Миронова Зоя Василівна
Зоя Василівна Миронова (лютий 1912, Ядрін, Казанська губернія — 16 березня 1991, Москва) — радянський партійний діяч, дипломат. Надзвичайний і повноважний посол СРСР (1966). Кандидат технічних наук (1949). Член Центральної Ревізійної комісії КПРС у 1952—1966 роках. Депутат Верховної ради Російської РФСР 4-го скликання.
| Зоя Василівна Миронова | |
|---|---|
 Постійний представник СРСР при Відділенні ООН та міжнародних організаціях в Женеві. | |
| 1966 — 1983 | |
| Попередник | Моляков Микола Іванович |
| Наступник | Ситенко Михайло Дмитрович |
| Народився |
1 лютого 1912 Ядрін, Казанська губернія |
| Помер |
16 березня 1991 (79 років) Москва |
| Похований | Нове Донське кладовище |
| Відомий як | дипломат |
| Країна | СРСР |
| Alma mater | Російський хіміко-технологічний університет імені Д. І. Менделєєваd |
| Політична партія | КПРС |
| Професія | Дипломат |
| Нагороди |
      |
Біографія ред.
Народилася в родині службовця. У 1935 році закінчила Московський хіміко-технологічний інститут.
У 1935—1941 роках — науковий співробітник Державного науково-дослідного інституту рідкісних металів у Москві.
У 1941—1944 роках працювала в системі Товариства сприяння обороні, авіаційному і хімічному будівництву (Тсоавіахіму) СРСР.
У 1944—1945 роках — науковий співробітник, у 1945—1950 роках — секретар бюро ВКП(б) Державного науково-дослідного інституту рідкісних металів у Москві.
У квітні 1950 — січні 1951 року — 2-й секретар Дзержинського районного комітету ВКП(б) міста Москви.
29 грудня 1950 — 17 березня 1959 року — заступник голови виконавчого комітету Московської міської Ради депутатів трудящих.
У 1959—1962 роках — заступник постійного представника СРСР при ООН.
У 1960—1966 роках — постійний представник СРСР у Комітеті ООН з прав жінок.
У 1966—1982 роках — постійний представник СРСР при Європейському відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві (Швейцарія).[1]
З 1982 року — персональний пенсіонер у місті Москві.
Нагороди та відзнаки ред.
Література ред.
- Дипломатический словарь / под ред. А. А. Громыко, А. Г. Ковалева, П. П. Севостьянова, С. Л. Тихвинского, в 3-х томах. — М.: Наука, 1985–1986. — Т. 2. — С. 233. (рос.)
Примітки ред.
- ↑ Морская Правда «Выпуски» Выпуск № 20(0494) 20/05/15 [[Лузін В'ячеслав Анатолійович]] Легенды старого МИДа. Архів оригіналу за 18 листопада 2015. Процитовано 22 листопада 2015.