Мода на блискавичник

Мода на блискавичник — явище, що набуло буму в Європі кінця вісімнадцятого століття після того як Бенджамін Франклін винайшов блискавичник[1][2]. Капелюхи для дам та парасольки для джентльменів, що містили вбудований металевий дріт, були найбільш популярними у Франції, особливо в Парижі. Концепція, відповідно, надихнула моду, полягала у тому, що блискавка вдарить у винайдену Франкліном штуку замість людини, зробивши електроенергію нешкідливою, та відведе через дріт, який волочиться у землю. Перевірена технологія вже певною мірою використовувалася у Франції для захисту дерев'яних будівель, тобто, була прийнятою моделлю захисту, власне і породила таку тимчасову моду серед людей.

Парасолька з блискавичником

ПередумовиРедагувати

Передумовою сприяло винайдення Бенджаміном Франкліном блискавкозахисту в середині XVIII століття для захисту дерев'яних конструкцій від масових пожеж у містах, які спричиняли грози. Застосування блискавкозахисту за межами Європи стало широким майже через 50 років[3], однак його експерименти зробили електрику модною темою в європейському суспільстві.[4]

Стилі модиРедагувати

 
Ілюстрація жінки з капелюхом, обладнаним блискавкозахистом

У 1778 р. Бенджаміном були проведені експерименти, які перевіряли концепцію розміщення блискавичника над головою людини в середині аксесуару для захисту від ударів блискавки.[5] Навколо жіночої шапки була поміщена ткана металева стрічка, а до стрічки прикріплений невеликий ланцюжок зі срібла. Ланцюжок спускався по спині дамської сукні і тягнувся по землі[6]. Електрична енергія від удару блискавки по стрічці, теоретично, повинна рухатися вниз по ланцюгу і в землю, тим самим захищаючи володаря капелюха. Можливий захист, який пропонував цей тип капелюхів, зробив його популярним в Парижі модним трендом у 1778 році[7][8][9], а сам капелюх французькою отримав назву le chapeau paratonnerre («капелюх-блискавичник»)[2] [10].

Чоловіча версія 1778 року капелюха-блискавичника являла собою парасольку з вістрям що стирчало доверху.[11] Металевий ланцюг звисав із стрижня по зовнішній поверхні парасольки та вільно спускався вниз на землю, таким чином забезпечуючи «канал» для блискавки[10]. У французькій мові парасольки з блискавичником називали le parapluie-paratonnerre[10].

Французький лікар і письменник Клод Жан Во Делоне́ (Claude Jean Veau Delaunay) продемонстрував переносний, телескопічний блискавичник, довжиною у 6 метрів, призначений для використання людьми на відкритих територіях, наприклад, фермерами на своїх полях[1].

У жартівливій виставі «Le Palais de Cristal ou les Parisiens à Londres»Кришталевий палац або парижани в Лондоні»), написаній з нагоди Великої виставки 1851 року Клервілем та Елеонором Тенале де Волебелем (під псевдонімом Жуля Кордьє), є сцена, що представляє варіант капелюха-блискавичника (chapeau paratonnerre) як «китайський винахід»[12].

ПриміткиРедагувати

  1. а б Schiffer, 2003, с. 190.
  2. а б O'Reilly, 2011, с. 184.
  3. Camenzind, 2007, с. 22.
  4. THE LIGHTNING ROD FASHION. Lubbock Morning Avalanche (Lubbock, Texas). 13 травня 1933. 
  5. The Lightning Rod Fashion. Valley Morning Star (Harlingen, Texas). 13 травня 1933. 
  6. Believe it or NOT. The Record-Argus (Greenville, Pennsylvania). 13 травня 1933. 
  7. Figuier, 1867, с. 569.
  8. Société française des électriciens, 1936, с. 522.
  9. Wilson, 1960, с. 20.
  10. а б в Dray, 2005, с. 148.
  11. Bureaux, 1895, с. 211.
  12. Clairville та Cordier, 1851, с. 31.

ДжерелаРедагувати