Ніколіно Лочче
Ніколино Феліпе Лочче (ісп. Nicolino Felipe Locche; 2 вересня 1939, Тунуян, Мендоса, Аргентина — 7 вересня 2005, Лас-Ерас, Мендоса, Аргентина) — аргентинський боксер з Тунуяна, який з 1968 по 1972 рік володів титулом чемпіона світу в молодшій напівсередній вазі. Лочче часто називають одним із найкращих боксерів-захисників усіх часів, і в 2003 році він був включений до Міжнародної зали боксерської слави.
Сандро Лопополо  | |
|---|---|
 | |
| Загальна інформація | |
| Повне ім'я | Ніколине Феліпе Лочче ісп. Nicolino Felipe Locche |
| Прізвисько | Недоторканний ісп. El Intocable |
| Громадянство |  Аргентина |
| Народився | 2 вересня 1939 Тунуян, Мендоса, Аргентина |
| Помер | 7 вересня 2005 року (66 років) Лас-Ерас, Мендоса, Аргентина |
| Стійка | ортодоксальна стійка |
| Зріст | 168 см |
| Професіональна кар'єра | |
| Перший бій | 21 січня 1961 |
| Останній бій | 30 березня 1973 |
| Боїв | 136 |
| Перемог | 117 |
| Перемог нокаутом | 14 |
| Поразок | 4 |
| Нічиїх | 14 |
| Не відбулося | 1 |
Кар'єра
ред.Локке був відомий як "El Intocable" (ісп. Недоторканний) завдяки своїй майстерності захисту, і став чемпіоном Lineal і WBA у напівсередній вазі 12 грудня 1968 року в Токіо, Японія, перемігши Такесі Фудзі технічним нокаутом після того, як Фудзі відмовився розпочинати 10-й раунд через втому та нездатність завдавати ударів. згідно з переказом поєдинку аргентинськими коментаторами[1][2].
Лочче став кумиром в Аргентині та регулярно заповнював Луна-Парк у Буенос-Айресі щоразу, коли проводив бої на відомій боксерській арені. Стиль боксу Лочче зробив його легендою. Він мав надприродні рефлекси, стоячи перед своїми противниками з опущеними руками з боків, за спиною або навіть спираючись на коліна, він ковзав, крутився і вивертався, щоб уникнути ударів противника.
Численні аргентинські джерела також посилаються на те, що підхід Лочче до традиційних боксерських тренувань та дисципліни був іноді несерйозним. Наприклад, відомо, що Лочче курив цигарки протягом більшої частини, якщо не всієї своєї боксерської кар'єри, а його прихильність до суворих дієтичних вимог своєї професії часто була досить гнучкою. Нерідко під час 1-хвилинної перерви між раундами навколо нього юрмилися його секунданти, які люто пихкали цигаркою.
Лочче захистив свій титул шість разів проти Карлоса Ернандеса, Жоао Енріке, Адольфа Пруітта, Антоніо Сервантеса та Домінго Баррери Корпаса, і програв його в Панамі Альфонсо Фрейзеру 10 березня 1972 року. Лочче не зміг повернути пояс чемпіона світу у матчі-реванші з Сервантесом і пішов на пенсію у 1975 році.
Він був чемпіоном Мендоси та Південної Америки у напівлегкій та молодшій напівсередній вазі. Лочче став професіоналом у віці 19 років і досяг рекорду 117-4-14 (14 нокаутів). Таким чином, його загальний рекорд складає 234-9-14. У 2003 році Лочче був включений до Міжнародної зали слави боксу. Журнал The Ring ретроспективно визнав його лінійним чемпіоном у молодшій напівсередній вазі з 1968 по 1972 рік.
Локке помер у Лас-Ерасі в 2005[3] від серцевої недостатності[4].
Примітки
ред.- ↑ Dotora, Adrián (2004) «Nicolino Locche, la Leyenda del intocable», Zeta Editores, 1 Era dic., Mendoza.
- ↑ Nicolino Locche - Lineal Junior Welterweight Champion. The Cyber Boxing Zone Encyclopedia.
- ↑ Las Heras is a small town in the north part of the Mendoza Province
- ↑ Nicolino Locche Passes Away.
Посилання
ред.- ibhof.com
- Nicolino Locche - CBZ Profile
- ESPNDEPORTES_Argentina
- Articles from Argentina: Diario Clarin_1
- Diario Clarin_2
- Article from Uruguay El Observador