Невінчана Галина Вікторівна

|Ukrcenter= |Примітки=

Галина Невінчана
Народилася	8 жовтня 1957(1957-10-08) (66 років) м. Біла Церква Київської області
Громадянство	Україна
Діяльність	журналістка
Мова творів	Українська
Членство	Національна спілка письменників України

Гали́на Ві́кторівна Неві́нчана (Пензарєва) (* 8 жовтня 1957, м. Біла Церква Київської області) — українська письменниця, художниця, журналістка, громадська діячка.

Біографія

Народилася в м. Біла Церква. Батьки Галини Невінчаної були піддані репресіям в 1940-х роках. Освіта середня. Працювала кореспондентом білоцерківської газети «Юр'ївська земля», редактором дитячого видання товариства Червоного Хреста «Місія добра», редактор тижневика «Міська газета». Друкувалася в білоцерківських періодичних виданнях: «Новини Надросся», «Новини Київщини», «Замкова гора», «Копєйка», «Сім'я», «Тема», «Громадська думка».

Як дизайнер і ілюстратор працювала художнім редактором журналу «Біла Церква вчора, сьогодні, завтра», керівником відділу дизайну на ВАТ Білоцерківська друкарня, є автором розробки оформлення книжок для видавництва «Зелений пес» (Київ), а також оформила понад три десятки книжок білоцерківських авторів. Редактор і ілюстратор видавництва «Люмен».

Член Національної спілки письменників України з 2012 та власник компаній teploschetchiki.kiev.ua [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.].

Громадська діяльність

Галина Невінчана член асоціації німецьких художників України та член спілки німецьких літераторів України.

Художня діяльність

Список основних виставок

• 1994 — «Поклик Серця», Біла Церква
• 1995 — «Світ Очима жінки», Біла Церква
• 1995 — «Місто на Росі», Біла Церква
• 1997 — «Художник-фотограф», Біла Церква
• 1997 — «Я — білоцерківчанка», Київ
• 1998 — «Воскресіння», Біла Церква
• 1998 — «Філософія фарб», Київ
• 1999 — «Квіти серед квітів», Біла Церква
• 1999 — «Цигани Центральної та Східної Європи», Будапешт
• 2000 — «Дорога до храму», Біла Церква
• 2000 — «Пам'яті вірні», Біла Церква
• 2001 — «До 10-річчя Дня Незалежності», Київ, Український дім
• 2002 — «Українська народна творчість та професійне мистецтво», Софія
• 2012 — «Озирнись», Біла Церква^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• 2013 — «Різдвяний вернісаж», Київ

Літературна діяльність

• Стаття «Небезсторонній погляд з середини» опублікована у науково-популярному виданні «Театр як життя» (Б. Ц. видавець О.Пшонковський, 2009).
• Уривок з роману «Зерна і жорна» був опублікований у антології літераторів «Від імені пам'яті» (Б. Ц. «Альманах „Біла Церква“» — Видавництво «Буква», 2010).

Твори

• «Півень у фристайлі» (Київ, «Зелений пес», 2008)
• «Зерна і жорна» (Київ, ВЦ «Просвіта», Б-Ц, «Альманах „Біла Церква“», 2010)
• «Амури і конкури» (Санкт-Петербург, «Люмен», 2011)
• «Містечковий бомонд» (Біла Церква, «Буква», 2012)
• Збірка оповідань «Чужі вікна» (Біла Церква, «Буква», 2012)
• «Модестова наука, або Де чатує небезпека» (Біла Церква, «Час Змін Інформ», 2017)
• «Перезавантаження» (Біла Церква, «Час Змін Інформ», 2018)

Особливістю романів Галини Невінчаної є те, що вона бере сюжети з життя своєї родини та знайомих. Творчість Г. Невінчаної різнопланова. Якщо в романі «Півень у фристайлі» описано життя білоцерківської молоді часів розвинутого соціалізму з забороненими принадами у вигляді вживання легких наркотиків, випивкою і сексуальним досвідом, то в романі «Зерна і жорна» показано страхіття сталінських таборів і беззахисність людей перед репресивною системою. На цьому фоні зароджується кохання, яке, зрештою, долає всі перепони. Третій роман «Амури і конкури» є спробою описання життя вчителя у глибинці Російської імперії. В життя головних героїв, які невпинно підіймалися соціальними сходами, виховували дітей, нагло вриваються Велика Світова війна і революція. Жах і кров, під час ламання суспільних устроїв і епохи, не переродили сім'ю українського вчителя.

Нагороди

2012 рік — Міська літературно–мистецька премія імені І.С. Нечуя–Левицького.

Примітки

• «Знайомтесь: художник — Галина Невінчана, фотограф — Віктор Вінницький» (Журнал «Біла Церква вчора, сьогодні, завтра» № 2, 1997 р.)
• «Світ очима жінки» (Любов Міщенко, «Новини Надросся», 11.07.1995 р.)
• «Я — білоцерківчанка» (Тамара Зозуленко, «Замкова гора», 12.03.1997 р.)
• «Краса очима митців» (Тамара Зозуленко, «Замкова гора», 6.08.1997 р.)
• «Найкраще місто на Землі» (Валентина Храбуст, «Громадська думка», 8.08.1997 р.)
• «Ісус Христос — супер зірка» (Світлана Володимирова, «Новини Надросся», 7.05.1998 р.)
• «Залишається пісня любові, залишається небо надії…» (Валентина Храбуст, «Громадська думка», 1.05.1998 р.)
• «Поклик до світла» (О. Салій, «Київська правда», 22.10.1998 р.)
• «Дорога до храму йде…через Білу Церкву» (Олена Ярош, «Юр'Ївська земля», 20.01.2000 р.)
• «Художниці принесли весну» (Г. Ясенко, «Замкова гора», 11.03.2000 р.)
• «Просто фантастична жінка» (Вікторія Кашуба «Новини Київщини», 13.04.2000 р.)
• «Півень у фрістайлі» (Наталія Коваль «Наш городок», 13.09.2008 р.)
• «Чому так гірко плакала вона?» (Олена Литвинова «Копейка», 7.10.2010 р.)
• «Молчание на островах Архипелага» (Єлена Московченко «Главная», 6.10.2010 р.)
• «Історія поруч з нами, презентація книги Галини Невінчаної „Зерна і жорна“» (Новини Київщини, 30.09-06-10.2010 р.)
• «Роман сучасної жінки про сучасну жінку» (Таїна Братченко «Новини Надросся», 04.09—10.09.2008 р.)
• «Франсуаза Саган у Білій Церкві» (Наталія Вереснева «Копейка», 4.10.2008 р.)
• «Зерна і жорна» (Олена Ткаченко «Гриф»,19.10.2010)
• «Дорогою родинної пам'яті» (Таїна Братченко «Юр'ївська земля», 12.01.2012) ^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• У лавах НСПУ знову поповнення

Посилання

• Сайт «Сучасна українська книгосфера»
• Сайт видавництва «Зелений Пес» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Рецензія на роман «Зерна і жорна» лауреата Шевченківської премії Віктора Міняйла
• «Испытания кровными узами», интервью с автором на презентации книги «Амуры и конкуры», Наталья Вереснева, сайт газеты «Копейка»
• Амури і конкури героїв роману Галини Невінчаної, репортаж Костянтина Климчука з презентації книги^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Інтерв'ю Галини Невінчаної з підприємцем Людмилою Дригало для тижневика «Міська газета», лютий, 2003 р.^{[недоступне посилання з жовтня 2019]}