Президент говорив дуже природно, фокусуючи увагу на соціальних проблемах, які турбують кожного українця. Ющенко наголосив також, що сьогодні у Великобританії є дві діаспори – люди, які живуть тут іще після Другої світової війни, та молоді люди, студенти, які приїздять на навчання чи на заробітки до Королівства. На жаль, не всі молоді люди, які приїздять до Великобританії, знають про інфраструктуру, яку розбудували і розвинули їхні попередники. Але це велика допомога. Нове покоління має також розвивати інфраструктуру, яку витворили їхні батьки і діди, “тобто стара діаспора”. Під час Помаранчевої революції ці дві діаспори зійшлись разом. упродовж тих сімнадцяти діб, допоки ми чекали на рішення Конституційного Суду. Це було несподівано, спонтанно... Але так мало статися. Спочатку на ралі біля Довнінг стріт, щоб передати петицію Прем’єр-Міністру Великобританії Тоні Блеру. А далі це відбувалося щовечора перед пам’ятником Святого Володимира неподалік від Українського посольства. Представники діаспори подарували Ющенкові фотоальбом із подій Помаранчевої революції (це альбом з лондонськими ралі). Сподіваюсь, що незважаючи на обмаль часу, Президент України знайде хвильку погортати альбом хоч трохи.

ДД. Шановна пані Віро! Наскільки ми всі добре знаємо, Ви – прекрасний і талановитий перекладач. Як довго Ви працюєте у царині перекладу? Із якими матеріалами Вам доводилося працювати?

ВР. Я достеменно можу назвати дату, з якої розпочалася моя кар’єра перекладача – це 24 квітня 1956 року. В той час я навчалася у школі, і нас заохочували перекладати французькі та латинські вірші. Нам дозволяли самим обрати мову перекладу. Проте добре було, якби ми могли перекласти одночасно як зі французької, так і з латини. Власне, і надалі, вже навчаючись в університеті, я і там продовжувала перекладацьку роботу (курс англійської філології передбачав курси французької і латинської літератури перші 2 триместри). Так от, на моєму двадцятому дні народження (24 квітня 1956 року – прим. Д.Д.) одним із моїх друзів був і українець Володимир Микула, який на той час працював над своєю дисертацією. Так ось, на моєму дні народження мене попрохали перекласти одну поезію, а під кінець дня, коли гості вже збиралися йти, я пам’ятаю таку розмову: - Невже це правда, що ти можеш перекладати поезію? - Так, напевно. - І тобі це легко вдається? - Так. Мені здається, що так. - Ти не була б проти перекласти одну українську поезію, звісно, для публікації у журналі... - Так, добре. Але я... не знаю української мови. - Це не проблема. Ти вивчиш... Отже, послуговуючись словником і антологією поезії, я почала вивчати українську. Проте я також підтримувала теплі стосунки із білоруською спільнотою в Лондоні, і коли вони дізналися, що я перекладатиму для українського часопису, то вони запропонували мені перекладати ще й білоруською. Білоруси не знали, наскільки добрими були ті мої перші переклади (по-перше, на той час я була всього лише студенткою – не секрет, що багато хто зі студентів пишуть вірші, – а по-друге, вони не сподівалися, що хтось в такому віці може перейматися їхніми проблемами, піклуватися про їхню культуру), проте вони мені сказали, що, мовляв, “якщо українцям подобається твоя робота, то вона має дійсно бути доброю”. Таким чином, я почала перекладати ще й білоруською. Моїм першим надрукованим перекладом був “Пролог” до поеми Мойсей” Івана Франка. Він був надрукований в “Українському віснику”, який виходив у 1957 році тут у Лондоні. На сорокаріччя з дня цієї події Спілка письменників України нагородила мене премією імені І. Франка, чим я й досі дуже пишаюся). Моєю першою підбіркою перекладів стала збірка Тараса Шевченка, яка вийшла в 1961 році, коли відзначали річницю смерті великого українського поета. З того часу я почала працювати з українською, білоруською поезією, прозою, а також перекладами з польської, румунської, чеської, російської, давньоанглійської (хоча останні важко назвати перекладами), переклала цикл поезій з іспанської. І знову-таки я наголошую, що я ніколи не вивчала іспанської мови, проте на цьому наполягав автор поезій (Карлос Шерман). Отже, моїми найкращими підручниками були збірки поезій, словники тощо... На щастя, у мене були дуже хороші курси латинської і французької мов у школі. І вже зараз після того, як пройшло майже сорок років, як я закінчила відділення романської філології, я можу сказати, що то були вельми непогані переклади. А також я хочу сказати, що більше ніж сорок років я працювала на журналістській ниві на теренах Центральної і Східної Європи (ця робота також була пов’язана із величезною перекладацькою роботою).

ДД. Як на Вашу думку, чи важкою є праця перекладача? З яким труднощами Вам, як фахівцю, доводилося зіткнутися?

