Нікола Матьє
Нікола Матьє(фр. Nicolas Mathieu; 2 червня 1978, Епіналь, Франція) — французький письменник. Лауреат Гонкурівської премії 2018 року за роман «Діти їхні» (фр. Leurs enfants après eux).[3]
| Нікола Матьє | ||||
|---|---|---|---|---|
| Nicolas Mathieu | ||||
.jpg) Нікола Матьє у 2018 році | ||||
| Ім'я при народженні | Нікола Матьє | |||
| Народився | 2 червня 1978 (46 років) Епіналь | |||
| Громадянство |  Франція | |||
| Національність | француз | |||
| Діяльність | письменник | |||
| Сфера роботи | проза[1], творче та професійне письмоd[1], кінознавство[d][1] і журналістика[1] | |||
| Мова творів | французька | |||
| Роки активності | 2000 — наш час | |||
| Жанр | детективний роман | |||
| Magnum opus | роман «Війна тварин» (2014), роман «Діти їхні» (2018) | |||
| Нагороди | Гонкурівська премія (2018) | |||
|
| ||||
 Нікола Матьє у Вікісховищі | ||||
 Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Біографія
ред.Народився Нікола Матьє 2 червня 1978 року у французькому місті Епіналь.
Перший роман письменника про таємницю та злочин вийшов у 2014 році під назвою «Війна тварин» (фр. Aux animaux la guerre).[4] Він був адаптований до 6-серійного телевізійного серіалу кінокомпанією France 3.
У його другому романі «Діти їхні» (фр. Leurs enfants après eux) 2018 року розповідається про невеличке провінційне містечко на сході Франції, що в краю шахтарів і металургів, переживає свої «лихі дев'яності», ознаменовані відходом індустріальної епохи. Це місто спрацьованих батьків та їхніх дітей, які намагаються урвати собі місце в новому житті. Занедбані фабричні стіни, спальні райони, прокурені кафешки, вечірки, багато алкоголю, наркотиків та сексу — ось атмосфера, в якій дорослішають герої цього роману. Кожна сторінка — гімн вічним літнім канікулам. Спека, мотоцикли, гаряче шосе, і ти такий молодий і безсмертний. Чотирнадцятилітній Антоні, як ніхто інший, гостро проживає свою причетність до цього місця — як і потребу вирвати коріння та поїхати з рідного міста[5].
Переклади українською
ред.Роман Матьє «Діти їхні» був опублікований українською у 2020 році у Видавництві Старого Лева. Переклала Ірина Славінська.
Творчість
ред.Нагороди та премії
ред.- 2014 — Премія Еркмана-Шатріана (фр. Prix Erckmann-Chatrian) за роман «Війна тварин» (фр. Aux animaux la guerre)[6]
- 2015 — Премія Еркмана-Шатріана (фр. Prix Erckmann-Chatrian) за роман «Війна тварин» (фр. Aux animaux la guerre)[7]
- 2015 — Нагорода Festival du goéland masqué за роман «Війна тварин» (фр. Aux animaux la guerre)
- 2018 — Гонкурівська премія за роман «Діти їхні» (фр. Leurs enfants après eux)
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Nicolas Mathieu Wins Goncourt Prize for Work on France’s Forgotten. The New York Times. 7 листопада 2018. Архів оригіналу за 13 травня 2019. Процитовано 15 вересня 2019.
- ↑ Éric Liblot, «Nicolas Mathieu sur la ligne noire des Vosges» [Архівовано 2 серпня 2019 у Wayback Machine.], L'Express
- ↑ Діти їхні | Видавництво Старого Лева. starylev.com.ua. Архів оригіналу за 10 червня 2020. Процитовано 10 червня 2020.
- ↑ Hélène Abalo, Prix Erckmann-Chatrian 2014 à Nicolas Mathieu pour Aux animaux la guerre, 3.11.14, France 3 Lorraine. Архів оригіналу за 22 квітня 2016. Процитовано 15 вересня 2019.
- ↑ Annonce du classement, blog de Yann Plougastel. Архів оригіналу за 21 лютого 2015. Процитовано 15 вересня 2019.
Посилання
ред.
- Nicolas Mathieu et les gueules cassées de la France périphérique [Архівовано 8 листопада 2016 у Wayback Machine.] на Marianne
- Aux animaux la guerre, Nicolas Mathieu [Архівовано 7 листопада 2016 у Wayback Machine.] на La cause littéraire
- Nicolas Mathieu: Aux animaux la guerre [Архівовано 8 червня 2019 у Wayback Machine.] на Le Concierge masqué
- Prix Erckmann-Chatrian 2014 à Nicolas Mathieu [Архівовано 22 квітня 2016 у Wayback Machine.] на Lorraine 3
- Ніколя Матьє: Дорослішання — це пригода, сповнена послідовних розчарувань // Читомо [Архівовано 11 березня 2022 у Wayback Machine.]