Відкрити головне меню

Муралов Микола Іванович
Muralov Nikolai 02.jpg
Народився 1877(1877)
хутір Роти, Донецька область
Помер 1 лютого 1937(1937-02-01)
Москва
Поховання Нове Донське кладовище
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність політик, військовослужбовець
Відомий завдяки Член ВУЦВК
Партія КПРС
Нагороди
орден Червоного Прапора

Микола Іванович Муралов (1877, хутір Роти, Таганрозький округ (Область Війська Донського), (нині Донецька область, Україна) — 1 лютого 1937, Москва) — радянський військовий діяч. Член Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ВУЦВК

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Син хуторянина-міщанина Івана Анастасійовича Муралова. Спочатку здобув домашню освіту під керівництвом батька[1]. Потім навчався в сільськогосподарській школі, закінчив її в 1897 році. З того ж року служив керуючим різних маєтків, винокурного й маслоробного заводів. З 1903 року помічник земського агронома в Подольську. Того ж року вступив до РСДРП, більшовик[2].

Брав участь в Московському збройне повстання в грудні 1905 року, після поразки якого втік на Дон. Неодноразово заарештовувався на короткий термін, з 1907 року служив керуючим маєтком в Тульської губернії, одночасно вів нелегальну революційну роботу. У 1914 році, після початку Першої світової війни, призваний в армію. Стає рядовим 215-го піхотного полку в м. Володимирі, потім з полку переведений в 2-у московську роту, в якій служив до лютого 1917 року[3].

Після Лютневої революції 1917 р. став одним з організаторів Московської Ради солдатських депутатів, входить до її президії від більшовиків. Був членом Військової бюро МК РСДРП(б). У вересні стає заступником голови Московської ради солдатських депутатів. У жовтні 1917 член Московського військово-революційного комітету і революційного штабу, один з керівників збройного повстання в Москві. Після перемоги над юнкерами 2 листопада 1917 року Муралов підписав наказ Московського ВРК про перемогу революції в Москві, і в той же день був призначений комісаром Московського військового округу з правами командувача військ. На цій посаді він був з листопада 1917 по лютий 1919 року[3].

19 березня 1919 року прибув до 3-ї армії Східного фронту на посаду члена РВС. У липні 1919 року був призначений членом РВС Східного фронту, в серпні того ж року призначений членом РВС 12-ї армії Південно-Західного фронту.

20 травня 1920 року затверджений 4 Всеукраїнським з'їздом рад членом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету ВУЦВК

У серпні 1920 року призначений членом колегії Наркомату землеробства. 1 березня 1921 року знову призначений командувачем військ Московського військового округу, в травні 1924 призначений командувачем військ Північно-Кавказького Військового округу, в лютому 1925 року призначений для «особливо важливих» доручень при Революційній військові раді СРСР[3]. Член комісії з організації поховання Леніна.

З 1925 року член Центральної контрольної комісії ВКП (б). У 1925—1927 рр. — начальник військово-морської інспекції Наркомату робітничо-селянської інспекції СРСР, одночасно ректор сільськогосподарської академії імені К. А. Тімірязєва.

Був учасником об'єднаної опозиції, прихильником Льва Троцького. У листопаді 1927 року за участь в опозиції був виведений зі складу ЦКК ВКП(б). На XV з'їзді ВКП(б) (грудень 1927) виступив з промовою, в якій протестував проти порушень внутріпартійної демократії, вимагав звернути увагу на навмисне перебільшення звинувачень, які висувалися до опозиціонерів. На з'їзді був виключений з партії[3][1].

У лютому 1928 року був висланий в місто Тару Омського округу. З цього часу працював на незначних посадах в області господарського управління. У 1929 році переведений в Новосибірськ. Працював інспектором, заступником уповноваженого Зернотресту по Західному Сибіру. Оскільки репресії проти опозиціонерів дедалі посилювалися, після довгих умовлянь у грудні 1935 й січні 1936 написав Йосипу Сталіну два листи, заявивши про розрив з троцькістами і з проханням про відновлення в партії. У 1936 році працював начальником сільськогосподарського відділу Управління робітничого постачання Кузбасбуду в Новосибірську[2][3].

Арешт і стратаРедагувати

17 квітня 1936 року був заарештований. Під час слідства до Муралова застосовувалися тортури, кілька місяців він відмовлявся давати свідчення і підтверджувати фальсифіковані звинувачення. Як один з головних обвинувачуваних притягнутий до сфабрикованого НКВС відкритого політичного процесу у справі «Паралельного антирадянського троцькістського центру». 30 січня 1937 року засуджений до смертної кари. Розстріляний 1 лютого 1937 р[1].

У квітні 1986 року Пленум Верховного суду СРСР скасував вирок, посмертно реабілітувавши М. І. Муралова[2][3].

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Іван Романенко Иван Романенко Из рядовых — в командующие // Возвращенные имена. Книга 2. — М.: АПН, 1988. — Тираж 200 000 экз. — C. 27 — 40
  2. а б в С. Коломнин. Солдат революции, так и не ставший маршалом
  3. а б в г д е В. А. Клименко // Историки отвечают на вопросы, С.38—44

ПосиланняРедагувати