ВР. Я завжди у своїй роботі послуговувалася таким принципом: перекладач має створювати свою версію перекладу у максимально наближеній до тексту-оригіналу формі. Переклад має відтворювати як зміст, так і стиль оригіналу. Це означає, що, наприклад, у поезії мають бути збережені ритм, ритмомелодика, система римування, алітерації тощо. І також потрібно зберегти, я би назвала це, “спецефекти вірша” – особливості його стилю, тощо. Це насамперед професійна лексика, сленґ, жарґон, релігійна, академічна мови тощо. Насправді, можу Вас в цьому запевнити, жодний переклад не може бути досконалим. Проте я відкрила для себе те, що в багатьох випадках його можна дуже сильно наблизити до оригіналу. Зазвичай люди кажуть, що мої вимоги до перекладу просто-таки неймовірні, особливо на практиці. Але, як на мене, це нагадує типовий діалог: Я: Ви могли б пробігти милю менше ніж за 4 хвилини? Критик: Ні, звісно, ні. Я: Чи може хтось взагалі пробігти цю милю менше, ніж за 4 хвилини? Критик: Так. Напевно, найкращі олімпійські атлети могли б... Я: Геніально! Це я і мала на увазі. Саме ця остання фраза і може підсумувати мої попередні слова. Так само, як і олімпійські чемпіони, перекладач, маючи вроджений хист (талант від Бога, генетичну детермінованість...), має тренувати свої мовні якості так, як атлети тренують свої м’язи перед тим, як виступити на Олімпійських іграх. Все дуже просто. Слово має обростати новими конотаціями, розкривати перед перекладачем свій глибинний зміст. Слово повинно відкриватися у нових значення, нових ситуативних інваріантах. І це теж своєрідне тренування м’язів для перекладача. Він має працювати із мовою, із літературними текстами, щоб збагачувати себе новими словесними відтінками, щоб якнайточніше передати зміст і стиль кожного слова у творі. Я наведу Вам для простоти два приклади. У “Заповіті” Шевченка є ключове слово “окропіте”. Як перекласти його на англійську мову? Словники в такому випадку рекомендують вживати слова 'sprinkle' or 'spatter' (це щось на кшталт забризкувати, розпорошувати – Д.Д.), але знавці англійської мову зрозуміють, що ці слова мають трохи інший зміст. Отже, ці слова не задовольнили мене, тож я була змушена шукати щось нове. Кілька місяців я намагалася віднайти потрібне слово-образ, яке б змогло якнайточніше передати мовлення Шевченка у “Заповіті”. Я намагалася увійти в силове поле контексту і підтексту Шевченка, щоб звідти виринуло потрібне мені слово. І тоді я почала розуміти, що мені потрібне слово, яке використовують священики, щоб святою водою “окропити” тих, хто хоче наблизитися до Божої благодаті, відчути Божий дух у собі. Це мало б символізувати духовне очищення. І далі відбулося те, що я називаю словом “Еврика...”. Я знайшла, що 1500 років тому в англійській мові було потрібне мені слово. Згідно з лінгвістичними дослідженнями, це слово прийшло в англійську мову від мови “германських племен”. В Старій англійській мові (англосаксонській) це слово звучить як 'bletsian'. А далі ще в 597 році це “поганське” слово піддалося процесові християнізації і перетворилося на слово ‘bless’ (“благословити” в українські мові – Д.Д.). Саме цим словом і дотепер послуговуються священики, саме це сово я і намагалася віднайти. І, на щастя, знайшла... Але це не така вже і легка праця, як ви могли помітити. Якщо наші скандинавські сусіди читають ранні літературні пам’ятки без великих зусиль. То ми, англійці, маємо певні труднощі із літературою, яку датовано раніше, ніж XVI століттям. Дж. Чосера ще можна читати (XIV століття), якщо мати спеціальний глосарій, словник його лексики, але все, що було написано іще раніше, то це фактично закрита книга для не фахівця. Так от, і до чого я, власне, веду? А до того, що мені довелося віднайти для свого перекладу слово, яке знає невеличка група людей сьогодні, яке ледь не загубилося в історичному вирі подій... Це, я вам скажу, досить-таки важка і марудна праця. Проте для перекладача головне – це результат. Далі я вирішала проекспериментувати із перекладом “Заповіту” на моїх друзях. І, мушу вас запевнити, слово 'bless' спрацювало. Цей приклад, напевно, можна було б зарахувати до прикладу історичної пам’яті, яка є в кожному з нас, ця пам’ять базується на наших генах, але не знаю, чи дійсно це так. Саме це слово (‘bless’ – прим. Д.Д.) і допомогло мені зберегти ідіолект Шевченка, якнайточніше перекласти його Заповіт” на англійську мову. Погодьтеся, це вельми відповідальне заняття. Наведу Вам іще один приклад з моєї останньої книжки “Вірші на Свободу – рефлексії для Білорусі” ('Poems on Liberty - reflections for Belarus'), яку було видано за підтримки радіо “Свободи” в Європі. (Radio Free Europe/Radio Liberty). В деяких випадках мені доводилось мати справу з білоруським словом “kasciol”. Словник подає, що це, звісно, “католицький храм”. Проте в поемі це слово має дещо інше значення. Так в одному вірші у строфі “U kasciole Sviatej Hanny” це слово вжито замість собору Св. Анни у Вільнюсі. Власне, це місто має своє символічне значення для білорусів. Для білоруського читача, навіть якщо він ніколи не був у Вільнюсі, цей готичний собор він добре знає з різних світлин, листівок тощо. А як в такому разі бути із англійськими читачами? Для англійців це слово не матиме такого значення, яке воно має для білорусів. Воно може просто увести ї в оману. Річ у тому, що внаслідок Реформації всі готичні середньовічні зокрема в Англії зараз належать англіканській церкві. Проте у ХІХ столітті, коли закони поти католицизму були відмінені, готична архітектура почала знову входити в моду. Значна частина споруд була побудована у так званому стилі “Вікторіанської готики”. Незважаючи на це, побудувати d циьому стилі було дуже дорого... і Католицьке товариство мало дуже небагато грошей. Навіть Католицький Вестмінстерський Кафедральний собор був споруджений у візантійському стилі із цегли, а не каменю, щоб таким чином зменшити витрати. Отже, досить невелика кількість готичних церков в Англії. Так от, врешті я прийшла до висновку що рядок 'U kasciole Sviatej Hanny' (“У костьолі Св. Анни” – прим. Д.Д.) варто було б перекласти як “В готичному храмі Св. Анни” (“In the Gothic church of St Anne”). Саме через те, що цей рядок мусить викликати в уяві читачів образ середньовічного готичного храму. Принаймні саме із цим асоціюється білоруська строфа цього вірші. І знову, як бачите, довелося провести чималу дослідницьку роботу, щоб врешті винайти потрібне слово. Напевно, я втомила вас такою догою відповіддю. Ваше наступне запитання, Дмитре?

ДД. Добре, я зрозумів. А тепер повернімося до Вашого конфлікту, пов’язаного із білорусько літературою, а точніше, з Вашими перекладами. У manifoldeurope newsletter Ви написали, що це війна, в якій зачепили вашу репутацію як перекладача. Так що, власне, сталося?

