Вікіпедія

Нагурний Дмитро Васильович

український художник

Дмитро Васильович Нагурний (22 серпня 1946, Москва, СРСР — 16 червня 2019, Київ, Україна) — український живописець, графік, монументаліст, член Національної спілки художників України.

Нагурний Дмитро Васильович
Народження 22 серпня 1946(1946-08-22)
Москва, СРСР
Смерть 16 червня 2019(2019-06-16) (72 роки)
  Київ, Україна
Країна  СРСР
 Україна
Жанр малярство, графіка і монументальне мистецтво
Навчання Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Діяльність художник
Член Національна спілка художників України
Нагороди
Заслужений художник України

Життєпис ред.

Народився 22 серпня 1946 року в Києві. Його батько, Василь Васильович Нагурний був художником-самоуком.[1]Закінчив Київський державний художній інститут (1975). У 1964—1968 роках навчався на факультеті книжкової графіки Львівського поліграфічного інституту. У 1969 році вступив до Київського художнього інституту на факультет живопису, звідки через два роки перевівся на факультет монументального живопису в майстерню Тетяни Яблонської. У 1975 році закінчив інститут і став працювати на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва. З того часу бере участь у виставках.

Творчість ред.

Працював у галузі живопису, графіки, монументального мистецтва. У 1986 році здійснив кількамісячне відрядження у Чорнобиль, де створив 32 портрети ліквідаторів та інших осіб. Член НСХУ (1984). Заслужений художник України (2002). Твори Нагурного знаходяться у колекціях та музеях України, Росії, Італії, Фінляндії, Бельгії, Німеччини.

Високу оцінку творчості Д.Нагурного дав відомий український мистецтвознавець Дмитро Горбачов:

«Художник складного, «багатообломного профілю» (висловлюючись архітектурною мовою), полістиліст, у свідомості якого водночас працюють два сильно розвинуті струмені: раціонально-дизайнерський пластицизм (так званий американський психологічний комплекс) та одухотворена душевність (Києво-Печерського родоводу, адже Дмитро виростав на печерських горбах, просякнутих і донині містичною поезією іконописця Алімпія). Поєднання таких, здавалося б, полярних якостей в одній особистості, розгойдує маятник уяви, позбавляє психіку спокою, породжує безліч пластичних комбінацій і видозмін. Можна сказати, що його творчий діапазон пролягає між земним і небесним. Гіперреалізм його виповнений передчуттям злету, схильний до фантастики і сюрреалістичних перетворень і часто-густо (майже безприкладно) озивається ліричними нотами. У той час, як в абстрагованих творах Нагурного духовність ніби уречевлена, має внутрішню архітектоніку, живописну фактуру і цупкість. Що є постійно величиною у картинах Дмитрових, – це гармонійний пропорційний лад – відповідник тій системі координат, що на ній тримається рівновага Всесвіту.»[2]

Мистецтвознавиця Ольга Петрова вважає Д.Нагурного яскравим представником свого покоління:

«Урбаністична «метафізика» Д.Нагурного – іншої природи, ніж мрії Джорджо де Кіріко. Фантазії Д.Нагурного – духовний перегук з підсвідомим, авангардом початку ХХ століття. Його принциповий еклектизм і полістилізм, народжений від шлюбу футуристичних програм з художнім метафоризмом 70-х – початку 80-х років. Метафорична алегоричність була тоді ширмою для красномовної правди. У оповідно-літературних композиціях Д.Нагурного метафоризм, згущений до рівня багатовекторної інформативної події. У цьому засобі діалогів з відкритим і табуйованим, покоління Дмитра Нагурного являло себе світу.» [3]

Персональні виставки ред.

  • 1974. Київ, Польське консульство.
  • 1979. Київ, Спілка художників.
  • 1986. Чорнобиль.
  • 1989. Швеція, Замок барона Ріксмана.
  • 1991. Швеція, Мальме, Замок Сногехольм-Слотт.
  • 1992. Італія, Оспадалетті, Сан-Ремо, галерея «Іль Тарло».
  • 1993. Бельгія, Спа, галерея «Азур».
  • 1993. Німеччина, Аахен, К-Галлері.
  • 1994. Німеччина, Аахен, офіс партії СПД.
  • 1995. Німеччина, Аахен, Клініка.
  • 1996. Німеччина, Аахен, Сістем Хауз.
  • 1996. Київ, Національний художній музей України.
  • 1997. Львів, Палац мистецтв.
  • 1997. Бельгія, Спа, галерея «Азур».
  • 1997. Київ, Національний виставковий центр REX-97.
  • 1997. Київ, галерея «Лада».
  • 1997. Київ, галерея «Погляд».
  • 1998. Київ, галерея «Лада».
  • 1998. Німеччина, Аахен, галерея «Себастіан».
  • 1998. Київ, галерея «Пектораль».
  • 1999. Бельгія, Спа, галерея «Азур».
  • 1999. Київ, галерея «Олімп».
  • 1999. Київ, галерея «Пектораль».
  • 1999. Київ, ресторан «Галерея».
  • 1999. Київ, салон «Емпоріум».
  • 1999. Німеччина, Аахен, галерея «Глекнер».
  • 2000. Німеччина, Майнц, «Піктор Гелері».
  • 2000. Київ, галерея «Лада».
  • 2000. Бельгія, Верв'є, галерея «Сентер».
  • 2006. Київ, Музей «Духовні скарби України».
  • 2006. Київ, Спілка художників України.
  • 2008. Київ, галерея «Арткапітал».
  • 2010. Київ, галерея «Триптих».
  • 2012. Київ, галерея «Вернісаж».
  • 2014. Київ, галерея «Митець».
  • 2016. Київ, галерея «Митець».

Примітки ред.

  1. ↑ Катерина Лебедєва. . Дмитро Нагурний. Красень українського мистецтва. [1] [Архівовано 11 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
  2. ↑ Дмитро Горбачов. Вічний мандрівець шукає оази серед пустелі [2] [Архівовано 11 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
  3. ↑ Ольга Петрова. «FUTURO» Dмитра Nагурного. [3] [Архівовано 11 жовтня 2020 у Wayback Machine.]

Бібліографія ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нагурний_Дмитро_Васильович&oldid=34887640