Відкрити головне меню

Міша Лев
Лев Міша.jpg
Ім'я при народженні Міша Лев
Народився 3 липня 1917(1917-07-03)
Погребище
Помер 23 травня 2013(2013-05-23) (95 років)
Реховот
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСРІзраїль Ізраїль
Національність єврей
Діяльність письменник-документаліст
Alma mater Московський педагогічний державний університет
Мова творів їдиш
Членство Спілка письменників СРСР
Нагороди

премія ім. Герша та Гершона Сегалів
премія ім. Боруха Шварцмана


премія ім. Давида Гофштейна

Міша Лев у Вікісховищі?

Мі́ша Ле́в (Лев Михайло Аронович, Андрійович) (* 3 липня 1917, Погребище, Київська губернія — † 23 травня 2013, Реховот, Ізраїль) — єврейський письменник — романіст та мемуарист, писав російською мовою та їдиш. 1997 — лауреат премії ім. Герша та Гершона Сегалів, 2000 — премії ім. Боруха Шварцмана, 2001 — премії ім. Давида Гофштейна.

ЖиттєписРедагувати

Батько його був виноградарем; 1926 року родина переїздить в Сталіндорфський єврейський національний район.

Навчався в єврейській школі, в 1933—1934 роках — у Єврейському машинобудівному технікумі в Харкові.

Входив до складу Союзу письменників СРСР, член правління видавництва «Радянський письменник», редакційної колегії журналу «Советіш геймланд».

1934 року переїздить до Москви, працював в «Дер Емес» — редакції газети та книжковому видавництві — у видавництві з 1936 друкуються його замітки та рецензії, того ж часу почав займатися літературними дописами.

Поступив в Московський державний педагогічний інститут на відділення єврейської мови та літератури, одночасно працював в Центральній єврейській бібліотеці.

Учасник Другої світової війни, записався добровольцем, стає курсантом Подольського піхотного училища. Брав участь в перших боях на далеких підступах до Москви — згодом описав ці події в оповіданні «Курсанти»; в жовтні 1941 тяжко поранений.

Потрапляє до полону, перебуває в таборі для радянських військовополонених.

Літом 1942 йому вдається втекти з табору, жовтнем того ж року — боєць червоного партизанського загону в лісах Білорусі.

Починає розвідником, згодом стає начальником штабу партизанського полку; при наближенні радянських військ — в їх лавах, нагороджений орденами й медалями.

Після демобілізації повертається до Москви, працює в редакції газети «Ейнікат» та видавництві «Дер Емес».

Переважно писав про героїчні вчинки євреїв в часі радянсько-німецької війни, вплітаючи власні спомини. 1948 року видана його книга «Партизанськими стежками» (1958 перевидана російською мовою в перекладі М. Гуревича), оповідання та нариси печаталися в газеті «Ейнікат» та альманасі «Геймланд». Того ж року з ініціативи В. С. Гроссмана у Москві вийшов збірник прози «Єврейська новела» — російською мовою, до складу ввійшло оповідання Лева «Біля Березини».

Того ж року в СРСР закриваються єврейські культурні заклади, залишається без роботи; до 1961 року працював носильником.

Після відкриття журналу «Советішер геймланд» — активний його дописувач, входить до складу редакційної колегії.

Його приймають до складу Союзу письменників СРСР, працює в правлінні видавництва «Радянський письменник». Переважно писав документальну прозу, наскрізною темою якої була нацистсько-радянська війна.

Серединою 1970-х років покидає редакційну роботу, продовжуючи літературну діяльність.

Деякі з його книгРедагувати

  • «Майже легенда» — про Олександра Печерського, 1973
  • «Суд після вироку», 1980,
  • «Якби не мої друзі», 1961, 1962,
  • «Історія життя Жака Альбро» — 1965,
  • «Довгі тіні» — про Собібор, 1988,
  • 2002 — роман «Собібор»
  • загалом в СРСР вийшло його 11 книг на їдиш та російській мові.

В Ризі розшукав рукопис «Спомини про ризьке гетто» скульптора Ельмара Рівоша — перекладена на їдиш А. Гонтарем, 1962 року вийшла друком.

1996 року виїздить до Ізраїлю, проживав в Реховоті. Тут вийшли на їдиш його спомини «Літературні портрети. Письменники, художники, артисти мого покоління».

Опрацьовує тему повстання в Собіборі, добивався увічнення пам'яті Олександра Печерського — щоб в Ізраїлі на його честь пойменували вулицю, 2005 року така вулиця з'явилася в місті Цфат. Майже півстоліття збирав, опрацьовував та друкував різними мовами документи про повстання в Собіборі.

ДжерелаРедагувати