ВР. Мої проблеми з Білорусієї розпочалися іще в 1971-72 роках. Так в 1971 році, там вперше з'являвся том перекладів білоруської поезії на західноєвропейську мову переклади –збірка “Як вода, як вогонь” (“Як вада, як агонь” – білоруською). Це вихід книжки перекладів відбувся під патронатом UNESCO. Після того, як декілька місяців, Москвський Главліт (московський, не мінський), що вимагав, щоб ця збірка була розсипана, знищена, оскільки моє переднє слово не було узгоджено із політикою партії, яка визначала совєтські стандарти. На противагу мені раптово з’явилися нові переклади, автором яких став маловідомий Волтер Мей (Walter May), переклади якого ( і сьогодні я можу про це казати з усіє відповідальністю)були зроблені через посередництв російської мови. Тобто білоруського колориту там було дуже і дуже мало. Ці переклади взагалі не мали жодної мистецької ваги, про якість я вже і не казатиму. Але, звісно, мої переклади стали до вподоби білорусам. Так от, у квітні я дізналася, що ЮНЕСКО розпочало проект щодо створення СD диску “Білоруська поезія англійською мовою” (паралельно мають подаватися тексти оригінали). Я здивувалася, оскільки мені про це ніхто нічого не сказав. І збиралися розмістити переклади саме Волтера Мея, а не мої. А переклади прози – інших радянських перекладачів... Ви уявляєте, чого б був вартий цей диск? Та й що взагалі може з цього вийти? Мене просто жах обіймає, коли я це уявляю. Ці переклади взагалі вже застаріли, та й це переклади це, а калькування (не забувайте, що через російське посередництво)! У мене склалося враження, що мене навмисно хотіли усунути від цієї справи. Але коли я дізналася і почала бити в усі дзвони, вирішили, що мої переклади також обов’язково мають бути розміщені. Ви розумієте, мені дали декілька тижнів, щоб оновити переклади, звірити їх тощо! Крім того, текст потрібно грамотно і кваліфіковано вичитати, щоб просто уникнути звичайних помилок (це ж кілька сотень сторінок!). За цей час автори теж трохи змінили свої вірші (додали нові строфи, замінили слова тощо). Я ж мала трохи більше дох тижнів, щоб зробити всю цю роботу. Як на мене, в такому проекті, як цей, потрібно дуже ретельно все продумати, щоб створити дійсно якісний продукт, усе врахувати. Мені ж просто не дали часу, щоб підготувати якісні переклади. Але хтось “згори” постановив, що у цього проекту раптом залишилося всього кілька тижнів для завершення. Я розглядаю це просто-таки як спробу вилучити мої переклади з білоруського літературного ринку. Це політика.

ДД. А чи знаходите Ви такий проект із СД диском перспективним? Як на мене, варто було б трохи почекати, щоб врешті отримати якісний продукт?

ВР. Безперечно... Я повістю погоджуюсь із вами. Просто-таки зараз немає жодної причини для того, щоб так квапитися, наскільки мені це відомо – н має жодної важливої річниці чи ювілею... І тільки наступного року в Білорусії свідкуватиметься річниця літературного відродження, пов’язаного із Рухом наша Ніва...” і як на мене, є дуже багато часу, щоб до того часу зробити цей диск, якщо усі матеріали будуть зібрані принаймні у вересні. Немає ніяких об’єктивних причин, які б могли настільки вплинути на хід цього процесу. Єдине, що може це пояснювати, так це прагнення використати переклади виключно “радянської” перекладацької “еліти”... Випадково ми дізналися, що Білоруське посольство у Лондоні мало відомості про цей диск іще рік тому... Але лист якимсь чином загубився серед файлів у Посольстві. Це досить-так дивна поведінка з боку Посольства. Джудіт Відал-Хал, редакторка журналу 'Index on Censorship' , впевнена, що тут є певний політичний підтекст. Вона сказала, що, зазвичай, Посольства не гублять файли такого значення для підтримки національної культури. І я з нею в цьому плані повністю погоджуюсь.

ДД. Отже, ви бачите тут політичні мотиви?

ВР. Так, кілька моїх статей у журналі “Times Higher Education Supplement” були досить критичними щодо політичного режиму у Білорусії, який створив пан Лукашенко. І це зокрема пов’язано із закриттям Ліцею гуманітарних наук, закриттям Європейського університету гуманітарних наук, політичною цензурою академічних досліджень тощо. Я могла і далі продовжувати цей перелік. І я не певна, що мій досвід спостерігача на виборах в Україні має суттєво підняти імідж Білорусії в моїх очах. Єдина різниця між політикою в царині літератури в 1972 році і сьогодні полягає втому, що сьогодні мені просто-таки важки вийти “літературного канону” у своєму творі. І моя співпраця із українською літературою, численні літературні переклади, які сьогодні є досить відомими в Україні (переклади Шевченка, Франка, Лесі Українки), просто-таки унеможливлюють для Білорусії спробу не помітити моєї роботи із білоруськими текстами (як-не-як, про роботу людини, яка здобула премію імені Івана Франка, важко сказати, що вона погана!). Що ж, мені ж краще, якщо вони хочуть виключити мене з гри шляхом відмови у спілкуванні зі мною, щоб врешті “розставити усі крапки над і”. Принаймні я зробила усе можливе для того, щоб люди з усього світу могли відкрити для себе світ білоруської літератури.

ДД. А що ви могли б сказати про політичний режим в Україні після Помаранчевої революції?

