Відкрити головне меню

Науковий стандарт настроювання музичних інструментів, що також має багато відомих назв: філософський стрій, стрій Сав'єра або стрій Верді — стандарт настроювання музичних інструментів, за яким ноту До першої октави (C4) настроюють на частоту в 256 Гц, а не 261,62 Гц, як це прийнято сьогодні, що є приблизно на 37,6 центів нижчим, ніж у загальноприйнятому стандарті A440. Стандарт запропонував у 1713 французький фізик Джозеф Сав'єр[en] і підтримав італійський композитор Джузеппе Верді в XIX столітті, а згодом став пропагувати Інститут Шиллєра[en], починаючи з 1980-х.

Нота Частота звучання (Гц) Чутність
C-4 1
C-3 2
C-2 4
C-1 8
C0 16
C1 32
C2 64
C3 128
C4 256
C5 512
C6 1024
C7 2048
C8 4096
C9 8192
C10 16384
C11 32768
C12 65536

«Науковий стрій» не використовується в музичній практиці, але досі згадується в наукових працях завдяки тому, що в усіх октавах ноті «до» відповідає частота звуку, що виражається числом двійкової системи[1][2][3][4]. Нота Ля (A) вище ноти До (C) першої октави (A4) відповідно до загальноприйнятого стандарту налаштовується на 440 Гц, відповідно до наукового строю вона матиме частоту в 430,54 Гц[5].

ІсторіяРедагувати

До XX століття не було загальноприйнятого стандарту настроювання музичних інструментів, проте існувала тенденція до поступового підвищення цих стандартів. Французький фізик-акустик Джозеф Сав'єр[en], досліджуючи частоту звуку, встановив, що на різних інструментах, які демонстрували йому музиканти, нота Ля першої октави (А4) настроюється по-різному в діапазоні від 405 до 421 Гц. Інші дослідники того часу, такі як Християн Гюйгенс, Вітторіо Франческо Станкарі[en] і Брук Тейлор, також знайшли подібні розбіжності для ноти A4 і навіть реєстрували частоти в нижчому діапазоні — до 383 Гц. В 1701 році Сав'єр запропонував, аби всі музичні ноти базувалися на son fixe (фіксованому звучанні), встановивши одній із нот відповідність частоті 100 Гц, тоді як висоту інших вираховувати від цієї ноти. В 1713 році він змінив свою думку і запропонував зафіксувати частоту звучання ноти До першої октави (C4) у 256 Гц; що згодом і назвали «філософським строєм» або «строєм Сав'єра». Намагання Сав'єра стандартизувати стрій наразилося на опір тогочасних музикантів і запропонований стандарт не було прийнято[6]. Ідею Сав'єра намагались відродити математик сер Джон Гершель і композитор Джон Пайк Гулла[en] в середині XIX століття, але «філософський стрій» так і не було визнано в якості стандарту[7].

У XIX столітті італійський композитор Джузеппе Верді намагався зупинити постійне підвищення стандарту висоти настроювання оркестрів. В 1874 він написав «Реквієм», зазначивши, що цей твір має виконуватись у строї, відповідному офіційному французькому стандарту diapason normal, при якому нота Ля (A4) налаштовувалася на 435 Гц. Згодом він зазначив, що частота в 432 Гц була б трохи кращим варіантом для оркестрів[8]. Одним із рішень, яке він запропонував, було наукове настроювання нот. Але намагання Верді були малоуспішними[8][9].

В 1988 році Ліндон Ларуш і Інститут Шиллєра[en] ініціювали кампанію із затвердження наукового строю як загальноприйнятого стандарту для концертного налаштування інструментів у класичній музиці. Інститут назвав цей стрій «налаштуванням Верді», через зв'язок із відомим композитором[10]. Не дивлячись на те, що Верді використовував налаштування в 432 Гц, як частоти для ноти A4, а не 430,54. Інститут Шиллєра стверджує, що він має в основі ту саму математичну основу: 256 Гц для ноти До першої октави[11]. Інститут також наводить аргументи на користь «наукового строю», говорить про її історичну коректність, посилаючись на трактат Йоганна Кеплера про рух планетарних мас[12]. Опонентом щодо цієї ініціативи став оперний співак Стефан Закер[en]. Він стверджував, що Інститут запропонував затвердити використання «наукового строю» в Італії обов'язковим, що передбачало накладання штрафу і конфіскацію усіх камертонів, настроєних інакше. Закер написав, що він вважає твердження Інституту Шиллєра про стрій Верді історично не достовірними. Тім Пейдж із видання «Newsday» повідомляв, що послідовники ініціативи Інституту Шиллєра проводили демонстрації на вулиці довкола концертних залів із петиціями, аби не допустити музику Антоніо Вівальді, і навіть зірвали концерт під керівництвом Леонарда Слаткіна[en] з метою роздати брошури з написом «Леонард Слаткін служить Сатані»[13].

ПриміткиРедагувати

  1. Marshall Long, Architectural acoustics, p.81, Elsevier, 2006 ISBN 0-12-455551-9
  2. Clarence Grant Hamilton, Sound and Its Relation to Music, p.56, Read Books, 2009 ISBN 1-4446-7429-3
  3. Eli Maor, Trigonometric delights, p.210, Princeton University Press, 2002 ISBN 0-691-09541-8. «Scientific pitch…has the advantage that all octaves of C correspond to powers of two».
  4. Herbert Stanley Allen, Harry Moore, A text-book of practical physics, p.202, Macmillan, 1916. «The reason for the choice of 256 as middle C in scientific work is in order that the number of vibrations corresponding with any C shall be a whole number».
  5. Turtur, Claus Wilhelm (2011). Prüfungstrainer Physik: Klausur- und Übungsaufgaben mit vollständigen Musterlösungen (German) (вид. 3). Springer. с. 151. ISBN 3834809403. 
  6. Haynes, Bruce (2002). A History of Performing Pitch: The Story of 'A'. Scarecrow Press. с. 224. ISBN 1461664152. 
  7. Pole, William (January 29, 1869). Musical Pitch. Journal of the Society of Arts (London: Bell and Daldy) 17 (845): 165–166. 
  8. а б Rosen, David, Verdi, Requiem
  9. Letter from Verdi to Giulio Ricordi, Verdi's Aida, Giuseppe Verdi, Hans Busch
  10. Johnston, Ian (2009). Measured Tones: The Interplay of Physics and Music, Second Edition (вид. 3). CRC Press. с. 36. ISBN 1420093479. 
  11. For a Verdi Opera in the Verdi Tuning in 2001. Schiller Institute. 2001. Процитовано April 21, 2013. 
  12. The Science of Music. The Schiller Institute. Процитовано 2009-07-28. 
  13. Opera Fanatic Magazine. Bel Canto Society. Процитовано 2008-10-23.