Відкрити головне меню

Мілан-Сан Ремо (італ. Milano-Sanremo) — щорічна весняна класична одноденна велогонка, що проходить між італійськими містами Мілан і Санремо. Є найдовшою сучасноїю професійною одноденною велогонкою, довжина її маршруту складає майже 300 кілометрів. Вперше гонка проведена в 1907 році, її переможцем став французький велогонщик Люсьєн Петі-Бретон. Мілан — Санремо відкриває сезон весняних класик і входить до складу п'яти так званих монументів велоспорту — найбільш відомих, престижних і шанованих класичних гонок у велосипедному календарі. Мілан — Сан-Ремо часто називають «Прімавера» (від італ. «La classica di Primavera» — весняна класика) і спринтерська класика (в той час як Джиро ді Ломбардія, що проводиться восени, вважається гірською класикою).

Мілан-Сан-Ремо
Petacchi MSR 2005.jpg
Інформація про гонку
Регіон МіланСанремо
Українська назва Мілан — Санремо
Місцеві назви Milano-Sanremo
Інші назви англ. The Spring classic
італ. La Classicissima di primavera
Дисципліна Шосейна велогонка
Змагання UCI World Tour
Тип Класична одноденна велогонка
Організатор RCS
Історія
Перша гонка 1907
Номер гонки 107 (2017)
Перший переможець Франція Люсьєн Петі-Бретон[en]
Рекорд перемог Бельгія Едді Меркс (7 раз)
Останній переможець Польща Міхал Квятковський

ІсторіяРедагувати

Ініціатором першої гонки було «Спортивне товариство Сан-Ремо», яке звернулося з проханням про організацію велогонки до журналіста «La Gazzetta dello Sport» Еуженіо Костаманье. Гонка повинна була стартувати з Мілана, і, проходячи по дорогах Ломбардії, П'ємонту і Лігурії, фінішувати в курортному Сан-Ремо. Перша половина дистанції вінчалася підйомом Пассо дель Туркино, після спуску з якого гонщики їхали до фінішу по березі Генуезької затоки. Костаманье вдалося зібрати для дебютної гонки 62 гонщика, включаючи лідерів велоспорту тих років. Однак на старт 288-кілометрової гонки в 4 ранку 14 квітня 1907 року вийшли лише 33 людини, чому сприяла холодна вітряна погода. У Туркино атакував Джованні Джербі, до якого змогли перекласти Густаво Гаррігу і партнер Джербі по команді «Bianchi» Люсьєн Петі-Бретон. Незадовго до фінішу Петі-Бретон атакував, а Джербі завадив Гаррігу сісти йому на колесо. Петі-Бретон виграв, його товариш по команді приїхав другим, але поступився своїм місцем подала протест Гаррігу. Переможець подолав дистанцію за 11 з позбавимо годин і отримав від організаторів 300 лір золотом.[1]

Гонка стала щорічною, в 1910 році погода зробила її найскладнішою за весь час: в сильну заметіль до фінішу дісталися лише семеро, трьох з яких дискваліфікували. Виграв гонку Ежен Крістоф, продирався крізь негоду і в підсумку впав на узбіччі. На щастя, поруч виявився готель, куди його відвів перехожий. Відігрівшись, Крістоф проїхав чотирьох замерзлих гонщиків і один фінішував на пустельних вулицях Сан-Ремо. Другий фінішер був дискваліфікований за подолання частини дистанції на поїзді, законний другий призер поступився Крістофу більше години. У 1914—1950 роках італійські гонщики не дозволяли іноземцям вигравати гонку, яка не відбулася лише тричі: в 1916, 1944 і 1945 роках. У 1915 році Костанта Джірарденго вперше виграв гонку, але був дискваліфікований за «зріз» дистанції. Однак у 1918 році він здобув перемогу, першу законну зі своїх шести. Перемога Фаусто Коппи в 1946, після дворічної перерви, була названа сучасниками торжеством світу перед війною[1].

У 1954 році відбулася перша телевізійна трансляція Мілан — Сан-Ремо, перемогу на якій здобув бельгієць Рік ван Стинберген, після чого господарі гонки ще 15 років не бачили перемог співвітчизників. Незабаром гонка стала втрачати в видовищності, так як перемога тепер розігрувалася в фінішних спринтах. У 1960 році організатори додали за 9 кілометрів до фінішу невеликий підйом Поджио ді Сан-Ремо, а через 22 роки ще один, Чіпрезза, за 20 кілометрів до кінця. Кінець 1960-х — 1970-ті стали часом Едді Меркса, Канібал здобув тут рекордні 7 перемог. У 1983 році перемогу здобув Джузеппе Саронно, якому в той же рік скорилися дві інші престижні італійські велогонки — Джиро д'Італія і Джиро ді Ломбардія[1]. Рубіж століть став епохою Еріка Цабеля, виігрившего 4 гонки. У 2004 році він з піднятими руками святкував на фініші п'яту перемогу, але Оскар Фрейре «викинув» велосипед і випередив німця на кілька сантиметрів . У 2008 році організатори вирішили підвищити шанси неспрінтеров і на півдорозі між Туркино і Чіпреззой влаштували новий підйом, Альтопьяно Делла Мані; тоді ж фініш був перенесений на набережну Сан-Ремо. В даний час ця гонка є найдовшою в календарі UCI World Ranking, в 2008 році вона вийшла з протур разом з Гранд Туром, виделевшегося в історичну категорію гонок .