ВР. В англійській мові є таке дуже цікаве прислів’я – свідчення смачного пудингу в процесі його з’їдання. І поки що політичний режим Віктора Ющенка є дуже смачним і запашним для мене... Я і дуже щаслива з того, що мала можливість у якості волонтера допомогти українцям і Україні зробити чесний і правильний вибір у майбутнє. Демократичний вибір насамперед... А як поет, я була дуже щасливою через те, що хтось міг би назвати літературним виміром Помаранчевої революції. Це була дуже прекрасна пісня Оксани Білозір “Колір сонця!” (просто чудові вірші!), яку я й досі не можу читати без плачу. В ній український та російський голоси висловлювали своє почуття любові до України двома мовами. Але найприємніше було дізнатися, що велика українська поетеса Ліна Костенко (я дуже високо ціную її поетичний доробок та із нетерпінням чекаю на її нові речі!) була також на боці Віктора Ющенка, тобто України, тобто демократії під час цих виборів. Це багато про що говорить мені. Ліна Костенко – це український камертон правди. А також величезною є роль у Помаранчевій революції Києво-Могилянської академії! Про це теж не слід забувати. Та й недаремно Ліна Костенко – почесний професор саме цього закладу!

ДД. Отже, пані Віро, література і політика – чи мають (або чи є – прим. Д.Д.) вони поряд? Чи відображає література, стан її розвитку тощо політичну ситуацію у країні?

ВР. Я переконана, що будь-який митець відреагує на ту несправедливість, порушення, вакханалію, яку він бачить навколо себе. Митець – це теж суспільна істота... І ця реакція, це занепокоєння і є тим політичним моментом, про який ви кажете.

ДД. Пані Віро, скажіть, а в чому для Вас полягає талановитий переклад? Розкрийте суть цього поняття? Щ створює переклад талановитим?

ВР. Якщо ви маєте на увазі інших перекладачів англійською мовою, то величезний вплив на мою працю свого часу мала Дороті Сеєрс (Dorothy Sayers), яка переклала “Божественну комедію” Данте Аліґ’єрі. Ця робота побачила світ у п’ятдесятих роках. Пані Сеєрс послуговувалася тими ж принципами, що й я, - робити все можливе заради збереження рими та ритму, тобто еквілінеарності та еквіритмічності... На теренах Центрально-Східної Європи є прекрасний угорський перекладач Петро Золлман (Peter Zollman) та дуже талановитий перекладач Ноель Кларк. Ви знаєте, це люди, які перекладали з угорської та польської на англійську, але, що цікаво, доктор Кларк був англійцем. І знаєте, його переклади просто дивовижні. Я також хотіла б згадати тут і відомого перекладача Норвіда (Norwid), я, власне, переклала кілька його ліричних творів наприкінці шістдесятих. Свого часу я перекладала також кількох андеграундних поетів кінця 70-х років. Як я вже казала, доктор Кларк перекладав з польської іще раніше, ніж я (мушу сказати, що я зробила кілька перекладів, бо мене просто попросили їх зробити!). Отже, після того, як я прочитала кілька перекладів я вирішила залишити польську літературу для нього (маючи надію, що пан Ноель не буде переходити через мій кордон східнослов’янської літератури…). На жаль, доктор Ноель Кларк пішов з життя минулого грудня. Вічна йому пам’ять! Отже ... якщо мої білоруські та українські зобов'язання залишать мені трохи часу, я можу добре ризикнути вирушити на захід до Польщі... Проте, моя теперішня завантаженість (перевантаженість!) перетворює сьогодні мої думки на грайливу фантазію, на щось неправдоподібне і ефемерне... поки що.

ДД, А тепер, якщо можна, не могли б Ви кілька слів сказати про роботу над перекладами видатної української поетеси Ліни Костенко? Чи важко було працювати над поезією цієї жінки?

ВР. Вперше я почала працювати з творами Ліни Костенко ще у 60-их роках. Потім був проект, пов’язаний із перекладом антології творчості шістдесятників... В силу різних причин, це так і не здійснилося. Але я дійсно тоді переклала велику кількість її віршів, які я знайшла надзвичайно витонченими, багатогранними... – і високохудожніми... Таке сприйняття віршів, звичайно, є величезним поштовхом до перекладу… Раптово у 2000 році, коли йшла робота над антологією української поезії ХХ сторіччя, я надіслала свої версії перекладу поезії Ліни Костенко..., але упорядники надали перевагу деяким досить слабким версіям із США (я маю на увазі переклади М. Найдана та інших) - які були не в змозі зберегти ту витончену форму й ритмомелодику оригіналу. Упорядник пояснив мені це тим, що “американці не розуміють рими”. Потім ця ж людина намагалася настільки ж невдало перекласти мій вірш “Пролог” українською... Цей вірш було написана в 1990 році як відповідь на політичні зміни в Україні та СРСР... Перша строфа читається так: Be swift, my friends, be swift, When storm-clouds thin, and sunfire-floods the rift, When the first green pierces the winter drift, Eager to grasp the future's slightest gift - Be swift Тут мої образи апелюють до першовитоків найрідніших речей – на першому плані рослини, що прокидаються після зими, - на другому плані – яскрава смужка на небі... Це той символ, щоб кожний був певен, що десь за темними хмарами сіяє сонце... Але перекладач переклав це як звичайне сонце, що сяє над зеленим лісом ... Це дало врешті цілком неправильне, викривлене уявлення.


ДД. Безсумнівно, Ви сьогодні є одним із найкращих перекладачів у Британії. Чи не могли б Ви дати універсальної поради: що потрібно для того, щоб стати професійним перекладачем?

ВР. Мені дається, що я вже відповіла на це... В будь-якому виді мистецтва потрібно мати талант від Бога і, що найважливіше, має бути поетичний інсайт, потрібно мати дуже тонке відчуття слів... Аристотель пише про це у “Поетиці”: “Інсайт (він називає це як “метафора”) – це єдина річ, якої не можна навчитися. Все інше – це результат сумлінної праці, вивчення мови, мистецька практика тощо... А також перекладач мусить мати здатність ховати себе у перекладі, не вставляти свої слова, свої думки тощо. Переклад – ц немовбито вікно, крізь яке мусить сяяти світло твору-оригіналу. І це віконце має бути створено із найчистішого у світі скла. І це те, що перетворює переклад а мистецтво Це те, чого не може дати комп’ютерне перекладання. Комп’ютер –це запрограмована машина. А ми мусимо працювати із актом творчого осяяння. Я сподіваюсь, ви, Дмитре, знаєте багато анекдотів із приводу комп’ютерного перекладу, зокрема про переклад англійських прислів’ї російською чи українською мовами. Наприклад, “Out of sight, out of mind” (українською – повністю викинути зі свого життя когось, забути про когось – прим. Д.Д.) комп’ютер перекладає як “телепень-невидимка”. І таких прикладів можна навести чимало.

