Міст Ахтанак
Міст Ахтанак (вірм. Հաղթանակի կամուրջ, міст Перемоги) — автодорожній міст через річку Раздан у Єревані, Вірменія. З'єднує центр Єревана з районом Малатья-Себастія і далі — аеропортом Звартноц і Вагаршапатом. Міст отримав свою назву в ознаменування перемоги СРСР над нацистською Німеччиною в Другій світовій війні.
| Міст Ахтанак вірм. Հաղթանակի կամուրջ | |
|---|---|
 | |
| 40°10′30″ пн. ш. 44°29′58″ сх. д. / 40.1749° пн. ш. 44.4994° сх. д. | |
| Країна |  Вірменія[1] |
| Розташування | Єреван Кентрон |
| Перетинає | Раздан |
| Матеріал | камінь |
| Загальна довжина | 200 м |
| Ширина | 25 м |
| Відкрито | 1945 |
| Конструктор, архітектор | Artashes Mamijanyand |
| Охоронний статус | пам'ятка культурної спадщини Вірменіїd[1] |
  Міст Ахтанак Міст Ахтанак (Вірменія) | |
 | |
 Міст Ахтанак у Вікісховищі | |
Розташування
ред.З'єднує Разданську набережну і проспект Адмірала Ісакова на правому березі з проспектом Месропа Маштоца на лівому. З правобережного боку мосту розташовується будівля Єреванського коньячного заводу, з лівобережного — будівля Єреванського винного комбінату.
Історія
ред.Автори проєкту — інженер С. Овнанян, архітектори А. Маміджанян[hy] і А. Асатрян[2][3].
Будівництво моста почалося в 1941 році. У будівництві брали участь німецькі військовополонені[4]. Відкрито міст 25 листопада 1945 року. Він був найбільшою інженерною спорудою воєнного часу у Вірменії[5].
Конструкція
ред.Міст семипролітний арковий залізобетонний. Три центральних прольоти перекривають русло річки. Надзвідну конструкцію центральних прольотів виконано у вигляді системи поперечних стінок, завершених зводиками. За шириною пролітну конструкцію розбито на три самостійних елементи, об'єднаних спільною проїзною частиною[6]. Облицювання з базальту, обробленого «під шубу» і чисте тесання, посилює враження монументальності[7][8]. Довжина моста становить 200 м, ширина — 25 м, висота над рівнем річки — 34 м.
Міст призначений для руху автотранспорту і пішоходів. Проїзна частина має 8 смуг для руху автотранспорту. Перилове огородження чавунне художнього лиття, завершується на підпорах кам'яним парапетом (архітектори С. Сафарян, Г. Агабабян, скульптор А. Сарксян). Над опорами встановлено кам'яні колони-стовпи, увінчані ліхтарями (скульптор А. Сарксян)[7].
Примітки
ред.- ↑ а б Wiki Loves Monuments monuments database — 2017.
- ↑ Григорян А. Г., Степанян Н. С. Ереван. Гарни. Гегард. Эчмиадзин. Аштарак. — М. : Искусство, 1985. — С. 50.
- ↑ Акопян Т. Х. Очерк истории Еревана. — Ер. : Изд-во Ереван. ун-та, 1977. — С. 378.
- ↑ Микаэлян К. Тыл как образ жизни / Карэн Микаэлян // Новое время. — 2015. — 9 мая. — С. 8.
- ↑ Арутюнян, 1955, с. 140.
- ↑ Щусев П. В. Мосты и их архитектура. — М. : Гос. изд-во лит. по стр-ву и архитектуре, 1953. — С. 315.
- ↑ а б Арутюнян, 1955, с. 141.
- ↑ Мелкумян С. А. Камень — наше богатство. — Ер. : Луйс, 1989. — С. 155.
Література
ред.- Арутюнян В. М., Оганесян К. Л. Архитектура Советской Армении : Краткий очерк. — Ер. : Изд-во Акад. наук Арм. ССР, 1955. — 296 с.