МаршрутРедагувати

За більш, ніж столітню історію маршрут Мілан — Сан-Ремо змінювався незначною мірою, останні три гонки не змінювався зовсім. Гонщики долають перші 120 з 298 кілометрів по рівнині через Павії, Вогера, Тортон, Нові-Лігуре. Потім починається досить пологий підйом Пассо дель Туркіно з градієнтом в 3-5 %, підвищується тільки на останніх трьох кілометрах. З 155 кілометри починається Рив'єра, ще через 50 кілометрів — підйом Альтопьяно Делла Мані, який може позбавити гонку спринтерської розв'язки. Потім кілька десятків кілометрів рівнини, після чого починаються височини. Далі серйозний підйом Чіпрезза, де також намагається виїхати відрив. Незабаром після спуску з нього починається Поджіо, вершина якого знаходиться за 5,7 кілометра до фінішу. Тут в атаку йдуть всі у кого залишилися сили після марафону, крім спринтерів і їх розганяють. Останні 3 кілометри представляють собою гладку міську дорогу.

ПереможціРедагувати

  • 1907   Люсьєн Петі-Бретон
  • 1908   Сиріл ван Хауверт
  • 1909   Луїджі Ганна
  • 1910   Ежен Крістоф
  • 1909   Луїджі Ганна
  • 1911   Густаво Гаррігу
  • 1912   Анрі Пеліссьє
  • 1913   Оділь Дефре
  • 1914   Уго Агостини
  • 1915   Еціо Корлаіта
  • 1916 не проводилась
  • 1917   Гаетано Беллоні
  • 1918   Костанта Джірарденго
  • 1919   Анджело гримить
  • 1920   Гаетано Беллоні (2)
  • 1921   Костанта Джірарденго (2)
  • 1922   Джованні Брунер
  • 1923   Костанта Джірарденго (3)
  • 1924   П'єтро Лінар
  • 1925   Костанта Джірарденго (4)
  • 1926   Костанта Джірарденго (5)
  • 1927   П'єтро Кьосі
  • 1928   Костанта Джірарденго (6)
  • 1929   Альфредо Бінде
  • 1930   Мікеле Мара
  • 1931   Альфредо Бінде (2)
  • 1932   Альфредо Бовет
  • 1933   Лірко Гуерра
  • 1934   Жозеф Демюйсер
  • 1935   Джузеппе Олмо
  • 1936   Анджело Варетт
  • 1937   Чезаре дель Канча
  • 1938   Джузеппе Олмо (2)
  • 1939   Джино Барталі
  • 1940   Джино Барталі (2)
  • 1941   Пьеріно Фаваллі
  • 1942   Адольфо Леоні
  • 1943   Чіно Чінеллі
  • 1944—1945 не проводилась
  • 1946   Фаусто Коппі
  • 1947   Джино Барталі (3)
  • 1948   Фаусто Коппі (2)
  • 1949   Фаусто Коппі (3)
  • 1950   Джино Барталі (4)
  • 1951   Луісон Боба
  • 1952   Лоретто Петруччі
  • 1953   Лоретто Петруччі (2)
  • 1954   Рік ван Стинберген
  • 1955   Жермен Дерікке
  • 1956   Фред де Брейне
  • 1957   Мігель Побла
  • 1958   Рік Ван Лоой
  • 1959   Мігель Побла (2)
  • 1960   Рене Прива
  • 1961   Раймонд Полидор
  • 1962   Еміль Дамс
  • 1963   Жозеф Гроссард
  • 1964   Том Сімпсон
  • 1965   Арі ден Хартог
  • 1966   Едді Меркс
  • 1967   Едді Меркс (2)
  • 1968   Руді Альтіг
  • 1969   Едді Меркс (3)
  • 1970   Мікеле Данчеллі
  • 1971   Едді Меркс (4)
  • 1972   Едді Меркс (5)
  • 1973   Роже де Влемінк
  • 1974   Феліс Джімонді
  • 1975   Едді Меркс (6)
  • 1976   Едді Меркс (7)
  • 1977   Ян Раас
  • 1978   Роже де Влемінк (2)
  • 1979   Роже де Влемінк (3)
  • 1980   Пьеріно Гавацці
  • 1981   Фонс Де Вольф
  • 1982   Марк Гомес
  • 1983   Джузеппе Саронно
  • 1984   Франческо Мосер
  • 1985  Хенні Кейпер
  • 1986   Шон Келлі
  • 1987   Еріх Мехлер
  • 1988   Лоран Фіньон
  • 1989   Лоран Фіньон (2)
  • 1990   Джанні Буньо
  • 1991   Клаудіо Кьяппуччі
  • 1992  Шон Келлі (2)
  • 1993  Мауріціо Фондріест
  • 1994  Джорджіо Фурлан
  • 1995   Лоран Жалабер
  • 1996   Габріеле Коломбо
  • 1997   Ерік Цабель
  • 1998   Ерік Цабель (2)
  • 1999   Андрій Чміль
  • 2000   Ерік Цабель (3)
  • 2001   Ерік Цабель (4)
  • 2002   Маріо Чиполліні
  • 2003   Паоло Беттіні
  • 2004   Оскар Фрейре
  • 2005   Алессандро Петаккі
  • 2006   Філіппо Поццато
  • 2007   Оскар Фрейре (2)
  • 2008   Фабіан Канчеллара
  • 2009  Марк Кавендіш
  • 2010   Оскар Фрейре (3)
  • 2011   Метью Госс
  • 2012   Саймон Герранс
  • 2013   Геральд Чіолек
  • 2014  Александер Крістофф
  • 2015   Джон Дегенкольб
  • 2016   Арно Демар
  • 2017   Міхал Квятковський

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Милан-Сан-Ремо: магия итальянской весны. Новости велоспорта на VeloLIVE (ru). Процитовано 2017-09-23.