ДД. Чи можете Ви зараз сказати, що Україна після політичного оновлення, найближчим часом матиме свій новий духовний, літературний Ренесанс?

ВР. Ви знаєте, я не пророк... Але, я переконана, що щось нове в політичному, суспільному житті країни завжди матиме свої позитивні наслідки, тобто це, як на мене, позначиться на літературному дискурсі. Це має призвести до нового покоління літераторів яз якісно іншим світобаченням, іншими проблемами тощо. Як на мене, в Україні сьогодні є всі передумови для цього. Помаранчева революція – це, безсумнівно, новий старт в життя України. Єдине, що мене непокоїть, так це зневага до західної культури через те, що ці люди є споживачами її неякісної, наприклад, поп-культури, а не по-справжньому високої класичної європейської культури. Україна має бути відкритою для всіх країн. Я би далі хотіла процитувати “Посланіє..” Шевченка у власному перекладі англійською мовою. Study then and learn Thoroughly the foreign things, But do not shun your own...'

ДД. А чи важко Вам було перекладати з таких не близьких, не споріднених мов, як українська на англійську чи з польської на англійську Чи вдається в такому разі зберегти оту еквілінеарність та еквіритмічність? Із чим для Вас сьогодні асоціюється слово “переклад”?

ВР. Ви знаєте, не важко, якщо ти, звісно, професіонал. Переклад для мене асоціюється зі словами “передача, трансмісія, перенесення”. Це перехід променя світла крізь гранульовану склянку, це перенесення радіохвильового сигналу, при чому сам сигнал треба підсилити, а усі “шуми” зменшити, наскільки це можливо...

ДД. Я знаю, що багато талановитих людей не люблять подібних запитань, проте... Які Ваші плани на майбутнє? У Вас як-не-як ювілей наступного року. Який подарунок Ви хотіли б для себе зробити?

ВР. Ви знаєте, мій день народження має місце за два дні до страшної події для цілого світу – трагедії на Чорнобильській АЕС. Наступного року ми відзначатимемо його двадцяту річницю! Це величезна пересторога людству, це той трагічний кадр нашої історії, який навряд чи коли зможе загоїтися... Це постійна пам’ять-рана. Ліна Костенко дуже багато і дуже правильно про це написала. Та й не тільки написала. Вона жила в тій зоні відчуження, а це багато про що говорить! Наступного року я маю багато річниць та видатних дат в Білорусії та Україні. Я мушу багато чого зробити... Але, якщо вдасться, то я би дуже хотіла провести кілька святкувань із моїми друзями в Україні – у Києві та Львові... І, звісно, якщо мене не оголосять цілковито “персоною non grata” у Мінську...

ДД. І насамкінець... А в чому для Вас полягає вічність перекладу?

ВР. Вічність... Дмитре, Ви знаєте, в моєму віці вічність є настільки близькою, але я ще маю дуже багато роботи, яку мушу виконати перед тим, як устрінусь із Небесним Янголом ч Св. Петром... У мене є один нічний кошмар... На небесах мені доведеться відповідати не тільки перед сонмом янголів за свої земні гріхи, а й перед моїми авторами, яких я не встигла перекласти...


Дмитро Дроздовський, студент Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Translation for me means 'transmission'…Редагувати

Interview with Vera Rich

Vera Rich is a very talented and well-know English translator. She was born in 1936, in London, which has remained her home-city throughout her life, though she has travelled and worked in, to date, around 35 countries (the vagueness is due to changes of frontiers!). She began writing professionally at the age of 15, and has been a full time writer and translator since leaving university. In her 69 she is very energetic, quick-witted, has a good sense of humour… and one more… This woman is very intelligent. She is a translator of poetry - in particular from Ukrainian and Belarusian (her anthology of Belarusian poetry in translation 'Like Water, Like Fire', UNESCO, 1971, was the first in any West European language) and also on occasion, Polish, Russian, Czech, Croatian, Old Norse, and Spanish. To the best of her knowledge, there are currently two PhD students writing their dissertations on her translations. In 1997, the Ukrainian Union of Writers awarded her their highest honour open to a foreigner - the Ivan Franko Prize, in recognition of 40 years service to Ukrainian literature. Being a former victim of (Soviet) censorship, she is an active campaigner for freedom of speech and contributes regularly to 'Index on Censorship'. She is also a founder and editor of Manifold Magazine of New Poetry. And this is our interview with this great woman who has devoted her life to the poetry lend and translation world…

DD. Dear Vera, as far as we know, you are a well-known translator. How many years you have been working with this? What materials have you worked with?

