Вікіпедія

На вічну пам'ять Котляревському

«На вічну пам'ять Котляревському» — вірш Тараса Шевченка, присвячений І. П. Котляревському, написано орієнтовно 1838 року в С.-Петербурзі.

На вічну пам'ять Котляревському
Жанр вірш
Форма вірш[d]
Автор Тарас Шевченко
Мова українська
Написано 1838
Опубліковано 1840

Датування та автограф ред.

Вірш датується орієнтовно на підставі змісту вірша — відгуку на смерть І. П. Котляревського (помер 29 жовтня 1838 року), орієнтовно: листопад — грудень 1838 року, та місцем написання С.-Петербург. Автограф вірша не відомий[1].

Написання та публікація ред.

Наприкінці 1838 року Шевченко передав Є. П. Гребінці кілька творів для публікації в альманасі «Ластівка», про що останній повідомив Г. Ф. Квітку-Основ'яненка у листі від 18 листопада 1838 року: «Він мені дав гарних стихів на збірник»[2]. Вірш «На вічну пам'ять Котляревському» Шевченко долучив до поезій «Причинна», «Вітре буйний, вітре буйний!..», ймовірно, пізніше. За свідченням П. О. Картавова, який склав опис підготовчого (він же й набірний) рукопису альманаху «Ластівка», вірш «На вічну пам'ять Котляревському» містився у ньому в писарській копії, й писарською рукою було написано прізвище поета: «Шевченко»[3]. За цією писарською копією вірш надруковано в альманасі «Ластівка» (с. 306—312; цензурний дозвіл — 12 березня 1840 року, дозвіл цензора П. О. Корсакова на випуск у світ — 27 квітня 1841 року[4]), але через недогляд до нього помилково приєднано й поезію «Тече вода в синє море…» (в рукопису «Ластівки» ці вірші містилися як два окремі твори)[1].

Наприкінці 1850-х років з альманаху «Ластівка» вірш «На вічну пам'ять Котляревському» з неточностями в рядках 9, 13, 55, 67, 85, 88, 90 — 92, 102—103, 105, 107 переписав І. М. Лазаревський[5]. Переглядаючи цей рукопис після повернення із заслання, Шевченко вніс у текст чимало виправлень і переробок олівцем. Список І. М. Лазаревського з виправленнями Шевченка фіксує хронологічно останню фазу роботи поета над твором. До останнього прижиттєвого видання, що значною мірою було й підсумковим, — «Кобзаря» 1860 року вірш не включено. У 1840 — 1860-х роках твір поширювався в рукописних списках з «Ластівки»[6]. Список у рукописному «Кобзарі» 1861 року, що належав І. П. Левченкові[7] має в своїй основі текст «Ластівки» і водночас містить різночитання рядків 54 — 60 , близькі до згадуваних вище виправлень Шевченка у рукопису І. М. Лазаревського[1].

Вперше вірш введено до збірки творів у виданні: «Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова» (СПб., 1867, с. 34 — 38), де вірш надруковано за «Ластівкою» разом з поезією «Тече вода в синє море…» як один твір, і того ж року за невідомим джерелом з кількома різночитаннями у виданні: «Поезії Тараса Шевченка» (Львів, 1867, т. 1, с. 200—203); вірші «На вічну пам'ять Котляревському» та «Тече вода в синє море…» подано як окремі твори[1].

Сюжет ред.

Вірш написано під безпосереднім враженням від звістки про смерть українського поета і драматурга І. П. Котляревського (1769—1838). У ньому відбилася висока оцінка молодим Шевченком творчості І. П. Котляревського — автора бурлескно-травестійної поеми «Енеїда», першого друкованого твору нової української літератури, що відіграв важливу роль в її становленні. Шевченко підносить його як національного і народного поета, співця України. У наступні роки поетова оцінка І. П. Котляревського стає стриманішою. У передмові 1847 року до нездійсненого видання «Кобзаря» Шевченко висловив критичні зауваження щодо «Енеїди» («„Енеїда“ добра, а все-таки сміховина на московський шталт»), виступив проти однобічного захоплення тогочасних письменників бурлескним стилем. Можливо, в зв'язку з цим Шевченко не включив «На вічну пам'ять Котляревському» до «Кобзаря» 1860 року. У повістях «Наймичка» і «Художник» Шевченко прихильно цитував рядки з «Енеїди», в повісті «Близнецы» створив перший художній образ І. П. Котляревського — «знаменитого поэта», чуйного педагога, що любив «все благородное, в каком бы образе оно ни являлось». Творчість І. П. Котляревського мала безперечний вплив і на Шевченка, який у своїй сатиричній поезії використав і переосмислив вироблені Котляревським на основі народної мови прийоми бурлескного комізму. Традиції драматургії І. П. Котляревського позначилися на Шевченковій драмі «Назар Стодоля». У 1845 році Шевченко намалював акварель «Будинок І. П. Котляревського в Полтаві»[1].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д «На вічну пам'ять Котляревському» [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 1: Поезія 1837—1847. — С. 89-91; С. 609—611.] litopys.org.ua Процитовано 14 вересня 2023
  2. ↑ Гребінка Є. Твори: В 3 т. — Т. 3. — С. 595
  3. ↑ РНБ, ф. 341, № 443, арк. 8
  4. ↑ див.: РДІА, ф. 777, оп. 27, № 273, арк. 21 звор.
  5. ↑ ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 3 — 5
  6. ↑ ІЛ, ф. 1, № 57, арк. 18 — 21 звор.; НМТШ, А-546; ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 207—212
  7. ↑ ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 3, с. 31 — 38

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=На_вічну_пам%27ять_Котляревському&oldid=40623879