VR. I can tell you to the exact day when my career as a translator began - 24 April 1956 . When I had been at school, and had to translate French or Latin poetry,. we were allowed - indeed encouraged, to do it into verse, if we could, and I continued doing this when I was at university. (The course in English philology included French and Latin literature for the first two terms). The day I mentioned was my 20th birthday; and I had a tea-party for some of my friends - who included a Ukrainian 'mature student', Volodymyr Mykula, who was writing a post-graduate dissertation. During the party, someone mentioned that I translated poetry, and at the end of the afternoon, when people were leaving, we had a conversation that, as I remember it, ran something like this: VM: Is it true you can translate poetry into poetry? VR: Well, yes!... VM: Are you any good at it? VR: Well,....I think so... VM: How would you like to translate Ukrainian poetry? For publication, I mean.... VR: Well, fine... only I don't know Ukrainian... VM: That's no problem... You can learn! So, using an anthology and a dictionary he gave me (both of which long since fell to pieces from hard usage... I 'learned'!) I was already friendly with the Belarusian community in London...and when they realized I was translating for the Ukrainians , they wanted to know why I had not offered to do Belarusian poetry too... 'But I told you I write poetry and can translate it' I said, 'but you didn't seem interested!' 'Well, yes.. but all students write what they consider is poetry! How were we to know you were any good? But if the Ukrainians want your work... you must be good!' So I started working on Belarusian too... My first published translation was Ivan Franko's 'Prologue' to Moses, which appeared in The Ukrainian Review in 1957... (It was on the 40th anniversary of this event that in 1997 your Union of Writers gave me their Ivan Franko prize for services to Ukrainian literature... an award of which I am extremely proud!) My first major work of translation was a collection of Shevchenko's poems which came out in 1961, for the centenary of his death... Since then I have worked extensively on Ukrainian and Belarusian poetry and artistic prose... also literary translations from Polish, Romanian, Czech, Russian, Old Norse... modernisations of Old English (these last should not be called 'translations' for one cannot translate a language into itself) - and one cycle of poems from Spanish... again, a language I had never studied... but the author (the late Carlos Sherman), insisted that I was the only translator he wanted! Luckily, we had had very good Latin and French teaching at school, which after more than 40 years, was still engrained in my memory, and with what I knew of comparative Romance philology, and the best Spanish-English dictionary I could afford to buy, everything went very well!) And, of course, since one cannot, alas, earn one's living by poetry, for more than 40 years I have supported myself by non-literary translations and journalism focussed on Central and Eastern Europe (which also involves a great deal of translation work).

DD. Is it a difficult task to translate? What are the typical problems you've faced with?

VR. I have always worked on the principle that a translator should always reproduce as closely as possible, not only the meaning of the source-work but also the style. This means in poetry reproducing the rhythm, rhymescheme, alliteration, etc. It also means reproducing any 'special effects' -- e.g. use of a special style of language - slang, professional jargon, 'religious', legalistic, academic, etc... Naturally, no translation can ever be perfect. However, I have found that it is possible in most cases to get something very close to the effect of the original... Often people tell me that my 'working principles' are impossible to put into practice. This triggers the following typical dialogue: VR :'Can you run a mile in less than four minutes? Critic: No, of course not! VR: Can anyone run a mile in less than four minutes? Critic: Well, of course... top Olympic athletes can!!! VR: Precisely!..... Which may sound presumptious on my part... but is not intended so. For just as with Olympic athletes, skill in translation is a matter not only of inborn ability (whether one calls it a gift from God or genetic inheritance) but also, like the Olympic runners' speed and physique, requires, plus constant practice and training - in my case, language skills both in the source language and in English itself (for not only is English itself constantly evolving, so that words take on new connotations or even change meaning in the course of time), and also in what may be termed the artistic and cultural connotations of words in both source language and English. To give you two example of what I mean... In Shevchenko's 'Zapovit' a key word is 'okropyty'.. How to render this into English? Dictionary definitions would suggest such terms as 'sprinkle' or 'spatter'? However, these did not seem to me satisfactory. 'Spattering' something with blood suggests an involuntary, accidental process (e.g. in wet weather a passing car can 'spatter' pedestrians with mud'). 'Sprinkle' is a deliberate action, but suggests rather the action of a housewife damping linen before ironing it... And these seemed completely unsatisfactory images to me... and for many months I struggled to find the appropriate word... What was needed was something with solemn overtones, hieratic even... For it seemed to be that Shevchenko was calling on his compatriots to - as it were - consecrate their freedom with the blood of their enemies... so that one needed a word that recalled what a priest does with holy water to consecrate something to the service of God, or to symbolise the cleansing of the worshippers.. A word, in fact, that means to make something holy or consecrate by casting upon it drops of water... or in the context of Zapovit, blood... And then suddenly.. what I call the 'Eureka moment'... For I recalled that there exists a word in English which - 1500 years ago - had meant to make something holy by casting upon it the blood from (pagan) sacrifices! According to the philologists, this word would have been derived from a 'primitive Germanic' *blodsigian' (the asterisk denotes that the word is only a scholarly reconstruction!). In Old English (Anglo-Saxon) this word is recorded as 'bletsian' . And, at the Conversion, this word, like certain other pagan terms, was Christianized, and used to describe what a Christian priest does with holy water... and so comes down to us as the modern English 'bless'... However, unlike our Scandinavian cousins who can read the earliest literatures of their countries with no great difficulty, native speakers of English by and large have difficulty in reading anything written earlier than the 16th century. Chaucer (late 14th century) is just about possible - using a special glossary -... but anything earlier is, literally, a closed book to the non-specialist. So, could I, dared I, use a rendering based on a knowledge of Old English - a knowledge which only a tiny fraction of readers would share? Well, I tried my draft version of Zapovit on various non-Ukrainian friends and contacts... of various levels of education and types of background - without explaining the reasons for my choice of word... and 'bless' clearly worked for them. Jung would have attibuted this to ancestral race-memory... but although all 'born' anglophones, not all of them were English descended!... But no matter why, 'bless' clearly was a viable rendering for the modern non-philological anglophone. To take another example, in my most recent book, 'Poems on Liberty - reflections for Belarus', which was published last year by 'rferl' (Radio Free Europe/Radio Liberty), in several poems I had to deal with the Belarusian word kasciol. The 'dictionary' meaning of this is, of course 'Roman Catholic church'. However, in one poem the kasciol in question is the church of St Anne in Vilnius - a city of considerable symbolic significance to Belarusians. To a Belarusian reader, even if he/she has never visited Vilnius, this church will be well-known from photographs and literary allusions as a magnificent example of Gothic architecture, and the opening words of this poem ' U kasciole Sviatej Hanny' would at once evoke the image and connotations which the poet had in mind. But for an English reader 'In the church of St Anne' would not evoke any specific image, while 'In the Catholic church of St Anne' would be positively misleading. For, owing to the Reformation, all genuine (i.e. mediaeval) Gothic churches in England, now belong to the Church of England. Moreover, although in the 19th century - just at the time that the laws against Catholicism were repealed in the UK, the Gothic architecture came back into fashion again, and a number of churches and other public buildings were built in the so-called 'Victorian Gothic', this style was not generally used for the new Catholic churches that were being built. For one thing, it was expensive - in England, the 'old' Catholic families, even the most aristocratic, had been impoverished by three centuries of financial penalties imposed for their faith, and the main part of the Catholic community - deriving from various waves of immigrants - French, Italian, Irish, were... like most immigrant, likewise mainly poor. Even Westminster Cathedral (the Catholic Metropolitan cathedral of England and Wales), bui lt at the turn of the 19th/20th centuries, was built, not in Gothic style and stone, but (more economically) in Byzantine style and red-brick... Also, there may well have been a subtext of both hope ('one day England will return to the Catholic faith and we shall get our "real" Gothic churches back') and/or discretion ('Well, thank God... and parliament ... we are allowed our own churches now, but it would not really be appropriate or polite to build them in a style that might seem to challenge those of the Anglicans'). Whatever the reason, there are very few Gothic (or pseudo-Gothic) Catholic churches in England... hence to ensure that the translation has the correct impact, it seemed to me necessary to render U kastsiolie Sviatey Hanny' as 'In the Gothic church of St Anne'. Another poem in the same collection begins: 'Nia plach, paet, /kali nie zyviesh/ ni u tsarkvie, ni kastsiolie, ni u pahadzie. Here the juxtaposition of tsarkva and kastsiol clearly uses the ideas of Orthodox and Catholic church buildings to typify the whole range of Christian belief - just as the pagoda symbolizes non-Christian shrines and hence non-Christian faiths. But in England, the traditional expression symbolizing the whole range of Christian belief is 'church and chapel' which historically refers to the two main post-Reformation traditions in England Anglicanism (church) and the dissenting Protestants (chapel). Nevertheless, since 'church and chapel' is now a fixed formulaic expression in English, and since the underlying meaning of the original is the whole spectrum of Christian worship (as typified by reference to the two, locally mainstream, Christian traditions), 'church and chapel' here seemed the most appropriate rendering in this specific context of the range indicated by 'tsarkva' i 'kastsiol'. But perhaps I am boring you with so much detail.. So shall we go on to your next question…

DD. Ok, could you say more about the conflict, you have been involved, connected with the Belarusian literature and your translations? As you wrote in Manifold Europe newsletter, this was 'a fight for your professional reputation'. What has exactly happened?

VR. My problems with Belarus have their roots in 1971-72. In 1971, there appeared the first-ever volume translations from Belarusian poetry, in a Western language. - 'Like Water Like Fire'. This was produced under the auspices of UNESCO. After a few months, the Moscow Glavlit (Moscow, not Minsk), demanded that LWLF should be withdrawn and destroyed, since my preface, notes etc were not politically correct by Soviet standards. As a counter balance, a new anthology of translations was produced - the translator was someone called Walter May (a name no one had heard of), whose versions were clearly done through a Russian intermediate text, and which contain many ludicrous mistakes....and have no artistic quality. Of course, post 1991, my translations - and the remaining copies of LWLF, were in favour in Belarus again. However, in April I learned by chance that UNESCO were bringing out a CD of B.lit in English. (parallel text with the original) I was very surprised that I had not been told about this.. The translations scheduled to be included were Walter May's feeble attempt at poetry plus translations of prose by other Sovet translators - who again appeared to have no knowledge of the B. language nor skills in English. It seemed that no one wanted me to know about the CD until, it was produced... But since I did find out and made a fuss, it was agreed that my translations would also be included... However, I was given insufficient time to prepare the texts for inclusion... Many of the authors of the Soviet period have, in the past few years made substantial changes to their texts... and these should be included... However, someone high up imposed what appears to be a completely arbitrary deadline for the delivery of material... which, for someone with a suspicious mind, could be viewed as another attempt to 'lose' my work from the literary canon...

DD. And do you find this project with CD perspective? I think that it's better to wait some weeks ro have a good CD than to have soviet translations there?

VR. Of course... I totally agree with you... There is no reason for the hurry that I can see.... The next big Belarusian literary anniversary is 1906 - the centenary of the literary revival associated with the 'Nasha Niva movement'... and there would be plenty of time to do the CD for that date if the material were delivered at, say, the beginning of September. The only reason we can see for the hurry is to provide an excuse for using only 'Soviet' stuff... Incidentally, we learned that the Belarusian embassy in London were told about the projected CD a year ago... but that the letter was somehow lost or forgotten in the embassy files... This seems a strange way for embassies to behave... Judith Vidal Hall, the editor of the journal 'Index on Censorship' is quite sure that there is some kind of political subtext to the whole affair... As she pointed out - Embassies do not, normally, 'lose' or 'forget' matters of importance to the image of their national culture!

DD. And do you see any political reason here?

VR. Well, some of my recent articles in the Times Higher Education Supplement have been rather critical of the Belarusian regime... dealing with the closure of the (independent Belarusian-laugh) Humanities Lyceum, closure of the European Humanities University, replacement of elected Rectors by people chosen by the President, political censorship of academic research... etc, etc... And I do not suppose my election monitoring in Ukraine would improve my image in the eyes of the Belarusian regime... However, the difference between now and 1972 is that it would be far more difficult nowadays to write me completely out of the literary canon... there are far too many people worldwide now watching for censorship... and the fact that my work is now well-respected in Ukraine makes it more difficult for Belarusians to denigrate it. Far better - if they want to exclude me.. to do it by a chain of unfortunate failures in communication! DD. And what can you say about the Ukrainian regime after the Orange revolution?

VR. Well, as we say in English, 'the proof of the pudding is in the eating'... but so far the Yushchenko regime tastes very good to me... And I am very pleased that I was able - as a volunteer election monitor - to do something to help Ukrainian democracy on its way... And - as a poet, I was particularly happy at what one may call the literary dimension of the Orange Revolution... There was one wonderful song/poem which even now I cannot read without weeping... the one in which a Ukrainian speaker and Russian speaker sing in turn with the same message of love for Ukraine in both languages. But best of all was to know that Lina Kostenko, a poet whose work I greatly admire, was also involved in the Revolution...

DD. And very typical question - art and political situation: are they connected? Might they be connected? Does the literary situation in the country represent the political situation?

VR. I think that any true artist will inevitably become concerned about what he or she sees as injustice and exploitation... and will is some way express that concern in his or her work... And such concern is - or should be - the basic reality of politics.

DD. Dear Vera, could you say, what is a talented translation for you?

VR. If you mean the work of other translators... well, a formative influence on my work was the Dorothy Sayers translation of Dante's Divine Comedy - which was published in the 1960s, and which used the same approach that I do - namely, preserving the rhyme and rhythm as well as aiming at line-for-line accuracy... In the Central/East European field, I have a great admiration for Peter Zollman's translations from Hungarianm and Noel Clark's from Polish... in fact I admire Noel's work so much that I decided that, although in the past I had done some translations from Norwid and one or two of the 'underground' poets of the late 1970s, in general I would leave Polish literature to Noel for his lifetime (on the understanding that he would not cross the frontier into 'my' East Slav territory.... Alas, that constraint no longer holds... for Noel (vichna jomu pamiat) passed away last December... So ... if my Belarusian and Ukrainian commitments leave me time, I may well venture westward occasionally into Polish... However, my current work-load makes that seem unlikely for the foreseeable future...

DD. And what about Lina Kostenko's translations? Was it difficult to work with this woman's poetry?

VR. I first came into contact with Lina Kostenko's work in the 1960s. There was a project then to translate an anthology of poems of the '60s' group... For various reasons, this did not materialize. But I did at that time translate a number of her poems, which I found extremely subtle and with many layers of meaning - as well as great technical mastery... This, of course, made them challenging to translate... but very worthwhile... Incidentally, in 2000, when an anthology of Ukrainian poetry of the 20th century was being compiled, I sent them all my Kostenko versions... but the compilers preferred some rather weak versions from the USA - which failed to preserve the form or subtle music of the original. The compiler told me that this was because the 'Americans do not understand rhyme'. Incidentally, this same person herself made a disaster out of trying to translate my poem 'Prologue' into Ukrainian... This poem was written in 1990, in response to the political changes... The first stanza reads: Be swift, my friends, be swift, When storm-clouds thin, and sunfire-floods the rift, When the first green pierces the winter drift, Eager to grasp the future's slightest gift - Be swift! Here my imagery refers to the very first beginnings of better things, symbolised by not yet spring, but the indication that there will be spring... - the first shoots of plants piercing the snow, and - in the second line - that first thinning in storm-clouds, when one does not yet see through to the clear sky, but nevertheless, sees a band of brightness along the edge of the clouds so that one is aware that somewhere beyond the dark clouds the sun is shining... But she turned this into something about the sun shining on the green woods... which gave a totally wrong impression.

DD. I know that a lot of talented people do not like this question... but... What are your plans for the future? You have the anniversary next April. Do you want to make a present for yourself - to do good translations...

VR. My birthday itself comes at a difficult time... two days before the 20th anniversary of Chornobyl... There are a number of literary anniversaries that have to be commemorated next year - Both Ukrainian and Belarusian... and I have work in hand for them... But I should like, if possible, to have some celebrations with good friends in Kyiv and Lviv... and also, if I am not by that time completely 'persona non grata' there, in Minsk also...

DD. And at last I cannot ask this. We know, perhaps here in Ukraine and no doubts that in the UK, that you're really a very talented translator now. Could you give an advice: what is it necessary to do to become a professional translator?

VR. In a way, I have already answered this... as with any form of artistic activity you need first of all to be born the talent.. and the most important thing is poetic insight and a sensitivity to the meaning of words...- for as Aristotle said in his Poetics, this insight (he called it 'metaphor' ) is the one thing that cannot be taught... All the rest is only a matter of hard work... learning languages, and practice of the writer's poetic craft... However, a good literary translator also needs the ability to efface him or herself... so as not to 'import' into the work his or her own ideas, prejudices, etc... A translation is, so to speak, a kind of window through which the light of the original work can shine... and that window should be made of the most clear and transparent glass that it is possible to obtain... This is what makes translation an art, and is why computers cannot produce proper translations.. I expect you know some of the jokes about attempts to do translations by computer... - test runs puting English proverbs and idioms into Russian, and then back to English, so that, for example, 'Out of sight, out of mind' came back as 'Invisible idiot!' and 'The spirit is willing, but the flesh is weak' was transformed into 'The meat is rotten but the vodka is excellent'!

DD. Can you say that Ukraine has or is going to have the period of art (literary) Renaissance in the nearest future? Is literary like a litmus paper? It shows the political, socila situationin the country?

VR. I am not a prophet.. However any new beginning in the life of a country is liable to generate a new literary beginning... And the Orange Revolution is certainly a new beginning for Ukraine... However, there is also a danger of people, especially young people, developing too great a fascination with 'the west' as embodied in its rather trashy popular culture rather than its best artistic products. May I recall then what Shevchenko wrote in his 'Friendly Epistle' Study then and learn Thoroughly the foreign things, But do not shun your own...


DD. Is it difficult to translate from very different language, for example, from Ukrainian into English, from Polish - into English? What is the word 'translation' for you associated with?

VR. Translation, for me, means 'transmission'... as in what I have already said, the transmission of light through glass, or, to change the image, the transmission of a radio signal, where one needs to maximise the signal, and minimise the 'noise'. DD. And to sum up…What is the eternity of 'translation' based on? VR. I am not sure what you mean by 'eternity' in this context... But at my age, 'eternity' is all too close and I have a great deal of work to do before facing the Recording Angel and/or St Peter... For I have a recurrent nightmare that not only will I have to answer to the heavenly judges for sins against the Almighty, but that I shall also face a number of 'civil suits' from poets whose works I had promised to translate but had never finished...


Dmytro Drozdovsky, Kyiv-London


(За матеріалами "Дзеркала тижня")

Повернутися до сторінки "Віра Річ"